Аристократи мислили про земні блага, на них покладалося особливе завдання – зберігати та зміцнювати мир, захищати народ від різного роду утисків, підтримувати віру та Церкву. Будучи пов’язаною з християнством вона відрізнялася від культури духовенства. Лицарська культура середньовіччя виробила у собі такі моральні гідності людини як сміливість, відважність, щедрість, шляхетність. Але лицарські ідеали не настільки носили духовний, а світський характер. У завдання лицарських орденів входила битва за віру, яка приймала форму Хрестового походу, підтриманого і схваленого католицькою церквою. Інколи результати таких походів закінчувалися втратою найбільшої духовної цінності – життя.
Третя культура мала свої особливості, відрізнені від попередніх вищих устоїв. Простим народом створювалася сміхова культура, яка виявляла себе у дотриманні святкувань, карнавалу, веселощів, жартів, ігор, вибухів сміху. Поряд з релігією спостерігався розвиток такої площини духовної культури як філософія та наука. Кажучи про філософію, повинні мати на увазі середньовічну науку вищого рівня, тобто теологію або ж як її ще називали – богослов’я. Філософія по суті є служницею теології (Фома Аквінський). Філософська думка йде вперед, через те й виділяють дві тенденції: схоластика (зближення або розчинення філософії в теології), її основне завдання полягало не в пошуку та припиненні нового знання, але в засвоєні того, що вже накопичили.
Теологія набуває раціонального характеру, де віра в догмати потребує логічного обґрунтування та доказу. Першу тенденцію представляє теолог з ордену ченців-домініканців Фома Аквінський, відомий власною розробкою християнської концепції за Аристотелем та формулюванням п’яти доказів буття Бога. Мета іншої тенденції – виведення філософії за теологію , утвердження науки як самостійної та самоцінної та природознавства. Привілей такої тенденції належить Роджеру Бекону з чернечого ордену францисканців, яким зроблено колосальний внесок у розвиток таких наук як філософія, математика та природознавство.
Не мало визначальну роль в середньовіччі відіграла художня культура. Проявом культури мистецтва виступає архітектура. Найбільше розвинуте було натуральне мистецтво (звірячий стиль), широко популярне – мініатюри (ілюстрації книг). Від архітектури збережено небагато: церкви, розташовані на територіальній частині Франції.
Величного розквіту культура набула за часів династії Каролінгів. Будівничим каролінгської культури став імператор Карл Великий, саме за його патронатства створюється культурно-освітній центр – Академія, куди увійшли видатні науковці, філософи, поети, художники, з якими він розвивав науку та мистецтво. Імператор сприяв тісному взаємозв’язку між культурами. Однією із прекрасних культурних архітектурних пам’яток є собор Карла Великого в місті Аахен. Із занепадом культури Каролінгів утворюються самостійні держави: Англія, Франція, Німеччина, Італія.
Розпочинається етап розвитку нової культури середньовіччя. Монастирі стають культурними центрами із діючими школами, бібліотеками, майстернями з виготовлення книг. Тому її ще називають монастирською. У романський період розвивається готичний стиль архітектури як провідного мистецтва. Переважаючими є храмові культові побудови: Нотр-Дам де Парі (Франція), Собор м. Кьольн (Німеччина), Вестмінське абатство (Англія). Подальший розвиток готичної культури спостерігається в добу Відродження.
Таким чином закінчується процес середньовічної культури із переходом на більш динамічну, помпезну.
Пегас
