СВЯТО УСПІНЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Смерть  — це  підсумок людського життя. Так, як життя кожного з нас є особливим та не схожим на інші, так само і смерть кожної людини являється неповторною у своєму роді. Тому, і у такої  незвичайної особистості як Пресвята Діва, з такою особливою долею, і смерть повинна була бути особливою              СВЯТО УСПІНЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Якщо церква свято шанувала  дні смерті мучеників, називаючи їх «днями народження у вічне життя», то природнім було й те, що перші християни не могли залишити без уваги день Успіня Богородиці. Але, незважаючи на величезний авторитет Божої Матері, церква набагато раніше почала молитовно відзначати дні смерті мучеників ніж Успіня. Як відомо з нещодавно відкритого сирійського місяцеслова  Ш–IVст., в якому на кожен день року було відзначено пам’ять того чи іншого святого, в то й же час не згадується жодного богородичного свята. Причина цього досить проста: мученики страждали та помирали на очах сотень людей і тому їхня кончина викарбовувалася в серцях перших християн. Що ж стосується Богородиці, то можна сказати, що Її особистість знаходилася в тіні, як в Євангелії, так і в посланнях святих апостолів. Необхідний був час для того, щоб проникнути в глибини догмату про Боговтілення та осмислити істинне достоїнство Богоматері.

Щодо передумов виникнення свята, то варто відмітити, що церква з давніх часів  повідомляє нам про це свято через твори  блж. Ієроніма, блж. Августина єп. Іпонського та Григорія єп. Турського. Відомо, що у VI ст. це свято відзначали вже по всій Візантії. Після перемоги візантійського імператора  Маврикія над персами в 595 р. було встановлено святкування Успіня Богоматері, яке відтоді стало загальноцерковним святом та відзначалось 15 серпня [1. C. 248].

Однак, спочатку була практика святкування в різний час: в одних місцях в січні, а в інших в серпні. Так на Заході в Римській Церкві (VII ст.) 18 cічня святкували «кончину Діви Марії», а 14 серпня — «взяття на небо». Традицію святкування цих подій одночасно 15 серпня за Григоріанським календарем на Cході та Заході було встановлено церквою лише у VII–IX ст.

Основною ціллю встановлення свята звичайно ж було прославлення Богородиці та Її Успіня. Але до цього додавалось бажання викрити вчення єретиків, які в IV–V ст. посягали на достоїнства Божої Матері та заперечували людську природу Пресвятої Діви, а отже, і Її тілесну кончину [2. C. 62–63].

Починаючи  з XVI ст. традиція святкування Успіня Богородиці перенеслося і на наші терени. Про важливість даного свята на слов’янських землях красномовно свідчить велика кількість чудотворних ікон, монастирів та храмів на честь Успіня Божої Матері.

Про велич свята Успіня свідчить  Успенський піст, який возводить дане свято в один ряд з такими величними для християн святами як Пасха та Різдво Христове. Так, церквою, через місяць після Апостольського посту, було встановлено багатоденний Спасо-Богородичний піст, який ще почали називати Успенським. До нас дійшло передання від блж. Ієроніма та свт. Димитрія, які описуючи житіє Божої Матері, зазначали: «До третьої години Вона молилась, з третьої по дев’яту займалась в’язанням, а з десятої перебувала в молитві доки Ангел Господній не приносив Їй їжу, і Вона їла з рук його» [5. C. 26]. Тому церквою було встановлено піст в пам’ять  Богоматері, яка постійно перебувала в пості та молитві. Започаткування Успенського посту належить давнім християнам. Так, в бесіді Лева Великого вказано, що станом на 450 р. вже були вказівки християнам про свій окремий піст на кожну пору року. В письмовій пам’ятці 1099 р. можна побачити, що пасхальний піст був відомий вже з II ст., а Петрів згадується з IV–Vст.» [3. C. 142]. Але у типіконах та уставах VII ст. ще не має жодних спогадів про Успенський піст. Перші згадки знаходяться у Південо-Італійському типіконі Миколо-Казулянського монастиря, заснованого у 1099 р. вихідцями з Греції. Згодом у 1166 р. на Константинопольському соборі під головуванням патр. Луки та імп.  Мануїла I, було встановлено поститись всім православним християнам з 1 по 15 серпня за Григоріанським календарем.

Смерть у християнському житті не є кінцевим шляхом тому, що після смерті тілесної починається вічне життя для нашої безсмертної душі. Кожен з нас, щоб досягти цього вічного, блаженного життя повинен брати приклад зі святих угодників, а тим більше з  Богоматері, яка і показала великий  приклад смиренного життя, любові, служіння та молитви до свого Сина.

За словами єпископа Кефалонітського Іллі «Успіня має велике значення для усього людства, оскільки дало можливість великого заступництва Богородиці перед Своїм Сином за весь рід людський…» [3. C. 29].

В свою чергу прп. Іван Дамаскин, говорячи про Успіня Богородиці переконаний, що після цієї події Вона безпосередньо спілкується з Богом та молиться за весь людський рід: «адже Ти не зійшла на небо, як Ілля (4 Цар. 2, 11), і не була захоплена до третього неба, як Павло (2 Кор. 12, 2), але досягла самого царственого престолу Свого Сина, [де] дивишся на нього власними очима, радієш і стоїш перед ним з великою невимовною відвагою» [4. C. 275].

Сторінки  Старого Заповіту містять в собі пророцтва  про Богоматір. В них чітко прослідковується  Її особливо важлива роль у житті всього людства,   та радість, яку вона принесла народивши Спасителя. Старий Заповіт, починаючи з книги Буття, говорить про Богородицю, як про «Жінку, Сім’я якої зітре голову  змія, і в Якому благословляться всі народи земні» (Бут. 3,17; 22,18). Ще за сім століть до Різдва Христового прор. Ісая сказав: «Діва в утробі  прийме, і народить Сина, и дадуть ім’я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог» (Іс. 7,14; Мф.1,23).

Отже, можна зробити висновок, що свято Успіня Божої Матері було встановлене Церквою з давніх часів. Основною метою встановлення свята було прославлення Богоматері і Її Успіня. До цієї мети з IV–V ст. приєднується й інша: викриття помилок єретиків, які заперечували людську природу Пресвятої Діви і, відповідно,  заперечували  Її тілесну кончину.

Про важливість Успіня ясно свідчить Успенський піст, який слугує православним християнам своєрідною підготовкою задля розуміння величі та сакрального змісту цього свята. Про особливе ставлення до Успіня Богоматері свідчить величезна кількість монастирів та храмів названих на честь цього свята, а також безліч народних звичаїв та традицій, які супроводжують дану церковну подію.

Хижняк Ярослав

 

Джерела:

 

Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту / Пер. з давньоєврейської й грецької проф. І. Огієнка. Лондон: Британське біблійне товариство, 1962. 1529 с.

  1. Битбунов Г.С. Двунадесятые праздники. М.: Изд. Сретенского монастыря, 2012. 248 с.
  2. Иоанн (Маслов) архим. Практическое руководство для священно-церковнослужителей при совершении богослужений в двунадесятые праздники, дни Постной и Цветной Триоди. М.: И-во имени свт. Льва, папы Римского, 2010. 155 с.
  3. Скабалланович  М. Успение Пресвятой Богородицы. К.: «Пролог», 2004. 120 с.
  4. Творения прп. Иоанна Дамаскина. Христологические и полемические трактаты. Слова на Богородичные праздники. М., 1997. 355 с.
  5. Филарет (Дроздов), свт. Слава Богоматери. М., 2012. 50 с.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook