Структура філософії і досі не є визначеною. Втім існують трактування її складових, які знаходяться між собою у тісному зв’язку, поєднанні її частин або ж інакше кажучи рівнів.Можна виділити наступні рівні у структурі філософії:
1) Онтологія — наука, що пов’язана з буттям світу.
2) Гносеологія – наука про пізнання об’єктивного матеріального світу людиною.
3) Аксіологія – наука про теорію людських цінностей.
На першому рівні відбувається вирішення проблем взаємовідносин між світом і людиною. Людина постає як структурна мисляча одиниця буття у цьому реальному світі, вступаючи з ним у тісні взаємовідносини. Ці ж взаємовідносини приводять людину до наступних запитань: сутності світу і його походження; що лежить в основі цього світу матеріальна чи духовна субстанція. Також вона задає собі питання: світ є множинним чи єдиним; яким чином він розвивається і чи відбувається така дія? Це власне може породжувати різні філософські системи і вирішення їхніх онтологічних проблем.
Якщо ж взяти до прикладу філософів, то вони по – різному давали відповіді на такі запитання: що в першу чергу може лежати в основі світу? Дух чи матерія? Тим самим вони подають ідеалістичне або ж матеріалістичне вирішення цієї проблеми. Будучи частиною буття, людина розуміє його, проте протистоїть йому , усвідомлюючи таке протистояння.
Світ, який оточує людину, вона здебільшого сприймає як об’єкт пізнання.
На гносеологічному рівні ставляться запитання про пізнання світу. Теорія пізнання будується саме в рамках цих питань. Людина відіграє важливу роль у пізнанні світу, живучи з ним як одне спільне, ціле, сприймає його на емоціях, усвідомлюючи своє існування у ньому; взаємовідносини з іншими людьми, права, а також обов’язки.
На аксіологічному рівні відбувається виявлення цінностей та основ людського буття, практичної діяльності та поведінки людини. Найбільше цікавить аксіологію відношення людини до буття, законів пізнання буття.
Крім того є ще й інші рівні у структурі філософії, і серед них виділяється праксеологічний. Цей рівень пов’язаний з аналізом людської практичної діяльності та засвоєння нею реального буття світу. Коли людина пізнає цей світ, закономірності його буття, то відразу оцінює їхню значущість для всього подальшого розвитку людства, а потім творчо застосовує ці знання у практичному житті.
Для філософії, особливо її рівнів характерними можуть бути наступні дисципліни: логіка, філософська антропологія, етика, естетика. Соціальна філософія, лінгвістична філософія, філософія релігії.
Намагатимемося детально розібратись з цими дисциплінами.
Логіка — наука про правильну послідовність і упорядкування людського мислення. Вона займається вивченням питань форм висловів думок, розвитку знання, прийомів, а також методів людського пізнання, закони людського мислення.
Філософська антропологія — наука , що займається фундаментальним дослідженням природи, сутності, людини як особливої форми прояву буття.
Етика — стосується проблем добра, завдання цієї науки полягає у виявленні справедливих, розумних, обдуманих діях людей у їхньому спільному житті. Естетика займається дослідженням чогось прекрасного, форми у мистецтві або ж у природі, вплив естетичного на того, хто його сприймає.
Соціальна філософія – займається питаннями, що таке є суспільство; що можна відносити до соціальних явищ; як можуть реалізувати себе в бутті закономірності суспільства.
Лінгвістична філософія або ж філософія мови – як дисципліна займається розглядом питання становлення, еволюції та функції мови; значення цієї мови в житті самої людини, в тому числі і суспільства.
Філософії релігії займається в першу чергу такими питаннями: сутність такого феномену як релігійна віра, релігійна свідомість; їхня специфіка та функції у соціумі; яке значення має релігія у житті людини і інші.
Богдан Стрикалюк
