Франція середини XVII століття швидко перетворювалася на наймогутнішу державу континенту. Після завершення внутрішніх заворушень, відомих як Фронда, Людовик XIV зміцнив королівську владу, реформував адміністрацію, фінанси та армію. Французькі війська стали одними з найкраще організованих у Європі, а король дедалі активніше прагнув розширити свої володіння. Саме тому смерть іспанського короля Філіпа IV у 1665 році стала для нього зручним приводом висунути претензії на частину спадщини Іспанської монархії.
Що таке деволюція і чому вона стала приводом до війни
Назва конфлікту походить від юридичного поняття «деволюція» — місцевого спадкового звичаю, що діяв у деяких провінціях Іспанських Нідерландів. Відповідно до цього права доньки від першого шлюбу мали перевагу в успадкуванні сімейної власності перед синами, народженими у другому шлюбі. Первісно цей звичай стосувався лише приватного майна та земельної власності, однак французька дипломатія надала йому зовсім іншого політичного значення.
Дружина Людовика XIV Марія Тереза була старшою дочкою іспанського короля Філіпа IV від першого шлюбу. Після смерті батька престол успадкував її молодший зведений брат Карл II, який народився від другого шлюбу монарха. Французький двір заявив, що принцип деволюції повинен поширюватися не лише на приватні маєтки, а й на державні території. Таким чином Людовик XIV стверджував, що його дружина має законне право на більшу частину Іспанських Нідерландів. Насправді цей юридичний аргумент був радше дипломатичним виправданням давно підготовленої військової кампанії, оскільки французький король прагнув зміцнити свої північні кордони та захопити найрозвиненіші міста регіону.
Європейська політика після смерті Філіпа IV
У середині XVII століття Іспанська імперія вже втрачала свою колишню могутність. Безперервні війни, економічні труднощі та фінансова криза значно послабили її можливості. Новий король Карл II був фізично слабким і мав серйозні проблеми зі здоров’ям, що породжувало численні сумніви щодо майбутнього іспанської династії. Багато європейських правителів уже тоді замислювалися над можливим поділом величезної Іспанської монархії після його смерті.
Франція уважно стежила за розвитком подій. Міністр закордонних справ Гуго де Ліонн розгорнув активну дипломатичну кампанію, покликану забезпечити міжнародну підтримку французьких претензій. Людовик XIV розумів, що швидка перемога можлива лише за умови, якщо інші великі держави не втрутяться у війну. Саме тому ще до початку бойових дій французький уряд намагався ізолювати Іспанію на міжнародній арені та нейтралізувати можливих союзників Мадрида.
Французький наступ у Фландрії
У травні 1667 року французька армія перейшла кордон і розпочала наступ на територію Іспанських Нідерландів. Командування кампанією здійснював один із найвидатніших полководців XVII століття — маршал Анрі де Ла Тур д’Овернь, більш відомий як Тюренн. Його військовий талант, ретельно організоване постачання та чисельна перевага забезпечили французам швидкий успіх. Багато прикордонних фортець були погано підготовлені до оборони, тому одна за одною переходили під контроль французької армії.
Протягом кількох місяців Франція захопила значну частину стратегічно важливих міст Фландрії. Особливе значення мало взяття Лілля, який згодом перетворився на одну з найпотужніших прикордонних фортець французького королівства. Крім Лілля, французи встановили контроль над Бергом, Фурном, Арментьєром, Дуе, Турне, Куртре, Атом, Біншем, Шарлеруа та низкою інших міст. Кампанія продемонструвала високу боєздатність реформованої французької армії, яка вже тоді вважалася однією з найкращих у Європі.
Дипломатія Людовика XIV і реакція європейських держав
Поки французькі війська просувалися Фландрією, Людовик XIV активно використовував дипломатію. У січні 1668 року Франція уклала таємну угоду зі Священною Римською імперією. Імператор Леопольд I погоджувався в майбутньому розділити іспанські володіння після смерті Карла II, а також фактично визнавав право Франції на частину територій у Нідерландах. Для Людовика це було важливим дипломатичним успіхом, адже він тимчасово усунув загрозу втручання імператорських військ.
Проте інші європейські держави дедалі більше занепокоїлися стрімким посиленням Франції. Особливо тривожними французькі успіхи здавалися Англії, Республіці Об’єднаних провінцій і Швеції. У січні 1668 року ці держави створили так званий Потрійний союз, головною метою якого було стримування експансії Людовика XIV. Союзники запропонували Іспанії погодитися на помірні умови миру, але водночас дали зрозуміти Франції, що в разі продовження наступу вони готові втрутитися у війну. Таким чином локальний конфлікт міг перерости у загальноєвропейське протистояння.
Завоювання Франш-Конте та завершення війни
Попри міжнародний тиск, французьке командування здійснило ще одну блискавичну операцію. На початку 1668 року знаменитий полководець Луї II де Бурбон, принц де Конде, очолив наступ на Франш-Конте — іспанську провінцію, що лежала на схід від Франції. Кампанія тривала лише кілька тижнів і завершилася повною перемогою французької армії. Захоплення цієї області ще раз підтвердило військову перевагу Франції над ослабленою Іспанією.
Однак Людовик XIV розумів, що подальше продовження війни може спричинити втручання великих держав. Тому він погодився розпочати мирні переговори. Уже у квітні 1668 року в місті Екс-ла-Шапель (сучасний Аахен) було укладено мирний договір. За його умовами Франція повернула Іспанії Франш-Конте, але зберегла більшість завойованих міст у Фландрії. Таким чином французьке королівство значно зміцнило свої північні рубежі та отримало важливі стратегічні фортеці.
Наслідки війни та її історичне значення
Хоча Війна за деволюцію тривала менше року, її наслідки виявилися надзвичайно важливими для всієї Європи. Франція продемонструвала свою військову могутність і перетворилася на головну континентальну державу другої половини XVII століття. Захоплені міста стали основою нової оборонної системи французького кордону, яку згодом укріпив знаменитий військовий інженер Себастьєн Ле Претр де Вобан. Водночас інші держави дедалі більше переконувалися, що політика Людовика XIV становить загрозу європейській рівновазі.
Саме після Війни за деволюцію почалося формування широких антифранцузьких коаліцій, які протягом наступних десятиліть неодноразово виступали проти Людовика XIV. Уже невдовзі вибухнула Голландська війна (1672–1678), а боротьба за іспанську спадщину перетворилася на одну з головних проблем європейської дипломатії. Таким чином Війна за деволюцію стала не лише першою великою зовнішньополітичною перемогою «короля-сонця», а й початком майже сорокарічного суперництва Франції з більшістю провідних держав Європи.
Іван Гудзенко
