У грудні 1916 року британський уряд очолив Девід Ллойд Джордж, який замінив Герберта Асквіта. Новий прем’єр прагнув більш рішучої та ефективної війни проти Німеччини. У Франції головнокомандувачем став генерал Робер Нівель, герой оборони Вердена. Його стрімке піднесення пояснювалося успіхами контратак проти німців у 1916 році.
Союзники вірили, що 1917 рік може стати вирішальним. Британська армія на Західному фронті налічувала вже близько 1,2 мільйона солдатів, французька — приблизно 2,6 мільйона. Разом із бельгійськими військами Антанта мала майже 3,9 мільйона бійців проти 2,5 мільйона німців. Чисельна перевага породжувала надію на прорив.
Оптимізм Нівеля та план великого наступу
Генерал Нівель був переконаний, що війна може бути виграна одним потужним ударом. Його впевненість ґрунтувалася на успіхах під Верденом, де масоване використання артилерії дозволило французам відбити частину втрачених позицій. Нівель вірив у тактику, яку називав поєднанням «великого насильства з великою масою». Її сутність полягала в надзвичайно потужному артилерійському бомбардуванні, після якого піхота мала стрімко прорвати ворожу оборону.
План передбачав кілька етапів. Спочатку британські війська повинні були атакувати німецькі позиції біля Арраса та на Соммі, щоб відтягнути резерви противника. Після цього французька армія мала завдати головного удару в районі річки Ена та в Шампані. Нівель обіцяв прорив фронту протягом двох діб і фактичний перелом у війні.
Однак його оптимізм виявився надмірним. Французьке командування недооцінило здатність німців пристосовуватися до нових умов війни.
Людендорф і лінія Гінденбурга
Німецьке командування, яке фактично очолював генерал Еріх Людендорф, уважно стежило за підготовкою союзників. Людендорф розумів, що новий наступ Антанти неминучий, тому вирішив випередити противника. Насамперед німці значно укріпили оборону в Шампані, створивши додаткові лінії укріплень поза досяжністю французької артилерії. Але найважливішим рішенням стало будівництво нової оборонної системи — знаменитої лінії Гінденбурга, або Зігфрідштелунг.
Ця система укріплень простягалася від району Арраса до Ени. Вона включала бетонні укриття, глибокі траншеї, кулеметні гнізда та численні дротяні загородження. У березні 1917 року німці організовано відступили на нові позиції, скоротивши лінію фронту та звільнивши частину дивізій для резерву.
Відступ супроводжувався тактикою «випаленої землі». Німецькі війська руйнували дороги, мости, будинки, забруднювали колодязі та мінували території. Міста Бапом, Перонн і Нуайон перетворилися на руїни. Для союзників це стало неприємним сюрпризом, який фактично зруйнував початковий задум Нівеля.
Битва під Аррасом і успіх канадців
9 квітня 1917 року британська армія розпочала наступ під Аррасом. Перші дні операції були досить успішними. Союзники використали нові методи артилерійського вогню та газові снаряди, які паралізували німецьку артилерію.
Найбільшого успіху досяг Канадський корпус, який захопив стратегічно важливий хребет Вімі. Це була одна з найвідоміших перемог канадських військ у Першій світовій війні. Контроль над висотою відкривав чудовий огляд німецьких позицій.
Проте розвинути успіх союзники не змогли. Через хаос у тилу, затори на дорогах і швидке перекидання німецьких резервів наступ почав втрачати темп. До травня британці загрузли у виснажливих боях, які нагадували попередні кампанії на Соммі.
Катастрофа наступу Нівеля
16 квітня 1917 року французькі війська перейшли в головний наступ на фронті річки Ена. Саме тут Нівель сподівався здійснити вирішальний прорив. Але операція швидко перетворилася на катастрофу.
Німецькі кулемети косили французьку піхоту, яка наступала через відкриту місцевість. Артилерійська підготовка не змогла знищити глибокі укріплення противника. До вечора французи просунулися лише на кількасот метрів замість запланованих кількох кілометрів.
Втрати були жахливими. Французька армія втратила близько 120 тисяч солдатів. Хоча вдалося захопити приблизно 28 тисяч німецьких полонених, стратегічного результату досягти не вдалося. Найгіршим наслідком стала моральна катастрофа. Нівель занадто активно рекламував майбутню перемогу, і тому провал ударив по французькому суспільству та армії особливо болісно.
Заколоти у французькій армії
Після провалу наступу французька армія опинилася на межі розпаду. Наприкінці квітня 1917 року серед солдатів почалися масові заколоти. Вони охопили значну частину армії — до 16 корпусів.
Солдати більше не вірили у безглузді фронтальні атаки. Вони заявляли, що готові обороняти окопи, але не бажають іти на гарантовану смерть заради примарних проривів. Французьке командування спочатку пояснювало це ворожою пропагандою, але справжня причина полягала у виснаженні війною та недовірі до керівництва.
15 травня 1917 року Нівеля замінив генерал Філіпп Петен. На відміну від свого попередника, Петен діяв обережніше. Він покращив умови для солдатів, збільшив відпустки та пообіцяв уникати безглуздих атак. Йому вдалося поступово відновити дисципліну та стабілізувати фронт.
Проте події весни 1917 року мали довгострокові наслідки. Французька армія вже ніколи не повернула собі тієї наступальної сили, яку мала на початку війни. Відтепер головний тягар бойових дій на Західному фронті дедалі більше переходив до британців і, згодом, до американських військ.
Іван Гудзенко
