Єгипетська релігія завжди симпатизувала іншим цивілізаційним народам, зокрема грекам, римлянам. Греки виявляли неабиякий інтерес до Єгипту, про що детально описували у своїх працях. Особливо цивілізації відводиться відповідне місце грецьким істориком Геродотом, а також Діодором Сицилійським та багатьма іншими.

Зацікавлювався єгипетською релігією античний  філософ Плутарх, для якої посвятив свою працю. В результаті падінь культури і релігії Стародавнього Єгипту на  арені світової історії, інтерес християнства до самої ж релігії почав зростати  серед багатьох європейських науковців. Особливо зацікавлювалися єгипетською мовою та писемністю. У XVIII столітті у місті Франкфурт – на – Майні  виходить праця Яблонського під назвою «Єгипетський Пантеон», яка не мала наукового значення через недоступність автором до вивчення єгипетських текстів.

Релігія Стародавнього Єгипту

Справжнє наукове дослідження бере свій початок у ХІХ столітті від французького дослідника Франсуа Шампольона, котрого можна назвати «батьком єгиптології», яким зроблений вирішальний крок у дешифруванні єгипетської ієрогліфічної писемності, розкривши тим самим нові сфери дослідження. Дана наукова сфера  приділяла чимало уваги для вивчення єгипетської релігії. А тому цій тематиці Шампольон присвятив цілу працю.

Єгиптологія за півстоліття набула динамічного розвитку в усіх напрямках, поглиблено розвивалася та  вивчалася і сама єгипетська релігія.  Література про релігію Стародавнього Єгипту є обширною, містить статті, книги по важливим проблемам релігії та обумовлені праці. Можна виокремити унікальне дослідження в монографії єгиптолога Ермана, а крім нього Кееса, Черни, Бонне та інших. Заслуговує особливої уваги праця німецького  науковця Моренца як один із посилених внесків у сучасну науку.

Хочеться  зауважити на позиції  дослідника Герднера, котрий вважає, що в єгипетській державі релігія – це результат злиття незалежних культів племен. Так як в кожному місті було власне божество під виглядом матеріального фетиша або ж тварини. Політеїзм Єгипту є цілком закономірним наслідком злиття  місцевих релігій додинастичного періоду розвитку Єгипту, головні форми якого фетишизм та тотемізм.  Дослідником Зете підкреслюється те, що ідоли божеств Єгипту звичайно явили культове зображення божественних тварин.

Пов’язаність номів та міст разом з божественними тваринами дала можливість грекам називати їхніми іменами міста, наприклад Ліканополіс, Леонтополіс, Крокодінополь, тощо.  Різниця між додинастичним тотемізмом та культом  богів-тварин не настільки є значною: якщо від поклоніння тотему ухиляються, то до богів-тварин звертаються в особливих випадках у молитві, оскільки ті близькі до фараона. Все ж таки можна помітити зближення тотемізму з культом тварин, так як немає жодного сумніву, що це явища одного порядку.

Якщо природними явищами цілком задовольняється обґрунтування причин вибору людини культу тварин, не силі пояснити чому людина внаслідок розвитку історії змушена була звернутися до культу богів-тварин. Адже корені тотемізму та культури тварин полягають не в природній умові людського життя, а в соціально-економічному суспільному будівництві, де провідне місце займають  такі форми релігії як тваринний фетишизм та додинастичний тотемізм. В результаті історичного розвитку фетишизм та тотемізм в більшості народів просто зник, але пережитки залишилися; проте єгипетський культ тварин прижився, був збережений після втрати незалежності держави включно до часу римського панування.

Культ бога-тварини відносимо до періоду династичного стародавнього  Єгипту. Проявлений він у формі надання тваринам божественних якостей та формі поклоніння зображенню обожествленої тварини або антропоморфному божеству з частиною тваринного тіла. На усій території Єгипту поклонялися деяким з богів-тварин, тоді ж як іншим – тільки в окремих частинах єгипетської держави, третім – в одній тільки місцевості.

Так наприклад істориком Геродотом описано бога Апіса: чорного кольору, на лобі -зображення білого квадрату, а на спині – орел, під язиком – зображений жук. Апіс перш за все відносився до божества Мемфісу так само ж як і бог Пта. Великий харріський  папірус підтверджує, що Апіс є душею (ба) Пта; його оракулом, а в поєднанні з Осірісом утворює божество Апіса-Осіріса. Культ цього божества визнавали не тільки персидські царі, а й римські імператори.

Культ бога – крокодила поширювався в заболочених місцевостях, переважно в долині річки Ніл. Бог – крокодил втілював божество Себека. Найбільшими місцями поширення культу Себека вважалися Верхній та Нижній Єгипет, Фаюм, Шедіт, Дельта, Омбос, Фіви. Згідно Геродота такий культ не набув всезагального значення. Все більше набував  свого поширення куль бога-сокола Гора у Верхньому Єгипті: Комомбо, Едфі, Гієраконполі. Гор був перевтіленням Монту, фараона.

Культ богині – коршуна як покровительки Верхнього Єгипту зазнав свого поширення в Ель-Кабі, Карнаку. Вона стала втілення богині Мут – дружини бога Амона.

Після цього виникає культ бога – птаха-ібіса з яким ототожнювався бог Тот. Центром поширення культу став Нижній Єгипет, а точніше місто Гермополь. Популярним став культ богині – кішки Бастет в місті Бубаст.

Поступово почала формуватися єгипетська релігія. Згідно неї, головним царем, котрим світ створюється виступає єгипетський цар, цілком залежний від  світу богів. Перший бог через якого світ постав – акумулятор життєвої сили «ка». Варто зазначити, що ієрархії богів в єгипетському та грецькому розумінні не існувало. Адже божественне начало проявляє  себе у визначеному місці та конкретних функціях. Головним божество у єгиптян вважався бог сонця Ра. Тому що сонце для кожного єгиптянина – джерело життя.  При народжені цар походив від божества, а вмираючи – зливався з ним.

Кажучи про політеїстичний ряд богів, не можна обійти стороною бога мудрості Тота, який приносить себе в жертву, супроводжуючи та захищаючи Осіріса разом з його сином Гором. А що вже казати про всемогутнього Ра, який на рівні богині Ісіди здається дитиною, що боїться скорпіонів та змій, часто підісланих до нього богинею. Як ми бачимо вже потім в історії Єгипту, боги  змінюються, а разом і статус. При фараоні Емінхотепі зароджується культ Амона як злиття з божеством Ра.

Єгипетська міфологія як система релігійних уявлень про створення світу, загробне життя душі, воскресіння  становлять неабияку цінність для всього людства. В науковому баченні відбувався певний трансформаційний процес релігійних вірувань єгиптян (Ісіда з дитиною Гором на руках, воскреслий Осіріс), який прижився в християнстві. Виділено основні релігійні пам’ятки: релігійні тексти гімнів та молитов, записів поховальних обрядів на гробницях. До них варто віднести унікальні за обсягом праці: «Тексти пірамід», «Тексти саркофагів» та зрештою «Книга мертвих».

По суті якщо розібратися, кожна область (ном) мала свій пантеон та культ єгипетських богів, котрі втілювалися у небесні світила, каміння, дерева, птахів, змій.  Значення єгипетської міфології  неоцінене, якою подається важливий матеріал порівняльного вивчення релігійного уявлення на  Стародавньому Сході, в дослідженні греко-римського світу так для усієї історії виникнення та становлення християнства.

Археологічні дані підтверджують що в давньому періоді космічні боги були відсутні, яким приписувалося створення світу.

Пегас