На початку 1915 року російське командування ще сподівалося продовжити наступальні дії. План передбачав зміцнення флангів у Галичині та на півночі, після чого війська мали просунутися у напрямку Сілезії — важливого промислового району Німеччини. Але події розвивалися зовсім інакше.
У лютому німецькі війська під командуванням Еріха Людендорфа несподівано атакували російські сили у районі Августівських лісів на схід від Мазурських озер. Російські дивізії опинилися в оточенні, а фронт на півночі похитнувся. Хоча це ще не стало катастрофою, німці продемонстрували свою здатність до швидких і добре організованих операцій.
Водночас у Галичині тривали жорстокі зимові бої. 22 березня 1915 року росіяни здобули важливу перемогу — впала фортеця Перемишль, одна з найбільших австро-угорських твердинь. Понад 100 тисяч австрійських солдатів потрапили в полон. У Петербурзі це сприймали як доказ того, що Австро-Угорщина близька до краху.
План Центральних держав
Попри успіх росіян під Перемишлем, німецьке та австрійське командування вже готувало масштабний контрудар. Начальник австрійського Генерального штабу Франц Конрад фон Гетцендорф вимагав негайно послабити російський тиск у Галичині. Німецький генерал Еріх фон Фалькенгайн погодився допомогти союзникам, хоча й мав інше стратегічне бачення війни.
Фалькенгайн вважав, що Німеччина повинна виснажувати своїх противників, тоді як Людендорф прагнув нищівної перемоги над Росією. Попри суперечки, було ухвалено компромісне рішення: завдати потужного удару по російському фронту в районі річки Дунаєць між Горлицями та Туховом.
Ця операція стала однією з найважливіших у всій війні. Німці та австрійці підготували її з великою ретельністю. На вузькій ділянці фронту вони таємно зосередили 14 дивізій і близько 1500 гармат проти лише шести російських дивізій. Командування наступом отримав генерал Август фон Макензен, а начальником штабу став Ганс фон Зект — майбутній реформатор німецької армії.
Особливістю плану була нова тактика. Командирам не встановлювали жорстких щоденних цілей. Війська мали просуватися настільки швидко, наскільки дозволяла ситуація, не даючи росіянам часу підтягнути резерви. Така гнучкість стала одним із факторів успіху.
Горлицький прорив
2 травня 1915 року Центральні держави розпочали наступ. Артилерійський удар був настільки потужним, що російська оборона буквально розсипалася. Для російських солдатів це стало шоком: німецька важка артилерія знищувала укріплення, окопи й цілі підрозділи.
Наступ розвивався із неймовірною швидкістю. Російські армії спробували закріпитися на річці Віслока, але були змушені відступати далі. Уже 14 травня війська Макензена досягли річки Сян, пройшовши близько 130 кілометрів менш ніж за два тижні.
3 червня німці та австрійці знову захопили Перемишль, а 22 червня до їхніх рук перейшов Львів. Російський фронт фактично розколовся навпіл. Це була одна з найтяжчих поразок Російської імперії у Першій світовій війні.
Проте командування Центральних держав не змогло повністю скористатися успіхом. Фалькенгайн і Конрад не підготували резервів для глибокого прориву. Це дало росіянам можливість організовано відступати, уникаючи повного оточення.
Боротьба за Польщу
Після успіху в Галичині німецьке командування вирішило завдати нового удару. Макензен мав наступати на північ, тоді як війська Пауля фон Гінденбурга просувалися зі Східної Пруссії. План передбачав оточення російських армій у так званому Варшавському виступі.
Людендорф критикував цей задум. На його думку, росіяни зможуть відступити через відкритий східний напрямок. Він пропонував масштабний обхідний маневр через Ковно, Вільнюс і Мінськ. Але Фалькенгайн побоювався надмірного розширення фронту та відкинув цю ідею.
Подальші події підтвердили правоту Людендорфа. Хоча німці й австрійці захопили Польщу, російські армії уникнули оточення. Варшава була залишена росіянами у серпні 1915 року. Невдовзі впали Брест-Литовськ, Ковно та інші важливі міста.
За чотири місяці боїв Центральні держави взяли в полон близько 750 тисяч російських солдатів. Але головна мета — знищення російської армії — так і не була досягнута.
Великий відступ Росії
Літо й осінь 1915 року увійшли в історію як період Великого відступу російської армії. Війська залишали Польщу, Галичину, Литву та частину Білорусі. Відступ супроводжувався панікою, евакуацією підприємств, руйнуванням залізниць і мостів.
Російське командування намагалося уникнути великих оточень, постійно відходячи на нові рубежі. Німці методично створювали виступи фронту й намагалися їх відрізати, але росіянам щоразу вдавалося вирватися.
Лише у вересні Фалькенгайн дозволив Людендорфу здійснити давно омріяний маневр у напрямку Вільнюса. Німецька кавалерія навіть наблизилася до Мінської залізниці. Проте сил для завершення операції бракувало, а постачання почало руйнуватися через величезні відстані.
До жовтня 1915 року фронт стабілізувався. Лінія бойових дій простягнулася від Балтійського моря поблизу Риги до Чернівців на півдні. Російська імперія втратила величезні території, але її армія зберегла боєздатність.
Наслідки кампанії 1915 року
Кампанія 1915 року докорінно змінила ситуацію на Східному фронті. Центральні держави здобули величезні територіальні успіхи, але не змогли вивести Росію з війни. Російська армія зазнала колосальних втрат у людях, техніці та боєприпасах, однак уникнула остаточного розгрому.
Для Російської імперії Великий відступ став важким психологічним ударом. У суспільстві почало зростати невдоволення владою, посилилася економічна криза, а авторитет царського уряду стрімко падав. Саме події 1915 року стали одним із кроків до майбутньої революції.
Іван Гудзенко
