Леся Українка – життя та творчість

Лариса Петрівна Косач (псевдонім Українка)  –  український культурний діяч, поетеса, перекладач,  автор різних літературних жанрів.

Народилася  1871 року   в місті Новоград- Волинський (Житомирська область)  в сім’ї  дворян, які  вважаються  прямим нащадками  козацької  старшини, за конфесійною приналежністю – православних.

Її батьки – Петро Антонович та Ольга Петрівна  Косачі.  Батько  був вихідцем  із  родини дворян  Чернігівської  губернії,  юрист за професією.

Леся Українка - життя та творчість

Матір  також походила  з дворян, отримала кар’єру  етнографа, увійшла  в жіночий  рух. Значний  вплив  на формування соціалістичних   поглядів  майбутньої  української поетеси   здійснив  відомий  публіцист, літературознавець, науковець і фольклорист Михайло  Драгоманов.

Родина  Косачів  поселилася на  Волині  1868 року, незадовго  до народження  української письменниці.  Разом зі  своїм  братом Михайлом  навчалися  у приватних вчителів.  У  чотирьохрічному  віці  дівчинка  навчилася  читати.

У 1876 році  –  мама з дітьми виїжджає в столицю, щоби попрощатися  з братом Михайлом  Петровичем Драгомановим, який вирушає за  кордон. Влітку  сім’я  відпочиває  в Жаборицях.  У ньому  Леся  через розповіді  Ольги Петрівни  дізналася  про  мавку, ознайомившись  зі справжнім фольклором українського  народу.  Ольга  Косач  займалася  збиранням  цілої  колекції   різних  пісень  та орнаментів.

У 1878 році –  були на  всесвітній  виставці  в  Парижі,  на якій  зустрілися  з  маминим дядьком Михайлом.  Опікувалася Лесею та її братом Михайлом  тітка, водночас  сестра батька  – Олена  Антонівна,  залишивши  помітний  слід  у  майбутньому творчому  житті  дочки  Олени  Косач.  У тому ж році  імперіалістичним  указом Міністра внутрішніх справ  було переведено  Петра  Антоновича  – батька  Лариси (Лесі  Українки)  у Луцьк  на постійну роботу.  В 1879 році  батько  набуває  майже  чотириста  сімдесят  дві десятини  землі,  з врахуванням садиби  у селі Колодяжне   Волинської  області.  Того ж року  була  заарештована  тьотя Лесі  за спробу  у замаху  на  життя шефа жандармів Дрентельна, відправлена  до Олонецької  губернії,  пізніше  –  заслана  в Сибір на п’ять років.

Звістка  про  заслання  Олени Антонівни – сестри  Лесиного батька  дійшла до неї.   З 1879  по 1880 роки  пише   перший вірш  «Надія». У  1880  році    вчителькою з музики для Лесі Українки   стає  тітка  Олександра  Шимановська. У 1881 році  стан здоров’я  Лесі  почав  погіршуватися,  нестерпний  біль  відчувався у праві нозі  та передавався  по руках.  Леся та Михайло  були привезені  Ольгою  Петрівною в  Київ, де проходили навчання  в гімназії.  Леся  вивчала  гру  на фортепіано  в дружини відомого  композитора Миколи Лисенка – Ольги  Олександрівни.

Весною 1882 року –  родина  Косачів  переїздить  в Колодяжне.  У селі  народжуються  три Лесиних  сестри і брат – Оксана, Ісидора, Ольга  та Миколай.  Навчаючись  в  Києві, разом з  Михайлом  займаються вивченням  грецької та  латинської  мови.  У 1883 році  в  молодої  поетеси  було  діагностовано  туберкульоз  кісток.  Професором  Рінеком  було зроблено  операцію  лівої руки з видаленням  кістки, враженої  хворобою туберкульозу.  Їй  категорично  було заборонено  думати про музичну  кар’єру.  Зі  столиці  повертається  в  село Колодяжне,  здоров’я  нормалізується,  з маминою допомогою  вивчає  французьку та німецьку мову.

У 1884 році  продовжує активну діяльність.  З’являються  її  перші  вірші  на рідній  мові, опубліковані  в львівському  журналі «Зоря».  Навчається  в Київській  художній школі  Мурашко.  Залишилася картина,  намальована  масляними  фарбами власноруч  Лесею Українкою.  Будучи поліглотом, матір Лесі  Українки  самостійно  навчала  дочку, підвищуючи її  інтелектуальний  рівень. У  дев’ятнадцятирічному   віці  Леся  стала  укладачем  українського  навчального  посібнику  «Стародавньої історії східних народів». Нею   на українську  мову  були перекладені  твори  Гоголя, Міцкевича, Гейне, Гюго, Гомера. У 1891 році  в Галичині та Буковині  зустрічається  з  видатними  особистостями – Іваном Франком, Ольгою Кобилянською, Василем Стефаником та іншими.

Важке захворювання  змусило Лесю  лікуватися.  Лікування поетеси  проходило  в різних європейських країнах – Німеччині, Австро – Угорщині, Італії, Єгипті, а  також  перебувала на Кавказі, в Одесі та Криму.  Зустрічається  у 1907  році  в Києві з Климентом Квіткою,  з яким налагоджуються  приємні інтимні  відносини  і переїздить з ним в столицю.  У столичній  церкві  вінчається  з  Клмиментом,  оформлює  свідоцтво про  шлюб.  5 травня 1907 року –  закінчує  драматичну поему «Айша та Мохаммед»,  у травні – поему «Кассандра» . 12 травня  1907 року –  в альманах «Із неволі»  направляє ще одну  поему «На руїнах».  Продовжувала роботу  над творами «В  пущі»,  «Руфін та Присцілла».  У неї почала прогресувати крім хвороби  туберкульозу кісток  – нирки. Навіть у хворобливому стані, письменниця  не  зупиняється  в творчості.  Збирає  фольклор  зі своїм чоловіком Климентом  Квіткою,  на Кавказі  пише драму – феєрію «Лісова пісня», а потім «Оргію».

В Грузію, точніше  у Сурамі  приїздить  Ольга  Косач, щоб відвідати  у хворобливому стані  доньку.  19 липня  1913 року,  у сорока двох річному  віці  помирає  відома на увесь світ  дочка українського народу – Леся Українка.  Її  було поховано  на  Байковому  кладовищі,  в місті Київ.

Богдан Стрикалюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook