ЕСЕ, Історія філософії        31 Січня 2017        1328         Прокоментуй!

Банальність смерті

Кожна людина помре! ЇЇ дихання зникне. Мозок перестане функціонувати. Серце відрахує свій останній стукіт, його биття назавжди зупиниться. Тіло буде розкладатися. більше не проявиться «в цьому житті». Звичайна ця істина, стає нам відомою ще з часів дитинства. Звісно всі це знають, але завершення людського існування рідко трапляється, коли ми готові. Смерть приходить раптово і неочікувано. Життя кожної особи в суспільстві перерветься, індивід припинить свою діяльність. Нас постійно дивує момент вмирання. Ми не задумаємося, що насправді – це найзвичайніша обставина, яка може трапитися на будь якому етапі земного шляху.

Банальність смерті

Ніхто не контролює смерть. Вона завжди з’являється зненацька, наче чекає кожного тихо причаївшись, не показуючи себе. Уявлення про темну фігуру з косою, яка приходить, щоб забрати твоє життя, виникло під впливом страху померти. Зараз мається на увазі не жах перед потустороннім духом чи божеством, наприклад єгипетським Анубісом, а звичайність смерті. Тібетська книга мертвих розповідає нам про найвідповідальніший момент – це мить мого вмирання. Абстрагуємось від традицій проводження померлого «в останню путь». Чи дійсно смерть заслуговує на таке поважне ставлення?

Всі люди смертні – це логічне судження не потребує ніякого пояснення, ми й так його знаємо і розуміємо. Чому ж не можемо прийняти вмирання, коли воно трапляється?  Здавалося, що може бути банальнішим? Ти помреш! Він помре! Вона помре! Змиріться з цим! Як казали в Римі, «пам’ятай, що ти смертний». Легко повторити латинський афоризм, трохи важче розмірковувати про смертність розумної істоти, найтяжче мислити про власну смерть і смерть близьких для нас людей.

Все живе, що народжується має припинити своє існування. Чомусь ця істина, завжди, коли вона стосується тієї особи чи істоти до, якої ми прив’язалися нас непокоїть, обурює і вражає. Помруть все, що коли-небудь народилися чи ще прийде в цей світ. Звісно ці твердження не заспокоять, вони можуть тільки розлютити, викликати ненависть. Тобто, Homo sapiens, не зважаючи на всю логічність, смерть сприймає емоційно і трішки егоїстично, нам бракує близької людини, не самої по собі, а тільки як особу, яку ми знали, мали спільні спогади і переживання.

Індивіди і народи з кожної епохи намагалися сакралізувати вмирання, створити церемонії для шанування померлих. Були створені людської свідомістю різноманітні погляди про «загробне життя». Багато хто боїться, що його існування, після припинення діяльності фізичного тіла і психіки не триватиме «за межами земного», не продовжиться в іншому світі. В роздумі не буде стверджувати хибність чи істинність уявлень про «позафізичне» життя особистості.

Банальність смерті… На перший погляд парадоксальна фраза. Та так тільки здається людям, які не замислюються над смертністю свого існування. Смерть завжди трапляється, вона не може не настати. Чи для кожного приходить свій час? Чи просто зіткнення обставин відбувається? Хто з вас може сказати напевно? Чи доведете існування так званої «долі». Ми стверджуємо, що в вмиранні немає нічого «трагічного». Навіщо сакралізувати момент припинення життєдіяльності особи?

Представники людства помирають щоденно. Нас рідко засмучує відхід з земного існування незнайомих персон. Вражає в більшості випадків тільки смерть близької людини. Звісно нам шкода, якщо помирають в дитячому віці, молодості, але найнеприємніше стає тоді, коли припиняється життя, тієї особи, яку ми «знали», особливо, якщо ми симпатизували, поважали, навіть любили її. Ми засмучуємося через те, що більше не буде нагоди поговорити, побути разом з небайдужою для нас людиною.

Потрібно не забувати про людську смертність. Пам’ятаючи про мою, вашу, смерть, нам буде легше зрозуміти її банальність.  В будь яку мить, життя кожного індивіда людського може раптово припинитися. Нерозумно проклинати долю, Бога, інших, себе, подія трапилася. Смертність завжди буденна! Хай нам важко. Хай розривається серце. Біль, скорбота наповнює душу, але ми присутні в момент одного з найбільш звичайного проявів життя. Смертю не можливо насолодитися, відчути радість вмирання, навіть коли людина відійшла, коли останню частину свого існування страждала, ми не відчуємо задоволення.

Смерть Сократа можна назвати «величною», але це скоріше буде художнім оформленням для вмирання мудреця. Людина померла, що ж піднесеного в цій події? Про померлого члена сім’ї, родича (родичку), друга (подругу), кохану (коханого), наставника в нас залишається пам’ять, почуття, емоції, можливо ідеї. Задумайтесь, когось не стало, немає близької для мене особистості в житті, чи це буде чимось незвичайним? На нашу думку смерть – це банальність і нічого більше.

Пригадайте, коли близька для нас людина відходить в «вічність», яке найбільш частіше втішання можна почути? Ми, вважаємо, що слова заспокоєння «це життя». Знову ж, звичайність, адже все живе припиняє своє існування. Не банальним, можна назвати погляди про «загробне існування», «співіснування з Богом», «взаємодію з праведниками в іншому світі», «відхід в Нірвану», «воскресіння смертного тіла». Вмирання кожної істоти, яка може дихати – це банальність.

Ми можемо надіятися на потойбічне життя, але впевненості не маємо в ньому. Досвід клінічної смерті та пов’язане з нею повернення, опис видінь ні в якому разі є не є точним свідченням загробного світу. Докази такого перебування свідомості поза тілом, інколи обґрунтовуються як галюцинації вмираючого мозку. Всі описи подорожі душі в «пеклі», «раю» чи перебуванні з провідником, нажаль не цілком переконують. Необхідно роздумувати над смертністю будь якої людини, але тільки для того, щоб наповнити життя незабутніми моментами.

Не забуваймо, що ми можемо померти. Пам’ятаємо про смертність, та не забуваємо, що вона тільки буденний прояв існування. Вмирання відбудеться зі мною, з вами, від того воно не перестане бути банальним. Смерть прийде до кожної людини несподівано. До неї важко приготуватися. Чи можливо взагалі зустріти її, тоді, коли ми готові до неї? Ми, вважаємо, що ні. Ви можете померти після того як прочитаєте цей роздум, або навіть не знаючи, що він написаний. Настане час ми з вами відійдемо з земного життя… В «небуття»? В «вічність»? Хто знає? Хто скаже? В смерті є одна лише банальність! Неповторність існує в переживаннях, в мисленні, думках, вчинках, які може зробити розумна людина, життя котрої здатне раптово припинитися.

Тарас Клок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook