Серед американських морських командирів особливо вирізнявся Джон Пол Джонс — шотландець за походженням, який став легендою військово-морської історії США. Його діяльність продемонструвала, як навіть обмежені ресурси можна використати для стратегічного ефекту.
Як капітан корабля «Рейнджер» він здійснював сміливі рейди на британське узбережжя у 1778 році, що мало не лише військове, а й психологічне значення. Джонс довів, що британські острови не є недосяжними для ворога. У тому ж році він захопив британський військовий корабель «Дрейк», що стало значним пропагандистським успіхом. Його найвідоміший бій відбувся у 1779 році, коли, командуючи «Боном Річард», він вступив у двобій із британським фрегатом «Серапіс». Під час бою, коли йому запропонували здатися, він відповів фразою, що увійшла в історію: «Я ще не почав воювати!».
Каперська діяльність мала значно ширший ефект, ніж окремі морські битви. До кінця 1777 року американці захопили близько 560 британських суден, а загалом за війну — приблизно 1500. Було також взято в полон понад 12 000 британських моряків.
Ці втрати серйозно підірвали економіку Британії. Страхові ставки на морські перевезення різко зросли, торгівля зазнала значних обмежень, а доходи від колоніальних операцій скоротилися. У прибережних регіонах Британії поширювалися страхи щодо можливих нападів американців. До 1781 року британські купці вже відкрито вимагали припинення війни, що свідчить про ефективність морської стратегії американців.
Хоча більшість морських операцій відбувалася у відкритому океані, важливу роль відіграли бої на внутрішніх водоймах. Особливо показовими стали зіткнення флотів під командуванням Бенедикта Арнольда та Гая Карлтона на озері Шамплейн у 1776 році.
Арнольд зазнав поразок у боях біля острова Валькур і Спліт-Рок, проте його стратегія мала довгостроковий ефект. Побудова невеликого флоту з гондол і галер змусила британців витратити час на створення власних сил. Це призвело до відтермінування наступу на форт Тікондерога.
Іван Гудзенко
