Поворотним моментом у його житті стало знайомство з християнством, яке, на його переконання, відкрило істину, недосяжну для античної філософії. Близько 132 року, ймовірно в Ефесі, Юстин прийняв хрещення. Відтоді він розпочав мандрівне життя філософа-проповідника, виступаючи на захист нової віри перед язичницькими мислителями. Приблизно з 135 року Юстин почав публічно проповідувати християнське вчення, звертаючись насамперед до освічених верств населення.
Його діяльність зосередилася у Римі, де він заснував філософську школу, яка об’єднувала християнських інтелектуалів. Відомо, що Юстин вступав у публічні диспути, зокрема з філософом-цинічним мислителем Кресцентом, який згодом і доніс на нього до влади. За наказом римського префекта Юстин був страчений через обезголовлення разом зі своїми учнями, близько 165 року. Його мученицька смерть засвідчена достовірними джерелами.
Твори та інтелектуальна спадщина
Із творів, справжність яких не викликає сумнівів, збереглися дві основні праці: «Перша Апологія» та «Діалог із Трифоном». Вони стали підґрунтям християнської апологетики — жанру, що поєднував богословський захист віри з раціональним філософським аналізом.
«Перша Апологія», написана близько 150 року, була звернена до імператорів Антоніна Пія та Марка Аврелія. У ній Юстин виступає проти звинувачень християн у безбожності та нелояльності до держави, наголошуючи, що християни поклоняються істинному Богові — Творцю всесвіту. Він пояснює, що суть християнського віровчення не суперечить розуму, а навпаки, розкриває його глибший сенс.
Центральним поняттям його філософії є логос — «слово» або «розум», що поєднує божественне і людське пізнання. Юстин вважав, що Христос є втіленням цього вічного Логосу, через який відкривається істина. У філософів античності, таких як Геракліт чи Платон, він бачив лише відблиски істини, тоді як у Христі її повноту. Ця концепція дозволила Юстину поєднати грецьку філософію з християнським одкровенням, заклавши основу для подальшої теологічної думки.
У «Діалозі з Трифоном» Юстин веде полеміку з єврейським ученим, доводячи, що християнство є продовженням і завершенням Старого Завіту. Він стверджує, що Христос — це обіцяний Месія, через якого здійснюється новий завіт Бога з людством. Юстин показує, що пророки передбачали прихід Спасителя, а язичники, прийнявши віру в Христа, стали новим обраним народом.
Окрім цього, у «Другій Апології», коротшій за обсягом, він протестує проти переслідувань християн, вимагаючи для них справедливого суду. Юстин також залишив один із найдавніших описів обрядів хрещення та Євхаристії, який є важливим джерелом для вивчення літургійної практики ранньої церкви.
Філософські ідеї та богословське значення
Юстин був першим мислителем, який намагався осмислити християнську віру у філософських категоріях. Для нього філософія не була антагоністом віри, а підготовкою до неї. Він вважав, що Божественний Логос діяв у світі ще до втілення Христа, тому всі, хто жив «за логосом», тобто згідно з розумом і справедливістю, були певною мірою християнами — навіть якщо жили до Христа або не знали Його.
Святий Юстин Мученик залишив глибокий слід у розвитку християнської теології, особливо в осмисленні історії спасіння. Він першим спробував побачити історію людства як єдиний божественний план, у якому Старий Завіт, грецька філософія і новозавітне одкровення зливаються в гармонійну цілісність.
Пам’ять святого Юстина Мученика відзначають 1 червня. У християнській традиції він вшановується як перший філософ, який довів, що віра і розум не суперечать одне одному, а є двома шляхами до однієї істини.
Іван Гудзенко
