Народився 9 березня 1814 року в селі Моринці, яке раніше входило до складу Київської губернії, тепер Черкаська область Звенигородського району в родині селян – кріпаків.
Перші свої дитячі роки провів в Керелівці. У 1822 році — навчається грамоти в дяківській школі. Втратив батька і матір, залишився сиротою, змушений був наймитувати в прибулого зі столиці дяка Богорського. Наміри Богорського щодо Шевченка були жорсткими, а тому не витримавши таких знущань йде в навколишні села, шукаючи собі роботу. Став вчителем – маляром. У 1828 році — в селі Вільшане був козачком при панському дворі. Восени 1828 – 1831 років — перебуває з паном Енгельгардтом у місті Вільно.
З Вільна переїздить до Санкт – Петербургу, де чотири роки навчався в школі живопису Василя Ширяєва. У 1836 році знайомиться з українським художником Сошенком, Гребінкою та іншими. У 1838 році — визволений з кріпацтва Карлом Брюлловим та Василем Жуковським. Тарас вступив навчатися в Академію мистецтв. У 1840 році пише та видає свій славнозвісний «Кобзар». Навесні 1843 року переїздить з Санкт-Петербургу на рідну батьківщину. 1844 року виїжджає з України через Москву до Петербурга. У цьому ж році пише поему «Сон» адресуючи її сучасним українцям, в якій чинить спротив Російській імперії.
Академією мистецтв був виданий квиток , що надавав право проїзду на Україну.
Восени 1845 року академією мистецтв було затверджено рішення щодо надання Шевченку звання художника некласного типу. Навесні 1845 року — виїздить з Санкт-Петербургу в Київ.
Прибувши 1846 року, оселяється в одному із будинків столиці. Входить до членства братства святих Кирила і Мефодія. У квітні 1847 року був арештований, відправлений у петербурзький каземат. Потім був засланий в солдати і перебував в ув’язненні Оренбурзької фортеці. Входив до складу членів Аральської експедиції 1848 року.
Був вдруге заарештований у квітні 1850 року, ув’язнений в Новопетровському береговому форті. Із заслання звільнений 1857 року. Через рік прибуває у Петербург.
Не бачивши рідної України цілих дванадцять років, 1859 року повертається до неї. Пише цілу низку поем: «Катерина», «Назар Стодоля», «Розрита могила», «Чигирине, Чигирине», «Сон», поему –містерію «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», вірш «Холодний Яр», два цикли «Давидові псалми» та «Три літа», вірші «Садок вишневий коло хати», «Мені однаково», поеми «Сова», «Наймичка», цикл «В казематі», а також поема «Неофіти».
До кінця життя, Тарас Шевченко перебував під чітким контролем та наглядом таємної поліції. Тюремні заслання остаточно підірвали здоров’я письменника і 10 березня 1861 року його не стало. Спочатку тіло поховано на Смоленському кладовищі, а пізніше — перепоховано на Чернечій горі в місті Чигирин. Перед похованням генія і великого сина народу України і Кобзаря, гріб з його тілом везли в гору, зодягнені в традиційний одяг українські дівчата, які були запряжені у віз.
Богдан Стрикалюк
