Циклічний розвиток суспільства

Теорія  циклічного  розвитку  є описом  моделі  соціокультурних динамічних процесів,  базисом  яких  виступає  уява  про  повторюваність,  оберненість. Під  циклом  розумілася обумовлена  уява  щодо   універсальної форми  внутрішньої динаміки  макросоціокультурного  об’єкту  в період  існування його ж самого, від  виникнення до розпаду. Практично  кожна  культура  проходить  свій  цикл  життя  від народження  до смерті,  здійснюючи  рух  по  замкненому  колу до  початкового  стану.

Античний  історик   Полібій  спостерігав за циклом,  що   складався із  шести основних  політичних  режимів, які  змінювали  один одного:  монархія,  тиранія, аристократія,  олігархія, демократія, влада натовпу  (охлократія). Китайські історики,  арабські  філософи пізньої  середньовічної  доби,  західно-європейські  мислителі  та просвітники  Нового  часу  притримувалися  ідеї  циклічності, тобто  спрямовували свою думку  проти  лінійної інтерпретації  історії.   Віко  виділялися  три  епохи  нації, які  існували   у циклі.

Перша  епоха  називалася «століття богів», оскільки  розкривала   панування  міфології   та  повну  відсутність    держави,  де пріоритет  мали лише  релігійні  структури.  Друга  на відміну  від  першої  продемонструвала  панування  тільки аристократичної  держави,  в цей  період  створюються  героїчні  епоси.  У третій епосі  перевагу  здебільшого має  демократична держава або як прийнято  вже її називати «монархія», світ осмислюється в історіографії.  Сама ж  циклічна ідея  стала  протиставленням  поступовому  людському  розвитку культури  ХІХ –ХХ століть.  Ця  ідея  прослідковується  у  науковця  Данилевського ,  особливо  в  його  русі культурно-історичних  типів,  в концепції  культороголога  Шпенглера  щодо  розвитку  так  званих  «культурних  організмів»,  в ідеї  Тойнбі  про  локальні  цивілізації, а також  Гумельова  зі  своєю  теорією  етногенезу.

Богдан Стрикалюк

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook