Цікавий епізод можна знайти в тексті Нового Заповіту (щоправда лише в синоптичних Євангеліях). В Євангелії від Матвія у 16 розділі описано подію, коли Ісус Христос приходить до Кесарії Филипової, то запитує своїх учнів за кого вони Його вважають. Учні відповідають, що одні сприймають Його за Іллю, за одного з пророків, інші казали, що Іван Хреститель з мертвих воскрес. Адресує це запитання і учням, на що св. Ап. Петро визнає його “Христом Божим.” У тексті Євангелія від Марка Петро каже: ”Ти Христос”, однак зміст цієї відповіді в усіх євангельських текстах лишається ідентичним. Оскільки сучасне християнство перебуваючи в процесі взаємозв’язку між багатьма секуляризованими процесами, як наслідок не могло не відобразитись в поглядах на важливі проблеми віровчення в середині нього. Це і породило безліч новітніх течій, груп та напрямків, які часто використовують ім’я Христа з багатьма іншими важливими постатями, зокрема, як Будда, Заратустра або Мухаммед. Фактично, в усіх сучасних неорелігіях спостерігається еклектика – спосіб поєднати елементи одних вірувань з іншими надавши при цьому їм нового значення. З огляду на те, що живучи в секуляризованому суспільстві, можна лише очікувати абсолютний плюралізм переконань щодо духовних постатей, і щодо Ісуса Христа зокрема. На жаль, не кожен Його розуміє як Сина Божого і провівши релігієзнавчий аналіз можна з’ясувати про ставлення до нього крізь призму різних світоглядних установок в новий час.Цікавим фактом лишається той, що значна частина новітніх релігійних вчень протистоїть християнським традиційним віруванням і навіть вважає помилковими надаючи собі право виключності. Для усіх неорелігій властиво розуміти Христа за такими спільними для них ознаками:
А) Христос є однією з духовних осіб, через якого було принесене одкровення, що було актуальним лише для певного періоду часу.
Б) Лише в їх (новітній релігійній спільноті) Христос перебуває у своїй повноті.
В) Образ Христа постає як монопольний феномен, що розкриває сучасні новітні “об’явлення” новим лідерам громад, що проголошують себе “живими богами” на землі.
Г) Його вчення – реінкарнація попереднього духовного досвіду людства. Його образ – іпостась багатьох духовних вчителів.
Ґ) Заперечує вірування в Христа, як однієї з Осіб св. Трійці, натомість сприймається як син від божественного шлюбу Небесного Отця (особливо в теології мормонів), родича одного з небесних архангелів, інших духовних істот, який приніс вчення людям.
Д) (вважаю його одним з найприкріших положень), в більшості не визнається Сином Божим.
Починаючи з 1886 р. оприлюднюється “Дослідження Писань” засновника “Товариства Вартової Башти, Біблій та трактатів” Чарльза Т. Рассела в якому відроджується новітня аріанська єресь, що була засуджена ще у 325 р. у м. Нікеї. Натомість рух, популярний на сьогодні як Свідки Єгови навчає, що Христос є лише архангелом Михаїлом, що одного разу зійшов з небес прийнявши людський образ. Місце сатеріологічній ролі (ролі спасіння) Христа надається менше, вважаючи, що Ісус не є рівним Єгові. Вартова Башта від 1 квітня 2012 р. присвятила свій випуск темі “Ким насправді був Ісус Христос” і вже на 5 сторінці стверджує:”Ні. Ісус ніколи не вважав себе рівним Богові…Крім того, Ісус виявив, що він і Бог – дві окремі особи.” А на останніх сторінках того ж видання міститься діалог про те, в який спосіб можна довести своєму співрозмовнику, що Ісус не Бог.
Як це дивно і банально не виглядало б, але саме в цей час і по нині це надало плюралізму переконань та поглядів про різноманітність уявлень та переконань щодо ролі Ісуса Христа.
Почнемо наш аналіз з нетрадиційних новітніх християнських вірувань. До однієї з найкрупніших новітніх християнських течій належить Церква Ісуса Христа Святих останніх днів (мормони), що виникла у XIX столітті. Як про це розповідає офіційне видання “Історія церкви”, 14-ти річний хлопчина в лісі, що розташований у штаті Вермонт, США, вирішив помолитися, щоб запитати до якої церкви йому приєднатись. Це майбутній засновник мормонів Джозеф Сміт. У відповідь за його словами з’явились дві окремі постаті. Це були Отець Небесний та Його Син. Окрім Біблії, мормони вважають священною Книгу Мормона, що розповідає про історію частини єврейського народу, яка емігрувала до Американського континенту. Хронологічні рамки Книги Мормона у історіографії святих останніх днів приблизно 3 2200 р. до н.е. – 421 р. н.е. Для кожного вірного церкви Книга Мормона є ще одним свідченням про Ісуса Христа. Джозеф Сміт згаданий вище отримав їх від Ангола Моронія у вигляді золотих плит, що були заховані на одну з пагорбів штату Нью-Йорк (США). Разом з Олівером Каудері , Сміт переклав текст цього свідоцтва з “реформованої новоєгипетської мови” (про неї, нажаль, не чув, — авт.) на англійську мову у 1829 р. Що це джерело повідомляє про Особу Христа? Яка його інтерпретація? У своєму “Царстві культів” протестантський дослідник новітніх течій В. Мартін вважав, що більшість діянь Ісуса описаних у Книзі Мормона є прямою калькою з Євангелій Нового Заповіту. Подіне підтвердив і Марк Твен назвавши її доволі нудною працею. Книга Мормона переказує Нагорну проповідь Христа, що за стилістичною характеристикою побудови речень нагадує англійський переклад Короля Якова. У Книзі Мормона Ісус навіть назвав себе “Альфою та Омегою”. Однак напрошується запитання: звідки американські жителі і в який спосіб могли знати грецьку грамоту? Зрештою, навіть Ісус в побуті користувався арамейською мовою, — специфічним діалектом древньоєврейської мови. Згідно з його словами, Ісус і Небесний Отець, ніби були окремими Особами, що вказували на свою лише “духовну єдність” один з одним і наказали йому не приєднуватись до жодної з них, оскільки, ніби, вони всі неправильні. З тих пір пройшло чимало років, але погляд мормонів на Ісуса Христа залишився одним і тим же навіть при достатньо розвинутій ідеї “відкритого канону.” На думку Брайяма Янга – Другого Президента церкви мормонів навчав, що коли Діва Марія зачала Сина, Небесний Отець творив Його за Своїм образом та подобою. У своїх промовах до церкви він навіть підкреслював, що Адам є ніхто інший, як сам Небесний Отець, який спробував усю красу та радість фізичного світу. Гріхопадіння та прихід Христа на землю – частина плану спасіння Божого. Шостий пророк Джозеф Ф. Сміт вважає Ісуса як духовного брата Люцифера, спільною дитиною Небесного Отця, що був одружений на Небесній Матері, яку мормони поважають значно більше, аніж Діву Марію. На його думку Ісус, описуючи про Нього у “Святій доктрині” є один з багатьох богів. Мормонське богослів’я вважає, що весь Всесвіт наповнений багатьма богами, які творили і продовжують творити безліч світів, галактик, планет, тощо. Земляни при цьому поклоняються Отцю Небесному – Богу нашої планети. Спасіння для людини – основна, але не остаточна мета. Стати богом, одружитись на духовній дружині та народити духовних дітей і керувати власною планетою – ось кінцева та остаточна мета прибічників церкви. Не оминула ця доктрина і самого Ісуса. Орсон Пратт – один з апостольського кворуму стверджував, що Ісус був одружений, причому тричі. Його дружинами були Марфа, Марія та ніша Марія згадана в Євангелії. Другий пророк мормонів заявив, що Ісус ніколи не був породжений Святим Духом і не вважав за це особливо потрібним. Так, прихильники Церкви Святих останніх днів (мормони) вважають, що їх церква – відновлена громада віруючих часів першого століття християнства. На їх думку, лише там Христос зможе перебувати у своїй повноті, оскільки у них міститься “живий пророк” (Президент), кворум дванадцяти (подібно дванадцяти апостолів), відновлене священство, а також право віруючих на безпосереднє спілкування та отримання відповіді від самого Небесного Отця. Лише як де-факто мормони визнають можливість кожному віруючому в результаті остаточного спасіння стати Самим Христом пройшовши усі храмові таїнства та заключити шлюб на Небесах.
Не менш радикальною і навіть вульгаризованою інтерпретацією образу Христа знаходимо у віровченні південнокорейського проповідника, мультимільйонера Сан Мен Муна, що репрезентує Церкву уніфікації. Проста народна назва – муніти. Популярні у Кореї, Японії, США. Існують громади і в Україні, зокрема у Львові, Києві, Донецьку. Мун – проголосив у своєму віровченні себе Месією, втілення образу Христа, того, хто мав прийти. Подібно часів маніхейської єресі, Мун називає себе “Утішителем” описаного в єв. Іоанна 17 розділу. Він – Істинний Батько, з чого виникає уся його теологічна концепція. Читаючи книгу Буття Старого Заповіту, він дійшов висновку, що гріхопадіння, “заборонений плід”, який вкусила жінка спокусившись від змія носить характер статевих відносин. В результаті, як навчав Мун, зіпсувались усі основні устої сімейного життя. Звідси весь спектр проблем пов’язаних із суспільними негараздами та розлученнями. За свої переконання Мун неодноразово відбував покарання у в’язниці в 1948 р. у Хинані терміном на 5 років. Однак вже 1954 р. офіційно виникає громада “Церква об’єднання”, а вже у 1957 р. видається “Божественний Принцип”. Роком пізніше відправляються перші місіонери в Японію та США. Звідки цей провідник отримував свої одкровення про Христа та про свою місію? Факт залишається фактом, що ще задовго до офіційного виникнення громади, Сан Мен Мун у 1945 р. вступив до “Ізраель Судо Вон” езотеричного товариства такого собі Кім Пекмуна. Мун навчав, що Христос прийшов, щоб не спасати від гріхів, а щоб одружитись. Він посилається на слова апостола Павла, який називає Його Другим Адамом. Святий Дух в його розумінні – друга Єва. Але Ісус, як він вважає, не виконав свого призначення і навіть вульгарно називає Його певною мірою “невдахою”. Тому, щоб виконати божественну місію, Мун вбачає себе цим Істинним Другим Адамом, щоб відновити суспільну гармонію в світі шляхом створення істиннию родини головним батьком якої постає сам Мун. Хан Хакча – його дружина була проголошена Істинною Матір’ю у сім’ї нового месії. На його думку Другого пришестя Христа не має відбутись, так як Прихід Сина Людського відбувся в особі цього корейського провідника. Звідси – месіанські ідеї для корейського націоналізму, спроби добитись політичного об’єднання Північної Кореї з Південною. У “Божественному Принципі” навчається про те, що хресного викупу Христа від гріх людства не було. Ніякий хрест і смерть на ньому не гарантує жодного спасіння. При цьому постає важливість не лише духовного, але і фізичного спасіння. За такі крамольні ідеї доктор Мун постійно звинувачувався у Кореї та США протестантськими проповідниками. Але навіть попри відкриті єретичні погляди про Христа Сан Мен Муну у 1984 р. католицький університет Ла-плати (Аргентина) офіційна надає почесний ступінь доктора. Почесний доктор він також у Києві, авіаційного університету. Будучи яскравим антикомуністом зустрічається у квітні 1990 р. з Михайлом Горбачовим. Його представники беруть участь у засіданнях ООН, беруть участь у міжнародних конференціях, створюються “об’єднання” серед науковців, жінок, ради професорів, миротворців, релігійних лідерів тощо.
Ще одним прикладом новітньої інтерпретації Христа постає культ Христа-Віссаріона, віровчення російського коріння засноване колишнім працівником міліції Сергієм Анатолійовичом Тороповим. Його релігійна громада носить назву “Церкви Останнього Заповіту”. Сам же Тороп проголошується “Христом”, “Живим Словом Божим”, ”Другим Пришестям Христовим”. Починаючи з 1990 р. в ефірі російського телебачення “Резонанс” у м. Мінусинськ та Абкан проголосив свою першу проповідь. Відмовивши від роботи в ДАІ почав ідентифікувати себе Христом і що Друге Пришестя, подібно Муну, відбулося в його образі. В кінцевому результаті він, а також його послідовники поселились у Красноярському краї біля тайги озера Тибекуль і розпочали будівництво поселення для створення комуни. Для цього навіть адміністрація Курагинського району виділила землю площею 250 га. Спосіб життя общини нагадує комуну спосіб життя якої суворо регламентований: ранній підйом, слово живого Христа на день сьогоднішній, спільне приготування їжі, суворе вегетаріанство, спільне життя, виконання медитативних гімнів тощо. Будучи живим Христом, Віссаріон відкидає ідею закритого канону: кожне нове його слово автоматично перекреслює актуальність старого. Так, він не дозволив своїм адептам сприймати на віру його проповіді періоду 1991-1994 рр., так як останній змінив деякі свої положення. Його “Останній Заповіт” повністю ігнорує євангельський зміст про Христа. Швидше за все прослідковується еклектизм індуїстського вчення про реінкарнацію, практика молитви, що певною мірою нагадує медитацію. Адепти навіть святкують єдине різдво – 14 січня, що є днем народження самого Торопа. Віссаріон повністю ігнорує фактами про Христа згаданих в Євангелії. Саме він вважає, що Христос мав 14 учнів, висів на хресті півтори дні, кохав дівчину Іскандаль (саме через ревність Іуда закінчує все суїцидом.) і з жалістю відноситься до усіх самогубців, що повністю не відповідає змісту Нового Заповіту. Традиційні християнські конфесії вважають його церкву сектою, ознаки якої містять елементи тоталітаризму.
Очевидно, що неорелігії, нехристиянські групи зокрема не вбачають у Христа Сина Божого, що повністю робить їх не лише нетрадиційними, але й навіть недотичними до християнської історії та традиції. Визнання Христа як Сина Божого є фундаментальною основою християнства, що не відображається суттєво у неохристиянстві, так і у неорелігіях вцілому. Аналіз інших напрямків та нерелігійних віровчення у погляді на образ Христа – в чергових публікаціях.
(далі буде…)
Євген Распопов
Аспірант СНУ імені Лесі Українки
Яка твоя реакція?
