Заглиблюючись в нашу свідомість, ми розуміємо, що можуть існувати первинніші архетипи за названі нами вище. Світло – це один з перших образів, який доступний навіть сліпим. Незрячі люди бачили часто в снах яскраве сяйво, хоч ніколи не могли його спостерігати очима. Для осіб, які перебували в стані клінічної смерті, часто характерні сновидіння з світловими проявами. Світло і його еманація присутні в містиці, філософії, священних книгах, міфології і т.д. Ми можемо назвати його архетипом Світла – одним з перших образів, який з’являється в нашій свідомості.
Крім Сяйва, часто спостерігається його протилежність – Темрява. Відсутністю будь-якої яскравості характеризується морок, чорнота. Образ Темного, також присутній в релігії, мистецтві, галюцинаціях, кошмарах тощо. Психологи і філософи часто звертають увагу на архетип Тіні, але рідко згадується Темрява. Пригадаймо китайський символ двох рибин (половинок) чорного і білого, які символізують протилежності. Він на нашу думку і показує два первинні архетипи. Один з них ми описали раніше. Інший – це архетип Темряви.
Ці образи є не тільки двома світовими началами, які ведуть боротьбу за перемогу, на зразок звичної концепції Добра і Зла. Вони також утворюють гармонію, від них виникають відтінки і тіні. Світло може засліпити, а Темрява нажахати. Інші архетипи походять від двох первинних. Спостерігати архетип Світла і архетип Темряви, ми можемо не тільки в міфах, снах, галюцинаціях. Ці образи присутні в мистецтві, науці, релігії, філософії. Різні уявлення про богів формувалися під впливом звернення уваги людини до двох первинних архетипів.
Темрява – це те, що поглинає всі барви. Тільки світло може ледве сяяти в темноті, або погаснути. Вона часто уособлюється як колір, який символізує зло. Хоч називати її інфернальною – це помилка. Темнота також часто є синонімом невігластва. Темрява, може свідчити про таємницю, прихованість, сокровенність. Коли настає темнота все зникає, стає невидимим. Темною завжди є безодня. В ній можуть приховуватися чудовиська. В китайській культурі частина символа «двох рибин» інь – це земля, важкість, твердість.
В усіх міфічних уявленнях первісний Хаос є суцільною темрявою. З часів античної Греції, темрява пов’язується з підземним потойбічним світом, або Аїдом, чи навіть більш давнішим і глибшим – Тартаром. В вавилонській культурі хаотичним виступає богиня Тіамат – матір монстрів і богів. Темрява може зображуватися як «Ніщо», відсутність будь-якого буття. Чудовиська, Дракони, які перемагаються героями живуть в печерах і підземеллях, у темноті.
Темрява завжди універсальна, людина пізнає її в глибині підземного світу або первісного океану. Темнота може бути як уособленням Жаху і так і одкровенням в містичних екстазах. Архетип «Тіні», який описав Карл Густав Юнг походить з темряви. Сам образ колективного несвідомого є незбагненною глибиною. З неї виходять інші праобрази психічного: «Аніма», «Мудрецб», «Трікстер», «Матір» та ін.
Темним є підсвідоме Зігмунда Фройда. Воно містить у собі все витіснене свідомістю. Первісні інстинкти називають темними, такими, які породжуються на споді. Темрява – це і дно, і діра. Сексуальність в психології, особливо витіснені потяги, які є центральною темою в фрейдизма, походять з темних праоснов. Вічна темрява – це покарання, кінець світу. В темряви немає меж, тому її часто пов’язували з людською сутністю. Григорій Сковорода називав душу глибиною глибин. Абсолютна, Вища сутність завжди незбагненна, вона темна. Темрява основа всього.
Світло існує самостійно, незалежно від інших начал. Воно уособлює Божественне. Трансцендентне завжди поширюється, випромінюється, своїм сяйвом освітлює темноту. Воно може проникнути в темряву. В кінці чорного тунелю видніється світло. «Архетип світла» в міфологічних уявленнях відкривається в «світі богів», в раю де живуть праведники. Західна цивілізація зображує перемогу світла над темрявою. Перемогу небесного над земним, часто навіть підземним, наприклад боротьбу єгипетського сонячного бога Ра з Змієм Апопом.
В китайській культурі світло – це ян, воно легке, небесне, частина символу з рибами. Тобто біла половинка, яка взаємодіє з темною. Сяйво може бути кольоровим, а бути невидним. Світло породжує різні барви, робить їх яскравими. Не завжди кольори видимі для людського ока. Вони можуть ледве виднітися. Світло, також являється як прозоре. Через надмірну яскравість сяйво здатне осліпляти. Воно проявляється не тільки в чіткості барв, але й в невидимості.
Одні з перших античних філософів: Геракліт, Парменід, згадують світло як блискавку, вогонь, ясність. В Платона ідея Блага, посилає своє сяйво на богів, людей та інших істот. Вона несе тепло, знання, добро, красу. Платонівське Благо – це «архетип Світла». В платонізмі всі ідеї походять з сяйва, яке випромінює Абсолютна ідея. Розум прояснює темряву невігластва. «Міф про печеру» в діалозі «Держава» розповідає, що тіні походять від світла, нам треба вийти з темниці, щоб потрапити до Сонця.
Варто згадати іудаїстську традицію, де Бог являється в вогненному осліпляючому стовпі. Праведнику важко дивитися на Божество. Та й в інших релігійних традиціях, споглядати Божественну Істоту людина не може, адже позаземне сяйво її засліпляє. Світло визначає сприйняття людьми духовного, земні жителі здатні бачити кольори, відтінки, тіні, але не «архетип Світла» в його первісній сутності.
«Архетип світла» з’являється не тільки як сліпуче сяйво. Воно інколи постає в світовій культурі у вигляді прозорого кольору, який характерний як для небесних ангелів, та і для привидів, душ. Останні дають про себе знати ледве вловимою для зору фігурою, крізь, яку можна пройти. Тобто це «тіло» вже не тверде, останнє, що в нього залишилось знайомого для земних істот – це прозорість. Прозорий колір схожий на тінь, але він є проявленням Світла, сяйвом, яке не засліплює.
Так звані «посмертні переживання» описані ще з древніх часів в книгах: «Єгипетська книга мертвих», «Федон», «Тібетська книга мертвих», «Житіє преподобного Володимира Нового» не відбуваються без світла. Звісно, ми не будемо сперечатися зараз, чи вони є істинними, чи лише галюцинаціями вмираючого мозку. Звернемо увагу, що цей «посмертний досвід» в більшості випадків описується однаково, змінюються лише декорації, відповідно до релігійних уявлень людей. Незмінним залишається подорож душі до Сяйва.
«Архетип Світла» часто асоціюється з свідомістю, пізнанням, знанням. Починаючи від ранніх мислителів Греції, платонізму, натурфілософії. Розум є тотожним світлові. Середньовічна культурна традиція продовжила погляди про світло як прояснення неуцтва. Всім відомий афоризм «навчання – світло, а неуцтво темрява». Німецькі генії: Йоганн Гете, Йоганн Фіхте, Фрідріх Шеллінг, Артур Шопенгауер, зробили «архетип Світла» невід’ємною частиною своїх філософських систем.
Світло осяює природу, проганяє темряву. Без нього не може існувати нічого живого. Загробний світ не уявляється без яскравих, чистих кольорів. «Світлими», ми називаємо геніїв, мислителів, творців. Доброта, яка проявляється в соціумі нерідко описується як «світлість». Божественне мислиться людьми як суцільне, чисте світло. «Архетип світла» несе надію та знання. До світла прагне кожна жива істота, в посмертних переживаннях душа споглядає сяйво, залишає все нечітке, спрямовує себе до ясності, сяйва, яке веде її.
Виникає питання, який архетип первинніший Світло чи Темрява? В роздумі не буде відповіді. Ми й самі не переконані цілком, але першість не віддамо жодному з них. На нашу думку, і «архетип Світла», і «архетип Темряви» є апріорними (додосвідними) структурами людської свідомості. Ми беремо на себе сміливість стверджувати, що всі архетипи колективного несвідомого – це проявлення двох первісних праобразів, описаних нами в роздумі. В даному роздумі, ми намагалися тільки відкрити проблему першості двох начал «Світла» і «Темряви». Текст, нами мислився як передмова до пізнання первинних архетипів, перший крок перед зануренням в їхні змістовні глибини.
Тарас Клок
