Отже, яку основну тезу пропонує читачеві автор? Одне з головних питань, що порушуються у книзі – чи здатна християнська церква існувати в межах панівної культурної парадигми? Автор торкається не тільки близького особисто йому євангельського християнства, хоча акцент зроблений саме на ньому, а й у цілому біблійного світосприйняття («визнання авторитету Біблії у всіх сферах особистого і соціального життя»). Саме тому книга буде цікавою і для католицьких, і для православних богословів та вірян. Адже епоха постмодерну ставить важливий виклик перед християнством у цілому, оголюючи наявну проблему християнської ідентичності в сучасному світі: «…християнин не живе в якомусь позаісторичному вимірі, тому для нього важливо мати «розуміння часу» (1 Хр. 12, 32)».
Виходячи з поданої біблійної настанови, автор першу частину книги присвятив огляду визначних для теми постмодернізму праць, ідеї відомих філософів та інших постатей, починаючи з часів Френсіса Бекона та Рене Декарта та закінчуючи сьогоденням. Читач знайде тут деякі дефініції, що пояснюють феномен постмодерну. Автор згадує головні події, що передували формуванню сучасності: наукова революція XVII століття та «розчаклування світу», розвиток філософського знання та Просвітництво XVIII століття, пелагіанський проект у богослов’ї.
Дослідник показує читачеві взаємозв’язок «постмодерністського повороту» з модерном, підкреслює ситуацію «краху системи модерністських цінностей», що призвела до кризи західного суспільства. Тут же науковець з’ясовує «зміст перетворень, які відбуваються з релігією в епоху постмодерну» та окреслює виклики для традиційного богослов’я.
На відміну від модерністської секуляризації, постмодерн «приймає релігійний досвід, релігійні сенси й символи, щоправда, не надаючи їм при цьому жодної переваги у порівнянні з іншими досвідами, змістами або символами». Враховуючи установки філософської парадигми постмодернізму, «найбільш адекватним постмодерну виявляється не універсалістське християнство, а язичницькі етнографічні культи», політеїзм як «сакральна сфера множинності, що протистоїть універсальній монотеїстичній традиції». Деякі науковці стверджують, що традиційне християнство з його універсальністю, догматикою, ієрархією розглядається через призму постмодернізму як «прихований механізм придушення». Як в такому світі може існувати церква у своїй традиційній формі, наприклад, як соціальний, культурний інститут?
Роман Соловій у другій частині своєї праці пропонує читачеві розглянути феномен Виникаючої церкви в якості відповіді на актуальне питання християнської ідентичності. Виникаюча церква (Emerging church) це богословський та церковний рух в сучасному західному протестантизмі, що безпосередньо повстав наприкінці ХХ століття. Автор окремо розглядає богословський контекст, зародження та розвиток руху, згадуючи постконсерватизм, постлібералізм та його вплив на богословський дискурс Виникаючої церкви. Автор змістовно подає читачеві історію відродження «неортодоксального ідеалу «третього шляху» в богослов’ї», основні засади концепції «місіонерської церкви» та розповідає про послідовне формування нової моделі євангельського богослов’я.
Сьогодні «Емерджент» складає з себе децентралізовану матрицю мереж («аморфну дружбу»), що постійно знаходиться в діалозі з різними партнерами. «Виникаюча церква є не ієрархічною організацією, а спонтанним рухом, що своїми цінностями і підходом об’єднує надзвичайно різноманітних особистостей, церкви та цілі групи церков».
Навряд чи знайдемо чіткий тезаурус для феномену Виникаючої церкви, адже представники та дослідники руху уникають категоричного самовизначення. Метою руху є «втілення євангелія царства Божого у калейдоскопічній та еклектичній культурі постмодернізму». Отже цей феномен враховує не тільки потойбічне буття християнина, але й поцейбічне його існування у спільноті — для руху характерне «трактування царства Божого як сучасної реальності, формуванню якої церква повинна сприяти в поцейбічному світі». Наслідком такого трактування виступає різнобічна соціальна активність представників «Емерджент».
Послідовники руху намагаються врахувати нову культурну, світоглядну ситуацію при формулюванні богословських констант та засад церковної діяльності. Адже християнство не може бути живим, зрозумілим проголошенням Христа, перебуваючи за межами існуючого культурного контексту. Євангельське богослов’я не може проігнорувати нову культурну парадигму, тому «доведеться взаємодіяти з плюралістичною ситуацією постмодерну». Ця взаємодія призводить до радикального переосмислення євангелія та церковної організації, результати якого знаходимо в третій частині книги. Ця частина присвячена аналізу особливостей вчення руху, його постмодерністської інтерпретації Бога та науковому дослідженню основних теологічних розділів, що, безсумнівно, буде цікавим для богословів.
Сьогодні послідовників руху Виникаючої церкви знаходимо переважно у Північній Америці та Великої Британії, Австралії, Новій Зеландії, не так інтенсивно феномен зустрічається на території континентальної Європи. Для України цей феномен може бути корисним тим, що дозволяє розширити діалог між християнськими спільнотами на засадах дружнього, відкритого спілкування. Ця взаємодія базується не на основі догм, приписів та канонів, але на досвіді глибокого, повного християнського життя, на спільнім «подорожуванні» і спільній «участі у царстві Божому». Такий підхід знаходимо і в богослужбовій практиці Виникаючої церкви, коли поєднуються «постмодерністська культура і духовні надбання церкви в античності і середньовіччі, продукуючи «давнє-майбутнє поклоніння».
Роман Соловій у своїй книзі торкається теми перспектив руху Виникаючої церкви, а також окреслює коло проблем, пов’язаних з особливостями феномену «Емерджент». Все це може сприяти появі нових імпульсів, що спонукатимуть представників руху, інших християн, науковців та богословів починати плідний багаторівневий діалог стосовно означеного феномену. Тому книга буде цікавою не лишень теологам, релігієзнавцям та іншим науковцям гуманітарної сфери знань, але й широкому колу читачів.
Анастасія Орєхова
Роман Соловій. Феномен Виникаючої церкви у контексті теологічних та еклезіологічних трансформацій у сучасному західному протестантизмі. – Вид. друге, доповнене. – Київ: ДУХ I ЛIТЕРА, 2016. – 352 с.
