Цей роздум присвячений темі дружби. Незалежно від статі чи віку у кожної людини є друг чи подруга. В усі часи дружба вважалася однією з найбільших цінностей в житті окремої особи. З самого дитинства, у підлітковому віці, юності, аж до старості в нашому житті є люди, яких ми називаємо друзями. Разом з тим, дружба рідко може тривати з початку нашого існування до його завершення. Не вибирають батьків, я маю на увазі біологічних. Але, на відміну від нашої кровної родини, друзів ми знаходимо самі і вони стають невіддільною частиною нашого життя. Звичайно, дружба – не односторонній вибір, а взаємне бажання товаришувати. Та виникає питання, чому друзі рідко залишаються з нами упродовж всього життя?Пригадаймо своє дитинство. Звичайно, найперші наші спогади не про друзів, а про сім’ю. Не враховуючи сиріт, кожна людина вперше знайомиться зі світом через матір і батька, або одного з них. Далі ми знайомимося з іншими близькими людьми – братами чи сестрами, якщо вони в нас є. Потім в наше життя входять бабусі, дідусі, двоюрідні брати і сестри. Перші друзі з’являються приблизно між цими етапами життєвого шляху. Ці друзі є дітьми друзів або знайомих наших батьків. Ми їх, звісно, вибираємо, хоч це і не зовсім наш вибір. Звичайно, не кожний син або дочка маминої подруги чи батькового друга стають нашими друзями, але так часто трапляється. Роздумуючи над нашим дитинством, ми розуміємо, що залучення іншої людини в дружбу з нами не цілком залежить від нас самих.Чому ми дружимо з дітьми знайомих нашої сім’ї? Питання непросте. Ми не можемо піти в цьому віці до нашого друга тоді, коли нам захочеться. Тут я маю на увазі період до трьох років. Друзі приходять до наших батьків, розмовляють по душах, а свою дитину приводять до нас, тобто таким чином вони прагнуть «відпочити» від виховання своєї дитини. Існує інший варіант, коли нас мама чи тато беруть в гості до своїх друзів або ми разом сім’ями йдемо гуляти. У цей період ми не розпоряджаємося дружбою. У будь-який момент нам можуть заборонити приходити і спілкуватися з тією людиною, яку ми називаємо другом. Звичайно, дитина може трохи посперечатися, але зазвичай підкоряється батьківським настановам. Загалом так можуть чинити тільки не зовсім адекватні матір чи батько, причиною їхньої поведінки може бути проста сварка. Тому дитячу дружбу можна розділити чи знову об’єднати завдяки волі наших батьків.
Виникає питання, чому ми дружимо в додитсадковий період з іншими дітьми? Перша відповідь – нам потрібно розширити знання про світ, долучити до нього не тільки сім’ю, але й однолітків. Також нам потрібна людина, яка буде розділяти наші інтереси, пізнавати світ через ігри, а дорослі не здатні цього зробити цілісно. З нашим другом ми більшість часу перебуваємо або в батьківських квартирах, або на вулиці. Чи є щирою така дружба? Звичайно, відповідь ствердна. Тільки коли нас відлучають від друга назавжди наші батьки чи батьки нашого друга, ми перестаємо дружити.
Період від трьох до шести років я буду називати «дитсадковим життєвим етапом». Він відрізняється від додитсадкового лише тим, що зазвичай ми знайомимося з новими однолітками, з якими взаємодіємо від одного до трьох років. Крім дитсадка, ми можемо знайти друзів у сусідніх квартирах чи будинках. Не всі нові знайомі стають нашими друзями. До шкільного віку батьківська воля настільки керує нашим життям, що нам можуть «заборонити дружити». А хочемо товаришувати з однолітками тому, що нам треба ділитися з кимось переживаннями та залучати інших до улюблених ігор. Інколи ця дружба може поширитися і за межі дитсадкового етапу нашого життя.
Наступний період – шкільний. Я обмежую його періодом від шести до шістнадцяти років. Дитсадок вилучається з нашого «світу», але друзі з сусідніх квартир, будинків можуть залишатися з нами. У цьому віці ми маємо більший вибір, батьківська воля тепер не є абсолютною. До нашого життя входять люди шкільного віку, їх ми можемо долучати до дружби з нами, а потім навіть відлучати. Кожний школяр має різноманітні інтереси, які друг повинен не заперечувати, чи розділяє він їх – це справа другорядна. У школі ми взаємодіємо з однокласниками, не кожен з них є нашим другом, скоріше ми всі є навчальним колективом. Зберегти дружбу після завершення школи вдається рідко. Знову виникає питання, чому так? Звісно, школярі виростають, стають студентами, йдуть на роботу. У їхнє життя входять робочі колективи чи студентські групи.
Важливо звернути увагу на різні шкільні групки – об’єднання школярів для відчуття своєї захищеності та підтримки іншими особами. Ці «угруповування» є найменш стійкими, вони можуть як розвинути людину, так і зробити її частиною так званої «поганої компанії». Знову ж, не всі учасники спільнот завжди дружать один з одним. У школі нам важливо отримати, крім відчуття безпеки, поваги від оточення. Саме на основі такого прагнення формуються уявлення про «крутих» і «лохів». Коли одні групки розпадаються, їхні члени шукають інші об’єднання. Шкільний період яскраво характеризує фраза Бориса Гребенщикова: «І об’єднання груп є свідченням дружби або страху зробити свій власний крок».
Шкільна модель дружби, на мою думку, мало чим відрізняється від «дорослої», скоріше остання є ускладненням попередньої. Інколи перша може переходити в другу. Важливо відрізнити компанію від друзів у шкільному періоді. Друзі – це ті люди, яким ми довіряємо, а компанія – скупчення людей для проводження вільного часу. Починаючи зі школи, людина стає схильна до лестощів, дволикості, вона усвідомлює, що не проти використати деяких людей у своїх цілях. Не завжди це лицемірство вдається відрізнити від дійсної дружби. Така псевдодружба, особливо після шкільного етапу, завжди переслідує нас у дорослому віці.
Крім дволикості, у будь-якому віці наявне поклоніння перед авторитетом. Тобто ми шукаємо людину, яку будемо не просто поважати, а слідувати за нею, у школі це «крутий хлопець» чи «крута дівчина». Ми намагатимемося поставити її на п’єдестал і задобрювати її лестощами, хвальбою чи піднесенням її чеснот, рис поведінки тощо. Інколи описане вище прагнення можуть ототожнювати із дружбою чи воно може стати невіддільною її частиною. Виникає питання, чи є така дружба реальною, чи вона триває, поки ми роздуваємо его нашого «друга»?
Особливо цікавий феномен вимушеної дружби. По суті, важко визначити, чи вона справжня, чи уявна. Буває так, що ми не знаходимо людей, які розділяють наші інтереси, прагнення, цінності, тоді нам доводиться шукати будь-кого, щоб не залишитися на самоті. Ці люди стають стіною, яку ми збудували для відчуття своєї захищеності. Якщо розміркувати, то виходить, що вимушеного друга майже неможливо відрізнити від справжнього. Тільки розібравшись у собі, людина зможе відрізнити, хто для неї справді є другом. Більшість оточуючих нас індивідів, не зацікавлені в тому, щоб визначити хто друг, а хто тільки випадково виконує його роль.
У школі рідко роздумують над питанням про справжню дружбу. Для цього віку характерною є згуртованість в різні компанії. Існують такі друзі, з якими можна поділитися своїми переживаннями. З часом шкільні друзі здатні стати тільки знайомими. Люди виростають, їхні інтереси можуть змінитися, вистачить сварки хлопця через дівчину чи навпаки, і може порватися міцна дружба. Я не вдаюся до песимізму, не стверджую, що дружби у шкільні роки чи в іншому віці не існує. Погляньмо правді у вічі, ми можемо різко порвати з людиною, якщо вона перестала розділяти наші інтереси, життєві прагнення. Ми рідко вимагаємо лише поваги і розуміння. Ми прагнемо, щоб власні егоїстичні інтереси люди розділили з нами, хоч це майже неможливо. Виникає суперечність у ставленні один до одного.
Сучасні технології суспільства поширюють дружбу на віртуальний простір, я маю на увазі, соціальні мережі: Вконтакті, Фейсбук, Однокласники та ін. Людей, яких ми додаємо, іменують друзями. Звичайно, це тільки назва. Та хіба не є наші стосунки з друзями, починаючи зі школи, таким самим додаванням і «баненням» оточуючих нас людей? Звісно, кожна особа хоче, щоб до неї проявляли альтруїзм, але сама рідко робить щось безкорисливе. Питання: чи є допомога нашому другові безкорисливою? Можливо, ми тільки допомагаємо по дружбі для того, щоб не залишитись самотніми, не вийти за межі зони комфорту. Чи є тоді альтруїзм замаскованим егоїзмом?
Дружба не тільки може завершитися, але вона здатна міцнішати. Друг перевіряється через різні життєві події. Звісно, й ми самі також показуємо, на що здатні. Тобто кожен із двох сторін наче складає своєрідний екзамен, тест на дружбу. Є приказка: «Друг пізнається в біді». Саме у важких ситуаціях кується справжня дружба, адже в час успіху багато підлабузників хочуть стати вашими друзями. Роздумуючи над проблемою посилення дружніх стосунків, робимо висновок, що екстремальні та незвичні ситуації підтримують полум’я дружби. Хоч вогнище може погаснути, якщо поведінка людини, яку ми називаємо другом, не задовольняє нас.
Дитячу дружбу можуть перекреслити батьки. Шкільну або ми самі, або інша людина, яка перестає розділяти наші інтереси чи намагається використати нас в своїх цілях. Нестача самопожертви і, як наслідок, перетворення альтруїзму в егоїзм руйнують дружні відносини. Вимушений друг може залишатися в нашому світі навіть після школи, але він не буде присутнім там завжди. З часом, проходячи через різні вікові етапи, така людина відійде з нашого життя. Друзі зі шкільної лави вступають в університет, знаходять роботу, живуть у шлюбі, йдуть в армію, так само, як і ми. З’являються інші колективи: колеги по роботі, сусіди по квартирі чи гуртожитку. Переміни нашого світогляду, нові інтереси, призводять до вибору між дружбою з минулого і оточуючими нас людьми теперішнього. Не завжди перші залишаються, інколи настає час наступних.
Після шкільного періоду настає юнацький життєвий етап, його тривалість – від сімнадцяти до двадцяти п’яти років. На мою думку, модель шкільної дружби переходить на друзів юності. Тільки друга ускладнюється новими колективами, обов’язками на роботі, в сім’ї, самостійним життям. Диктат батьків при звичайному розвиткові зникає або значно зменшується. Дружні стосунки припиняються в юнацькому віці через надмірні амбіції, підйом кар’єрною драбиною вгору, подружнє життя чи вже знайоме нам не розділення інтересів.
Юнацьку пору інколи ідеалізують, називаючи найкращими роками життя. Для неї характерні як надмірна мрійливість, так і завантаженість своїми справами. Це найбільш амбіційний життєвий етап, який часто веде до юнацького максималізму. Знову ж постає проблема егоцентризму. Чому альтруїзм є таким крихким і нестійким? З одного боку, дружба, яка в будь-який момент може припинити своє існування з однієї людиною і перенестися на іншу, з іншого – «псевдодружба» в лестощах, хвальбі. Не забуваємо про вимушених друзів або приятелів, людей, з якими можна випити пива, щоб забути про власні проблеми, поговорити про футбол, погоду, політику, протилежну стать і т.д.
Наше прагнення дружби або підсилюється за допомогою перевірених роками дружніх стосунків, або ми знаходимо нових друзів. Чому ж дружба, з однією людиною чи з декількома, рідко залишається на все життя? Мабуть, тому, що все минає, все змінюється: наші інтереси, світогляд і ми самі не залишаємося однаковими на всіх етапах життєвого шляху. Цікаво подумати, чи не є причиною руйнування альтруїзм? Можливо, від друзів ми чекаємо альтруїстичних вчинків, тим часом, як вони неможливі без егоїстичних діянь? Чи, може, ми тільки проявляємо егоїзм, який маскується під альтруїзмом?
Після дитячого віку ми можемо розділити друзів на тих, з якими можна провести вільний час, відбути робочі дні і небагатьох людей, яким ми можемо довіряти. Останніх завжди мало. Проте нам властиво плутати перших із другими і третіми. Тільки дружба, заснована на довірі, триває довго. Приятелі – особи, з якими проводиться дозвілля. Їх часто ототожнюють з друзями, яким можна все розповісти про приватне життя, довіритися. Інколи вони справді такими є, але в більшості ситуацій – це наша ілюзія. Друзі за спеціальністю, по роботі не завжди довіряють нам чи ми їм. Знову постає проблема крихкості дружби.
Окремий індивід або група людей, які весь час скаржаться на своє життя, нав’язливо хочуть, щоб їх почули – це «скиглики». Такі особи люблять свої проблеми ставити в центр, при цьому ігноруючи багатий набір почуттів та емоцій своїх слухачів. Вони вважають свої страждання найвищими. Розмірковуючи над їхнім ставленням до нас, ми можемо зрозуміти, що наші прагнення, інтереси їм байдужі. «Скиглики» можуть не тільки скаржитися, але й маскуватися під зацікавлених слухачів, для того, щоб інші слухали їхні ридання. Вони часто є колегами за спеціальністю, по роботі або вимушеними друзями. Останні грають роль в нашому житті тоді, коли ми прагнемо спілкування з іншими.
Головне – не плутати дружбу з постійним скигленням, лицемірством, хвальбою. Довіра, яка є центром дружніх стосунків, не завжди проявляється, вона може й взагалі потухнути. Звичайно, в юнацький період всі описані характеристики, змішуються, тісно сплітаються. Мабуть, важливо інколи зупинитися, поглянути на себе і своїх друзів, вияснити хто вам друг, а хто ні. Варто поставити собі запитання, чи є я для когось справжнім другом, чи навпаки, тільки приятель, колега по роботі, слухач чиїхось страждань, лицемірна постать або й все одразу. У більшості випадків ми не роздумуємо над цими проблемами. Чому? Усі поспішають: кар’єра, дозвілля, сім’я, не відстаємо від швидкого темпу життя і ми самі.
З часом юнацький період проходить. Зникає школа, університет, секційні об’єднання, які ми відвідували. Внаслідок цих змін з нами рідко залишаються друзі з інших життєвих етапів.
«Післяюнацький» період я називаю дорослим періодом. Він починається в рамках двадцяти п’яти – двадцяти семи років. Інколи повнолітня людина може підтримувати стосунки з оточуючими її особами і скоріше відповідати юнацькому світогляду.
Дорослий життєвий етап характеризується нашим самовизначенням у суспільстві. Робота, сім’я займають головні місця в нашому житті, поряд з ними інколи є дозвілля. Перші два завжди сперечаються із дружбою. Не кожна людина може їх гармонійно поєднувати. Разом з тим небезпеки, які очікували шкільну, юнацьку дружбу, чекають і на дорослу. Інтереси, які залишаються з нами, розділяються на робочі, сімейні і дозвільні. Ваша увага розпорошується нерівномірно, що веде до багатьох конфліктів. При цьому кожна людина відчуває потребу у витраті власної енергії не тільки на робочі години. Крім буднів, є вихідні, коли людина робить вибір, чи бути з рідними, чи провести час наодинці, забутися, відсторонитися від проблем.
Дружба в дорослому віці проходить через різноманітні перешкоди. Кар’єра і сім’я є одними з найважливіших тем, які проходять через дружні стосунки. У більшості випадків вони стають причиною розділення нас з друзями.
Щодо егоїзму, то хіба ми не прагнемо допомагати іншим, особливо близьким нам індивідуальностям? Питання, кого ми ставимо на перше місце? Можемо не миритися з нашим егоїзмом, але подумайте, чи ваші робочі, сімейні і взагалі особисті інтереси (ті, які виходять за межі роботи, дозвілля, родини) завжди другорядні? На жаль, в основному за різних обставин дружба сходить з першого місця.
Звісно, мені не варто описувати розрив дружніх стосунків внаслідок переїзду в інше місто, країну і т.д. До нас перестають часто приїздити давні друзі, рідко вдається поспілкуватися, поділитися історіями з життя. У таких випадках відстань грає велику роль, а також інші людські спільноти: робочі колеги чи сім’я, інколи нові знайомства. Так ми втрачаємо зв’язок з минулими друзями. Виникає питання, чи була дружба? На мою думку, все це було, але нестача чи відсутність вербальної чи невербальної комунікації послабили полум’я дружби. Його було важко підсилювати і зрештою тому воно й погасло.
За всіх вказаних мною причин дружні стосунки не завжди цілком перериваються. Ми відчуваємо небайдужість до осіб, з якими в минулому підтримували дружбу. Вони тепер не наші друзі, ці люди стали просто добрими знайомими. Інколи ми зустрічаємося з ними, обговорюємо важливі теми, розповідаємо про власне життя, але вже не ставимося до них з тією довірою, яка була в дружніх стосунках. Що змінюється в такій комунікації? Можна сказати, що люди вже не живуть на одній хвилі, не настільки сильно розділяють інтереси один одного. Такі особи змінили середовище, знайшли собі нових людей, які стали невід’ємною частиною їхнього світу. Нас же вони сприймають як додаток, а не як деяку первинність.
Виникає враження, що дитяча дружба, шкільна, юнацька є міцнішою за дорослу. На мою думку, це геть не так. Дружні стосунки нестійкі, тому що обставини нашого життя швидкоплинні. Один за одним проходять роки, люди змінюються, хоч рідко розуміють цю істину. Переміни відбуваються не тільки в інтересах, прагненнях, цінностях, але й в особистому характері. Коли дружба стала міцною настільки, що розділяються погляди, сімейні і робочі стосунки приймаються обома сторонами, тільки тоді вона може не програти битву з часом. Вистояти нелегко, адже нічого немає сталого, як стверджують філософські і релігійні істини.
Вимушена дружба буває в різні роки нашого життя, хоч найбільше вона трапляється в дорослому віці. Ми сходимося з такими людьми, які є друзями нашої родини, знайомими по роботі, приятелями для розважального часу. З цими особами ми часто проводимо вихідні чи робочі будні, вони є частиною нашого життя. Інколи нам здається, що такі індивіди – це близькі люди. Виникає питання, чи дружба з вимушеними друзями справжня? Чи довіряємо ми їм? Чи заслуговують вони довіри? Може, все простіше, і ми прагнемо тільки заповнити наш життєвий простір комунікацією, хочемо поговорити з іншими? Потреба в спілкуванні – невід’ємний атрибут будь-якого людського існування. Без неї неможливо прожити жодній індивідуальності.
Проблема залишається…Чи варто розбиратися у власних стосунках із ближніми? Хіба не краще зовсім не розділяти друзів на справжніх і несправжніх? Звичайно, якщо уникати життєво важливих питань, на деякий час відчувається оманлива легкість. Разом з тим при важких особистих рішеннях, які впливають на нашу долю, тема дружніх стосунків з’являється знову. Пронести дружбу з одними й тими ж людьми протягом всього життя рідко кому вдається. На нашій дорозі стають випадкові обставини, нові знайомства, кар’єра та ін. Ви можете не погодитися з моєю думкою, але чи багато є людей, які зберегли свою дружбу від ранніх років аж до похилого віку? Треба зазначити, що в цій ситуації трапляються і винятки, коли друзі проходять через небезпечні події, тим самим зміцнюючи зв’язок.
Осмислюючи цю тему, я дійшов до не цілком оптимістичних висновків, хоч і песимістичними їх називати не варто. Проживаючи свій шлях, ми змінюємося. Різноманітні матеріальні та нематеріальні обставини здійснюють свій вплив на життя кожної людини. Звісно, не лише дружба крихка, усі стосунки з самого початку нестійкі. Причина була виявлена раніше – егоїстичне ставлення до інших. Егоцентризм виражається в основному на неблизьких людях, але ближні також відчувають його прояви. Споглядаючи наше існування, ми розуміємо правильність попереднього висновку.
Вважається, що людина, яка є нашим другом, повинна розділяти з нами спільні ідеї, погляди. Коли цього не відбувається, то дружба втрачає свою міцність. Звісно, не знайдеться людей, які погоджувались би з усіма нашими звичками, важливими думками. Є декілька виходів із цієї ситуації «непогодження». Один з них – не ділитися своїми справжніми інтересами. Другий – не розділяти погляди іншого індивіда, але приймати їх як унікальну частину неповторної особистості. Третій – цілком прийняти ідеї друга.
Окремо, на мою думку, можна виділити четвертий варіант для подолання проблеми непогодження інтересів. Він характеризується підтвердженням поглядів друга на його та інших людей, але при цьому я заперечую ці думки по відношенню до себе. Останній описаний вихід, скоріше за все, веде до лицемірства. Він наче вчить всього домагатися лестощами, що втілюється у дволикість. З іншого боку, так менше шансів образити прагнення нашого друга. Я не буду радити жодного варіанту з цієї ситуації непогодження. Бо кожна людина сама згодом вирішить, який підхід обрати.
Не ділитися справжніми інтересами в дружбі можливо, але чи варто так вчиняти? Коли ми не довіряємо своїх поглядів другу, то мало заслуговуємо довіри з його сторони. Таким чином, ідеї, почуття друга не відкинуті. А як же відкритість? Виходить, ми знову вдаємося до лицемірства, не проявляємо щирості, закриваємося від кожного. Знову тут все зводиться до егоїзму і заперечення альтруїстичного ставлення до ближнього. Чи вина за наше ставлення до інших походить від первинного егоцентризму, чи від нашої неспроможності зберегти справжню дружбу? Обирати варіант подолання непогодження у дружніх стосунках кожен має вирішити самостійно.
Третій із запропонованих в тексті варіантів – це повністю прийняти ідеї друга. Цілком розділити з ним його погляди, інтереси, світогляд. Виникає питання, чи можливо реалізувати цей вихід з ситуації? Чи можемо ми відмовитись від всього свого? Проект нагадує райську утопію, тому я сумніваюся в його успішності. На мою думку, третій варіант веде до знецінення неповторності індивідуальності, рабства, підкорення іншій волі, втраті особливого. Мабуть, часткове приймання світогляду друга краще, хоч воно заперечує третій вихід з проблеми непогодження інтересів. У будь-якому випадку обирайте, адже від цього залежить майбутнє існування дружби.
Повертаємося до другого варіанту. Він оснований на не розділенні всіх поглядів, а сприйнятті їх як частин унікальності особистості у дружніх стосунках. Чи веде цей вихід з описаної нами проблеми до лицемірства? На це питання важко відповісти ствердно. Спробуємо розібратися в ньому. Ми здатні прийняти ідеї від друга, але це не завжди гарантуватиме нашу повагу. Не розділення інтересів, тільки тоді продуктивне, коли воно ґрунтується на розумінні. Тому вибирати чи заперечити другий варіант залежить тільки від вас.
До крихкості дружби приводить не тільки швидкоплинність часу, зміни у людському світогляді, пошук інших людей, колективів, які мають шанс стати новими друзями. На мою думку, важливу роль відіграє відсутність поваги до поглядів нашого друга. Звичайно, ми можемо маскувати її нашою цікавістю, захопленням, але насправді тільки вдаємося до лицемірства. Найвагоміша причина у проблемі непостійності дружби – це нерозуміння іншого. Саме воно є, своєю чергою, тим каменем, через який може перечепитися кожна людина. Я вважаю, що егоцентризм набирає своєї сили і максимально проявляється тоді, коли ми не прагнемо зрозуміти іншого, спочатку хоча би ближнього. Важко в будь-якій людині побачити неповторність і признати її. Розуміння поглядів друга – це шлях до посилення, зміцнення, перетворення дружби в головну цінність життя.
ТАРАС КЛОК
