Піфагореїзм є однією із давньогрецьких філософських шкіл, основоположником котрої був математик, астроном Піфагор. Він розвивався у чотирьох етапах: ранньому, доплатонівському; платонівському (Академія Платона); елліністичному, неопіфагорейському.  Ранній етап розвитку представлений Піфагором, Гіппасом, Філолаєм та Архітом;  платонівський: Платоном, Спевсіппом, Ксенократом; елліністичний період  характерний  появою філософських трактатів; неопіфагорейство представлене Аполлонієм Тіанським, Модератом Галеським, Евдором Олександрійським, Плутархом Херонейським, Нуменієм.

Піфагореїзм

У південні частині Італії – Кротоні IV століття до нашої ери Піфагором упорядковується союз. Мета цього союзу полягала у морально-релігійному перетворенні життя. До того ж це була свого роду науково-філософська школа. Сюди відносили акусматиків (послушників)  та математиків (есотериків, науковців).

Як свідчить Арістотель першими, хто займався математикою були піфагорейці, згодом це призвело до розвитку вчення, за яким основою усього сущого стало число, а відображенням світової гармонії сфер – числові пропорції. Продовжувачем орфійської традиції стало піфагорейське вчення щодо безсмертя душі та метампсихоз (ідея переселення душ). Гоніння та протиріччя стали наслідком розпаду піфагорейського союзу.

За розвиток деяких елементів піфагореїзму взялася Платонівська Академія. Так були розвинуті вчення щодо долі безсмертя душі; розуміння числа та математичних принципів як дійсних елементів; про космологічні ідеї. Тому новітнім платоніки знаходили визнання. Які можуть самостійно існувати як ідеальні сутності, будучи відірвані від світу чуттєвості.

Будучи опертим на традицію Піфагора, елліністичним піфагорейством використовуються платонівські і арістотелівські ідеї. Неопіфагорейство тісно поєднується з середнім платонізмом. Мета нового напряму в філософії – проголошення шанування бога. Тому початком всього сущого варто вважати обожествлену, надбуттєву одиницю, яка творить безліч, тобто світ та людину. Заключена в темницю тіла, людська душа, в аскетичний спосіб та моральне самовдосконалення, катарсису підноситься до бога, в містичному екстазі з ним стає злитою. Неопіфагорейцями визнавалася так звана теорія метампсихозу, напівбожественною істотою для них був основоположник школи. Багато ідей неопіфагорейців засвоювалося неоплатоніками.

Пегас