Піко делла Мірандола – філософ, богослов і науковець, представник раннього гуманізму в епоху Відродження. Народився у 1463 році поблизу міста Модена, походив з графської родини Мірандолли. Джовані у ранньому віці намагався створити світогляд, який базувався б на синтезі науки і Біблії. А тому, для того щоб спробувати це зробити, широко використовує джерела античності, іудейську каббалу, результати природознавства Ренесансу і алегоричний метод тлумачення текстів.Джовані дійсно був обдарований людиною, володів знаннями в різносторонніх галузях науки, що на думку науковців і дало йому можливість проявити себе як християнського гуманіста. У віці чотирнадцяти років, Джовані поступив у Паризький університет, у якому уважно вивчає канонічне право, філософію, філологію латинську і грецьку мову, а потім навчався в Болонському, Падуанському, Феррарському, Павському університетах. Крім грецької мови, Мірандолла займався вивченням арабської , єврейської, халдейської мови.
У 1485 році Мірандолла прибуває в Париж, що дало можливість йому долучитися до дискусій пізньої схоластики, особливо яскраво вираженого паризького і оксфордського номіналізму (філософський середньовічний напрям, протилежний схоластичному реалізму, який стояв на позиції реального існування поодиноких індивідуальних речей). Він був безпосереднім членом Платонівської академії у Флоренції. В академії Мірандолла досліджував античну філософію, його зацікавив платонізм, прихильником якого він став.
Мірандолла пише дев’ятсот тез філософії, теології і каббалістики і використовує їх у публічному диспуті в Римі. Він демонструє тези римській державній світській і духовній владі. Хоч його тези на сьогодні мало відомі проте вважаються маніфестом Мірандолли, який залишив слід в італійському гуманізмі. Він написав передмову до тез, яку назвав «Мова про гідність людини». Текст передмови собою являє маніфест гуманіста Піко дела Мірандолли і гімн свободи людини. Щодо людини, Мірандола говорить, що вона відрізняється від земних творінь і називає її «творінням невизначеного чину».
Але якщо перекласти ці слова на сучасну мову, то це означало б те, що людина не має таких біологічних властивостей, які робили її образ життя заданим генетично. В тім від людини – індивіда залежить ким вона хоче стати чи бути. Можна і не працювати над собою, піклуючись лише про нижчі матеріальні потреби, тим то й людина нічим не буде відрізнятися від тварин. Принаймні можна піклуватися про підвищення духу, для чого й існують заняття філософією.
З точки зору Мірандолли, невірною є думка щодо того, що філософією повинні займатися не всі, адже вона є помилковою. Філософія потрібна кожній людині, яка намагається бути підвищена духом над рутиною повсякденного життя.
Філософія не приносить якогось матеріального багатства або ж благополуччя, смішним буде здаватися вимагати, щоб вона це робила. А тому філософією потрібно займатися з любов’ю до процесу філософських роздумів. Противагою філософським і теологічним поглядам Мірандолли стала Католицька церква. Розцінюючи процес уловлення філософією Мірандолли римських громадян, папа Римський Інокентій VІІІ вирішив переконатися чи слова Піко дела Мірандолли співвідносяться з Святим Письмом чи суперечать доктрині віри. В Рим було прибула спеціальна комісія, яку прислав папа Інокентій VІІІ.
В результаті перегляду творів Мірандолли цією комісією тридцять із них було виявлено як єретичні. Тези Мірандолли викликали сумніви зі сторони його друзів. Навесні 1487 року згідно рішення папи римського було заборонено філософська дискусія. На захист 900 тез Мірандолла публікує твір «Апологія». Ці тези були визнанні папою єретичними. Для того, щоб уникнути святої інквізиції, Мірандолла змушений був тікати до Парижу, але по дорозі його було заарештовано і відправлено до в’язниці.
Піко дела Мірандолла знаходився на волосині від судового вердикту, проте якби його не врятував Лоренцо Медічі, то він би попрощався із своїм життям. Завдяки підтримці та піклуванню Лоренцо, Мірандоллу було визволено з під арешту. Мірандолла поселився у Флоренції, де займався філософією до кінця свого життя. У 1493 році він отримав прощення від папи Олександра VІ. Мірандолла закінчив творчий шлях раптовою смертю. У 1494 році, у віці тридцяти одного року Піко дела Мірандола помер від важкої хвороб , тіло його було поховано у Флоренції.
Після його смерті по Флоренції стали ходити чутки. Так як разом з Мірандоллою помер поет Анджело Поліціано. Протягом п’ятиста років влітку 2008 року було зібрано групу італійських науковців, які спробували провести ексгумацію. В результаті ексгумації тіл і їхнього аналізу було виявлено, що Мірандола і Поліціано були отруєні миш’яком. У їхніх кістках було знайдено високий рівень ртуті і свинцю.
Згідно з припущення голови Національного італійського комітету культури Сільвано Венчеті, який був закріплений за ексгумацією тіл, стало відомо, що особи, які були причетні до смерті Мірандоли входили у його близьке оточення. Відомо, що Піко дела Мірандолла знаходився у тісних зв’язках з релігійним фанатиком та реформатором, монахом – домініканцем Джироламо Саванаролою, який був заклятим ворогом для родини Медичі. Що і слугувало причиною ворожого відношення сина Лоренцо Медічі – П’єро Медічі.
Тому зіставивши історичні документи було виведено аналіз, в результаті якого виявилось, що імовірніше за все замовником вбивства філософа Мірандолли міг бути П’єро Медічі.
За словами Вінчеті, виконавчу роль у вбивсті Мірандолли було покладено на секретаря Піко де Каламаджору, який зізнався у скоєному злочині. Рештки Піко дела Мірандолли було перепоховано у церкві святого апостола і євангеліста Марка.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
