Криза іспанської влади
Смерть Луїса де Рекесенса у 1576 році стала серйозним ударом для іспанської адміністрації. До призначення нового генерал-губернатора влада в Нідерландах фактично перейшла до Державної ради. Водночас іспанські війська, які тривалий час не отримували зарплатні, почали бунтувати, грабуючи міста й населення. Найжахливішим проявом цієї кризи стала так звана «Іспанська лють» — розграбування Антверпена, що шокувало навіть тих нідерландців, які досі залишалися лояльними до короля.
У цих умовах Державна рада наважилася зробити крок, який ще недавно здавався неможливим. Було скликано Генеральні штати — представницький орган усіх провінцій. Формально депутати діяли від імені Філіпа II, але фактично саме вони перебрали на себе функції центральної влади. Це стало першим кроком до формування власного політичного керівництва країни.
Пацифікація Гента — спроба об’єднати країну
8 листопада 1576 року було укладено Пацифікацію Гента — документ, який став одним із найважливіших політичних актів Нідерландської революції. Його головною метою було припинення внутрішнього протистояння між провінціями та об’єднання всіх сил для боротьби проти іспанських військ.
Ідея спільної батьківщини
Для Вільгельма Оранського політична єдність була важливішою за релігійні суперечки. Він вважав, що католики й протестанти можуть мирно співіснувати, якщо їх об’єднає спільна мета — захист батьківщини від зовнішнього панування. Такі погляди були незвичними для XVI століття, коли релігійні війни охоплювали майже всю Європу.
Однак реалізувати цю ідею виявилося значно складніше. Уже в січні 1577 року було укладено Брюссельську унію, яка підтверджувала положення Пацифікації Гента. Проте майже одночасно Генеральні штати підписали з новим генерал-губернатором Доном Хуаном Австрійським Вічний едикт. Документ гарантував збереження католицизму як єдиної офіційної релігії на всій території країни, що викликало різке невдоволення протестантських провінцій.
Депутати Голландії та Зеландії залишили засідання Генеральних штатів, вважаючи, що їхні інтереси знову опинилися під загрозою. Здавалося, єдність, досягнута в Генті, може швидко розпастися.
Новий злет авторитету Оранського
Ситуація різко змінилася вже влітку 1577 року. Дон Хуан Австрійський вирішив відновити бойові дії проти повстанців, остаточно перекресливши надії на компроміс. Цей крок лише зміцнив позиції Вільгельма Оранського.
Одне за одним міста почали визнавати його владу. Навіть Амстердам, який тривалий час залишався оплотом прихильників Іспанії, у 1578 році перейшов на бік принца. За ним послідували Утрехт та багато інших міст Голландії, Зеландії, Фландрії, Брабанту й Гронінгена. Особливо активну підтримку Вільгельму надавали міські бюргери, ремісники та кальвіністи, які бачили в ньому захисника політичних свобод.
У вересні 1577 року Генеральні штати запросили Вільгельма прибути до Брюсселя. Його зустріч перетворилася на справжній тріумф. Для багатьох сучасників він уже був не просто впливовим аристократом, а беззаперечним лідером усієї визвольної боротьби.
Конституційна альтернатива іспанському правлінню
Під впливом Оранського Генеральні штати почали формувати нову систему влади. Було запрошено молодого ерцгерцога Матіаса Габсбурга, який мав очолити уряд. Водночас його повноваження суттєво обмежувалися: він погодився діяти відповідно до умов, запропонованих Вільгельмом, і фактично став конституційним правителем, залежним від Генеральних штатів.
У січні 1578 року самого Вільгельма Оранського було призначено генерал-лейтенантом Матіаса. Фактично саме він став керівником військової та політичної боротьби Нідерландів. Це був найвищий момент його політичної кар’єри. Уперше більшість провінцій визнавала його авторитет, а ідея спільної держави перестала бути лише політичною мрією.
Значення «тріумфу принца»
Події 1576–1578 років стали переломним етапом Нідерландської революції. Криза іспанської влади дозволила Вільгельму Оранському реалізувати свою головну політичну мету — об’єднати більшість провінцій навколо ідеї спільної батьківщини. Хоча релігійні суперечності й надалі розколювали суспільство, а війна з Іспанією була ще далекою від завершення, саме Пацифікація Гента, Брюссельська унія та формування нового уряду заклали підвалини майбутньої незалежної Республіки Об’єднаних провінцій.
Недарма історики називають цей період «тріумфом принца». Саме тоді Вільгельм I Оранський остаточно перетворився з опозиційного аристократа на загальнонаціонального лідера, ім’я якого назавжди стало символом боротьби Нідерландів за свободу, політичне самоврядування та релігійну терпимість.
Іван Гудзенко
