Як очевидно (майже) кожному сучаснику, у культурному, ментальному світі наразі запанував “постмодерн” і “постмодернізм” (розрізнення їх підкріплене чималою кількістю текстів в Інтернеті, але ігноруймо). Будучи студентом-філософом, я запитую: що не так з постмодернізмом для філософії? Подивімось, що він приніс нам. Цитатність. Зокрема, зміст курсів у ВНЗ івано-франківської України виглядає як схоласнична сума цитат. Прекрасні переливи буквенної води, адже Текст (ні, навіть не так – “текстик”) панує. Це сучасно, а тому прекрасно. Але таке ідеінде по Україні.

Цитатність. Ви писали колись курсову, магістерську або іншу “наукову” роботу? Тоді вам знайомі дві заповітні комбінації клавіш, плюс редагування, яке “піджене роботу по унікалці”. І ви знаєте, наскільки важливо “посилатись на когось”, якщо бажаєш за роботу мати “відмінно”. Але це ще не весь постмодернізм філософії (академічної й української), бо ми ще впирали свій погляд у псевдофілософів, навіть найбільш прогресивних, зелелих, авангардних, молодих і таких інших.

Впираю. Переді мною відкривається гра з різними концепціями класичної епохи філософії, вивертання їх вверх кишками, надмірне наголошування на окремих уривках різних концепцій (еклектизм) або на окремих концепціях (така собі вузька, тобто сліпа здатність до філософського аналізу). Або аматорство, яке спирається на поверхневе розуміння всіх здобутків людства, які трапилися під руку. Ні, сучасний філософ жодним чином не здатен залишити класику в спокої. Обов’язково вдатися слід до мародерства, бо це ж як “посвята в студенти”. Гаразд, “класичним”, чистим мародерством зайнялися у нас, власне, постмодерністи: їхня творчість виглядає у філософії як клаптики, алюзії, відсилки та “інтертексти”. Кожен з нас таке бачив (якщо не у філософії, то у сучасній рекламі памперсів). Містечкові ж філософи жваво гаразді переймати всі подібні виверти – ні, славагосподи, не у формулюваннях на зразок “ризомність”. Але за способом мислення і сприйняття світу, огосподи. Це означає їх напиханість чималою сукупністю творів сучасного мистецтва, філософії, своєю точкою зору, як ото в мене нині.

Багатослівність. Іронія і сарказм. У підсумку, ми маємо купу слів і слів, купу форм, вражень, відсилок. Але, на жаль, нічого за ними не стоїть. Мораль проста: легко ховатись за купою.Тому переходимо до простоти, відсутньої у вивертах думки та мови різних постмодерністів. Філософи нині є елітарні. І то не просто так, то є дуже модно. Сектантськість дуже постмодерна. “Ми говоримо розумно, то ви нас не розумієте”. А еліті протистоїть маса. Масу треба жаліти, епатувати або зневажати. Бо ми ж філософи, ми любимо мудрість, а ви її не любите. Ви не чуєте в наших словах гри, відсилок, прихованого змісту, доступного тільки справжньому… постмодерністу. Тому назву речі своїми іменами. У нас філософія? У нас фалософія, бо то є епатажно. Ми бунтуєм. Ми смакуємо бути в постмодернізмі, тому що не годиться фі…фалософу критично ставитися до дійсності, адже кожен її вияв прекрасний.

Тетяна Горщар