Перед Вашингтоном постало складне завдання. Він мав одночасно стримувати британські війська в Бостоні та формувати боєздатну армію. Проблеми були системними: нестача дисципліни, обмежені ресурси та постійний дефіцит рекрутів. Узимку 1775–1776 років ситуація загострилася настільки, що для підтримки облоги довелося знову скликати ополчення.
Артилерія з Тікондероги
Ситуація різко змінилася наприкінці зими 1776 року завдяки операції, яку здійснив Генрі Нокс. Він організував транспортування важких гармат із форту Тікондерога — складну логістичну місію через засніжені території. Сам форт був захоплений ще 10 травня 1775 року силами ополчення під проводом Ітана Аллена. Його стратегічне значення полягало в контролі над комунікаціями між озерами Джордж і Шамплейн.
Гармати були встановлені на Дорчестер-Гайтс — висотах над Бостоном. Це створило безпосередню загрозу британському гарнізону. Командувач британських військ Вільям Хоу змушений був евакуювати місто 17 березня 1776 року. Британці відступили до Галіфакса, а стратегічна ініціатива перейшла до американців.
Канадська кампанія
Паралельно з подіями в Бостоні американці розгорнули наступ на північ, намагаючись залучити Канаду до революції. Кампанію очолили Річард Монтгомері та Бенедикт Арнольд.
Монтгомері успішно захопив Монреаль у листопаді 1775 року, тоді як Арнольд здійснив надзвичайно складний марш через дику місцевість штату Мен до Квебеку. Проте вирішальний штурм міста 31 грудня 1775 року завершився катастрофою: Монтгомері загинув, а значна частина американських сил була взята в полон.
Облога Квебека тривала ще деякий час, але прибуття британських підкріплень змусило американців відступити. Кампанія виявилася невдалою, продемонструвавши слабкість Континентальної армії поза межами колоній.
Війна на виснаження
Під час відступу американські війська зазнали значних втрат не лише від британців, а й від епідемії віспа. Хвороба серйозно підірвала боєздатність армії, змусивши її відступити до Тікондероги.
Британський генерал Гай Карлтон намагався скористатися ситуацією, але його просування було затримане. Арнольд, попри попередню поразку, організував будівництво флоту на озері Шамплейн. У жовтні 1776 року британці знищили більшість американських кораблів, однак змушені були відкласти подальший наступ через сезонні обмеження.
Південь і внутрішній конфлікт колоністів
Поки основні події розгорталися на півночі, на півдні також точилися бої. 27 лютого 1776 року патріоти здобули важливу перемогу над лоялістами біля мосту Мурс-Крік у Північній Кароліні. Це показало, що війна була не лише боротьбою проти Британії, а й внутрішнім конфліктом між самими колоністами.
У червні 1776 року британці спробували захопити Чарльстон у Південній Кароліні, але атака з моря зазнала невдачі. Це зміцнило позиції революційних сил на півдні та засвідчило, що британська стратегія швидкого придушення повстання не працює.
Іван Гудзенко
