Ця битва мала значення, яке далеко виходило за межі одного військового зіткнення. Вона остаточно зруйнувала поширене на початку війни переконання, що конфлікт завершиться після кількох рішучих боїв. Поразка федеральної армії продемонструвала, що і Північ, і Південь мають достатньо сил для тривалої боротьби, а війна вимагатиме мобілізації всіх ресурсів держави. Саме після Булл-Рану стало очевидно, що Сполучені Штати вступили у наймасштабніше випробування у своїй історії.
Америка на межі великої війни
Навесні 1861 року політична криза, що тривала кілька років, переросла у відкриту війну. Після обрання Авраама Лінкольна президентом одинадцять південних штатів оголосили про вихід зі складу Сполучених Штатів і створили Конфедеративні Штати Америки. Безпосереднім початком бойових дій став обстріл форту Самтер у Південній Кароліні в квітні 1861 року.
Відразу після падіння форту федеральний уряд розпочав масштабну мобілізацію. Лінкольн закликав добровольців стати на захист Союзу, спочатку розраховуючи, що конфлікт буде нетривалим. Уже 19 квітня він оголосив морську блокаду портів Конфедерації, прагнучи позбавити Південь можливості експортувати бавовну й отримувати військові товари з Європи. На початку травня президент санкціонував набір ще десятків тисяч добровольців до армії та флоту.
Однак Вашингтон перебував у вкрай небезпечному становищі. Столиця Союзу майже з усіх боків була оточена рабовласницькими штатами, а після виходу Вірджинії зі складу Союзу опинилася лише за кілька десятків кілометрів від території Конфедерації. Захист міста став першочерговим завданням федерального уряду.
Чому Манассас мав стратегічне значення
Однією з найважливіших особливостей майбутньої кампанії стала боротьба за контроль над залізницями. У середині XIX століття саме вони забезпечували швидке перекидання військ, боєприпасів і продовольства, тому транспортні вузли набували величезного військового значення.
Таким вузлом був Манассас-Джанкшен, розташований приблизно за 48 кілометрів на південний захід від Вашингтона. Тут сходилися дві ключові залізничні магістралі Вірджинії — Орандж-Александрія, яка поєднувала столицю Конфедерації з північчю штату, та Манассас-Геп, що вела до долини Шенандоа. Контроль над Манассасом відкривав можливість швидко перекидати війська між різними ділянками фронту, а також створював загрозу для комунікацій противника.
Саме тому обидві сторони чудово розуміли, що район Манассаса стане одним із перших великих театрів бойових дій.
Обережність Роберта Лі та перші рішення Лінкольна
На початковому етапі війни військовим керівником сил Вірджинії був Роберт Е. Лі. Хоча згодом він стане найвідомішим генералом Конфедерації, навесні 1861 року його головним завданням було забезпечення оборони штату. Лі свідомо уникав будь-яких кроків, які могли б бути сприйняті як агресивний наступ на федеральну столицю. Він не підтримав пропозиції атакувати Вашингтон і не схвалив активних дій прихильників Конфедерації в Балтиморі.
Авраам Лінкольн також намагався діяти максимально обережно. Він дочекався офіційного рішення Вірджинії про вихід зі складу Союзу й лише після цього санкціонував переправу федеральних військ через Потомак. 24 травня солдати без опору зайняли південний берег річки, створивши оборонний пояс навколо столиці. Цей крок мав виключно оборонний характер, адже Лінкольн не хотів давати Конфедерації додаткових аргументів для звинувачень у розпалюванні війни.
Вінфілд Скотт і суперечки щодо стратегії
Головнокомандувач армії Союзу генерал Вінфілд Скотт був найдосвідченішим американським воєначальником свого часу. Він чудово розумів, що більшість добровольців не має бойового досвіду, а тому виступав проти поспішного наступу. На його думку, нові полки спершу слід було навчити, зміцнити оборону Вашингтона, відновити контроль над стратегічними районами, а вже потім розпочинати масштабні операції.
Проте політичне керівництво країни перебувало під сильним тиском громадської думки. Газети, політики та тисячі добровольців вимагали негайного походу на нову столицю Конфедерації — Річмонд. Гасло «Вперед на Річмонд!» стало символом перших місяців війни. Багато хто був переконаний, що одна велика перемога змусить Південь капітулювати.
Через похилий вік Скотт уже не міг особисто командувати армією в польових умовах. Тому керівництво військами, розташованими на південь від Вашингтона, було доручено генералу Ірвіну Макдауеллу. Хоча він мав репутацію здібного штабного офіцера, досвіду командування великою польовою армією йому бракувало.
Похід Макдауелла на Манассас
24 червня 1861 року Макдауелл представив власний план кампанії. Він пропонував зосередити близько тридцяти тисяч солдатів і завдати удару по двадцятитисячній армії генерала П’єра Гюстава Тутана Борегара, яка займала позиції біля Манассаса. План передбачав, що інша федеральна армія під командуванням Роберта Паттерсона одночасно стримуватиме сили генерала Джозефа Е. Джонстона в районі Гарперс-Феррі й не дозволить їм прийти на допомогу Борегару.
Попри сумніви Вінфілда Скотта, уряд схвалив цей план. 16 липня федеральна армія залишила Александрію та рушила на південний захід. Уже через два дні біля Брекбернс-Форду (Блекбернс-Форд) відбулася перша серйозна сутичка між передовими частинами обох армій. Вона не мала вирішального значення, але показала, що конфедерати готові до оборони й не збираються відступати без бою.
Після цього Борегар відвів свої війська за струмок Булл-Ран, де зайняв добре підготовлені оборонні позиції. Саме тут за кілька днів мала відбутися перша велика битва Громадянської війни в Америці.
Іван Гудзенко
