Важливою подією українского інтелектуального життя стало видання книги видатного французького релігієзнавця Мірчі Еліаде «Трактат з історії релігій». Дана праця, як можна сподіватися, не лише збагатить студії дослідження релігій, але також залишатиметься важливою ілюстрацією для інтелектуальної історії Європи свого часу.Книга дає можливість ознайомитися з чудовим зразком систематичного дослідження релігій та оцінити феноменологічний метод в дослідженні релігійних ідей. Це поєднується зі специфічною концепцією розуміння людини як релігійної істоти, для якої поняття сакрального є однією з найважливіших ознак її буття з найдавніших часів. Еліаде насамперед підкреслює одну річ: від самого початку своєї історії людина тяжіє до того, щоб бути релігійною.На початку роботи Еліаде висуває тезу, що релігія — це річ у собі, і відповідно її потрібно вивчати саме у релігійному масштабі. Автор одразу декларує, що він відмовляється розглядати релігію у зв’язку з економічними, політичними та суспільними факторами — на противагу впливовим у першій половині ХХ століття позитивістам та марксистам, які зловживали ідеями соціального, політичного та економічного детермінізму. Таким чином, для Еліаде інтелектуальною основою його дослідження є феноменологія: він розглядає релігію як релігійний феномен, тобто річ у собі, що являє собою поліморфну і навіть хаотичну масу жестів, вірувань та теорій.
В основі авторської концепції лежить розуміння про розрізнення між сакральним та профанним, тобто наділеним священністю та позбавленим її. Відповідно він намагається здійснити дослідження релігій зосередивши свою увагу на ієрофаніях, тобто всіх можливих проявах священного, що зустрічаються в різноманітних культурах. Автор постулює думку, що ментальний всесвіт архаїчних культур не доходить до нас через усвідомлені вірування індивідів, але зберігається у звичаях, символах та міфах, які, попри різноманітні спотворення первинного сенсу, досі дають можливість побачити їхнє первинне значення. Еліаде називає міфи “живими окам’янілостями”, за допомогою яких можна відновити органічну сукупність, залишком якої вони є. Таким чином проявляється віра Еліаде у можливість реконструкції премордіальної традиції, що було частиною його власної традиціоналістичної філософії.
Автор схильний приділяти основну увагу не загальноприйнятим поглядам в тій чи іншій релігійній парадигмі, а відхиленням від них. Його цікавлять насамперед універсальні категорії та поняття, що допомагають описати та зрозуміти феномен релігійного життя. Еліаде також дуже широко трактує самі поняття “релігійного життя” та “релігійності” — не лише як здійснення певних ритуалів та участь у житті спільноти вірян, а як будь-який вияв сакрального, так звані ієрофанії, які є спільною ознакою для всіх релігій та сакральних вчень. Філософ явно ставить собі за мету насамперед показати людину як істоту релігійну, схильну, за своєю природою, до сакралізації світу. За Еліаде, ірраціональне та сакральне є неодмінною частиною культури та людської природи.
Відкриваючи людину як релігійну істоту, філософ насамперед вказує на те, що саме у сфері сприйняття та усвідомлення лежить головна відмінність між архаїчною людиною та людиною сучасної культури. В основі цієї відмінності, як доводить автор, лежить неспроможність сучасної людини жити “органічним життям”, насамперед сексуальністю та харчуванням, як таїнством. Для Еліаде ця теза є інструментом критики історичного матеріалізму та психоаналізу, які не зважали на цілковито інше значення повсякденного життя, харчування та сексуальності для людей архаїчної культури порівняно з сучасністю. Автор підтримує думку, що те, що для сучасної людини є лише фізіологічними актами, для людей традиційної культури є таїнством, церемонією, за посередництва яких людина долучалася до сакральної сили, що представляє собою саме Життя. З точки зору дослідника, сакральна сила і життя були лише епіфаніями, тобто проявом найвищої реальності. Дії, що вони для сучасної людини є лише частиною буденного життя, були для людей архаїчних культур ритуалами, що допомагали людині наблизитися до реальності та звільнитися від позбавленого сенсу буденного, профанного життя.
Як пише автор, саме ритуал є стрижнем традиції, з тієї причини, що він є повторенням архетипного жесту, здійснюваного, як це зазначає дослідник “in illo tempore”, тобто з незапам’ятних часів. Відповідно, здійснюючи такий жест архаїчна людина прагнула скасувати профанний час, “вийти за його межі”, прорватися до вічності. Одна з головних думок Еліаде полягає у тому, що весь релігійний досвід, неясний у структурному плані та невловимий для спостерігачів, зумовлений прагненням долучитися до насправді реального, тобто сакрального, через дії, перетворені нею на церемонії.
Автор здійснює критику сучасного західного розуміння сакрального, намагаючись довести, що будь-що могло мати сакральний статус в архаїчних культурах. Одна з головних думок дослідника: необхідно відкинути “дидактичні забобони”, що полягають у намаганні пояснити сакральне з точки зору сучасних концепцій як-то історичний матеріалізм, фетишизм або інфантилізм. Сакральне, релігійне натомість необхідно усвідомити як те, що підпорядковане власним законам. Еліаде всіляко намагається підкреслити: проявом священного може стати все, чого людина торкалася, що вона відчувала, зустрічала чи любила, тобто, по суті, будь-що. Ця теза служить основою для ідеї автора про те, що сакральним просякнутий весь сенс людського буття, а отже – буття є невіддільним від поняття сакрального.
Еліаде відкидає теорію про еволюціоністський розвиток релігій від анімізму та тотемізму до монотеїзму. Натомість він прагне, залучаючи надзвичайно багатий матеріал, який стосується релігійного життя різних народів та племен по всьому світу, довести існування примордіалістської традиції первинного єдиного Бога, що мав уранічні риси, тобто був так чи інакше пов’язаний з небом.
Головна мета Еліаде — знайти факти, що вказують на існування в релігійному житті різних народів та племен верховного небесного єдиного Бога, що з часом “відійшов від справ” у ряді культур, та натомість був змінений більш примітивними культами, що більше відповідають повсякденним потребам. Засобом для доведення своєї гіпотези для автора є використання компаративних досліджень релігійних культів по всій земній кулі. Це робиться для того, щоб довести — небесне сакральне завжди і всюди зберігає свою актуальність. Той факт, що “історія зробила неминучий відхід” від епіфаній первісних життєвих сил та уранічних релігійних уявлень, не обов’язково означає, що вони втратили релігійний сенс. Таким чином, на думку Еліаде, первинна примордіальна релігійна традиція завжди зберігається в традиційному суспільстві не зважаючи на зміну культів.
Загалом такі концепції автора використовувалися ним для послідовної критики марксизму, психоаналізу та історичного матеріалізму. Власне це є однією з головних, наскрізних ідей його текстів. Ця його боротьба проти історичного матеріалізму носить певні ознаки інтелектуальної “священної війни”. Тут ми мусимо звернутися до інтелектуальної біографії Еліаде — колишнього фашиста, близького до румунської фашистської організації “Залізна гвардія”, одним із авторів часописів якої він був, що в 30-х був навіть запроторений за це до румунського концтабору за часів диктатури короля Кароля ІІ, який мусив боротися з загрозою не лише зліва – з боку відносно слабких у Румунії прибічників соціальної революції, але й справа – з боку місцевих фашистів. Із концтабору Еліаде таки звільнили і навіть надали посаду в Міністерстві закордонних справ та направили на роботу за кордон. У цьому відношенні Мірчі Еліаде дуже пощастило – йому вдалося пройти через сито репресій репресивного щодо фашистів авторитарного режиму тодішньої Румунії. Корнеліу Кодряну, харизматичному лідеру румунських фашистів, та його найближчим соратникам пощастило менше — їх у 1938-у всіх разом розстріляли, нібито при спробі втечі. Тим не менше, подібні обставини біографії автора вочевидь справили вплив на його певні ідеологічні вподобання і, відповідно, на його позицію в сфері дослідження історії релігій, яка зазнала впливу з боку надзвичайно популярної в той період в Європі фашистської ідеології.
Тема зв’язку фашизму та історії релігій дуже добре висвітлюється в книзі Хорста Юнгінгера “Дослідження релігій під впливом фашизму” та зокрема в його розвідці “Від Будди до Адольфа Гітлера: Вальтер Вюст та арійська традиція”. Окрема увага там приділяється також впливу фашизму на Еліаде як дослідника. Взаємодію Вюста, Еволи та Еліаде в сфері культури 30-х Юнгінгер описує не інакше як “духовну боротьбу проти більшовизму”.
Це, у свою чергу, відкриває нам частину картини протистояння європейського ідеалізму ідеям матеріалізму, зокрема, в сфері історичних досліджень, де дослідникам, що були настроєні антимарсксистськи, доводилося боротися з ідеями, продиктованими принципами історичного матеріалізму. Таким чином, книга Еліаде може бути дуже цінним джерелом з інтелектуальної історії Європи свого часу.
Лейтмотивом для автора “Трактату з історії релігій” є ідея про те, що релігійні явища необхідно досліджувати як такі, тобто виключно як прояв священного, без розгляду їх в історичній перспективі. Так він розглядає в одному ряду різні прояви священного, пов’язані з водою (зокрема, хрещення, міфи та ритуали поширені у часи античності та ті, що були розповсюджені в Океанії, Америці), повністю ігноруючи контекст, абстрагуючись від усього, що їх розділяє, а насамперед – від історії та географії.
Для автора історія релігій – це історія втрат та повторного відкриття релігійних цінностей, у чому ми можемо бачити проекцію ніцшеанського концепту “вічного повернення” на всю історію релігійних ідей. Еліаде зрештою намагається довести, що історія починається тоді, коли людина починає набувати досвіду сакрального. При цьому він, певною мірою, ігнорує наявність сакральних вірувань та практик, що характерні для племен, які перебувають на доісторичній стадії розвитку.
Загалом “Трактат з історії релігій” є прекрасним зразком систематичного дослідження проявів релігійного життя, що безумовно інтелектуально збагатить свого читача. Враховуючи традиційне панування у нас у сфері релігієзнавства спадку історичного матеріалізму, тим більш корисним є українське видання даної праці видатного науковця, що здійснює його послідовну критику, висуваючи власні концепції та спираючись на надзвичайно багатий компаративний матеріал. Книгу безумовно можна порекомендувати всім, хто цікавиться історією та природою релігій.
Денис Москалик
Еліаде М. Трактат з історії релігій / Пер. з фр. Олексія Панича. – К.: Дух і Літера, 2016. – 520 с.
