Досить часто міркував над тим, чи потрібен я світу як мислячий суб’єкт. Адже не в апріорії cogito ergo sum, а ірраціональності teologia est potencia  заявляю про себе як істоту, що мислить існує завдяки трансцендентній сутності, Вселенському Розуму, якого ніхто ще не пізнав і пізнати не може, тільки шляхом містичного досвіду.

Що нового під Сонцем? – запитаєте ви словами Екклезіяста. Практично нічого, окрім божественної істини, яка існувати вічно, а людина –ні. Ми проходимо змінні життєві етапи, а духовна сутність як була так і буде залишатися надалі. Якщо хоч чимось ми збагатили або внесли щось нового у цю планету Земля, то скажім в один голос. Але не стараймося випереджувати своїм ratio божественний світ,  бо не можемо умістити не зміряну глибину думок Абсолюту і не знаємо що чекає на нас: смерть чи життя?

Що нового під Сонцем? (думки про вічне і земне)

Над цим певне ніхто ніколи і не замислювався. Бо смерть ще не є кінцем, але переходом душі з одного стану в інший.  Стараймося все ж таки бути людьми за моральною природою, дивись і духовність з’явиться. Менше пафосу, більше дій, старань, бажання, бо під «лежачий камінь вода не потече»,  в тім «тиха вода – греблю рве». Закінчуймо біганину за ринковою реформою, створюймо щось нове, щоби не відстати від потяга, який вже набрав швидкості у майбутнє.

Отже ми, інтелігенція маємо усі прагнення, можливості, здібності, то ж правильно  використаймо це талант перед Творцем, щоб бодай не закопати в землю усе те, що було напрацьоване нами багатьма роками.

Пегас