Неоязичництвом слід називати релігійний орієнтир, методи та практики, базисною основою яких виступають традиційний магізм, шаманізм, міфологія та сатанізм, з допомогою котрих на думку послідовників осмислюються та вирішуються проблеми індивідуума та соціуму, на що не здатні традиційна релігія або сучасна наука.

Адепти рухів не мають бажання уподібнюватися до первісного язичництва, опираючись на віру, що окультні сили та енергії всемогутні, роблять спроби вирішення актуальних проблем існування та визначення майбутнього. Тобто, неоязичництвом необхідно вважати новий релігійний прояв, який породжується протиріччям в сучасній свідомості, культурі, суспільно-політичній дійсності, через те його можна віднести до одного із різновидів нетрадиційної релігії.

Окрім містичних лікувальних культів сакрально-міфологічних утопій входять церкви сатанинського характеру. Межі трішки розпливаються, перетинаючись новими релігіями століття, псевдорелігійним напрямком Human Potential (Розширення Свідомості).

Подібно ж традиційному язичництву, неоязичництво має відмінність від релігії, які вірять у потойбічний сакральний початок. Неоязичництвом оперується стародавня нетеїстична уява фетишизму, магії та спіритизму, з ідеєю пантеїзму, міфологічним образом та  персоніфікованим політеїзмом.

Ще не менш важливим фактом є запозичення східних культових практик в неоязичництві. Неоязичництво – це інший соціокультурний тип, на відміну від стародавнього язичництва, що є продуктом в первісній епосі, не має жодного спів падання побутових реліктів забобонів, захоплення магією, чарівництвом, пророкуванням.

Не рівноцінна вона до елементів стародавніх магізму та міфології, які перейшли в переосмиленому вигляді в обрядовість розвитку таких релігія як буддизм, християнство та іслам. По суті неоязичництво – релігійна новація за не так як віросповідним змістом, а за ідеологічним напрямком, за новим світоглядним та соціально-політичним прагненням. Але відношення новітнього язичництва до сучасної людини та світу не однозначне.

Воно не сприймає сучасну соціально-політичну реальність та прагнення до радикального оновлення світу та людини, які існують до розроблення утопії глобальної перебудови людського спільного життя. Наприклад, лікування в неоязичництві орієнтоване на повну зміну та досконалість фізичної, психічної, інтелектуальної можливості людини, з наділенням її надприродною могутністю та безсмертям.

Як стверджує П. Іванов, людина зможе відмовитися від фізичних потреб: їжа, одяг, житло, якщо знайде спільну мову одухотвореної та всемогутньої Природи. Такі групи як неошаманісти, «психоділики» та «герметики» прагнуть досягнути радикальну трансформацію психіки та тілесності з використанням різного виду психосоматичного методу наркотиків та галюциногенних препаратів (специфічні гриби та трави).

Нерідко буває використання різних ідеологій та соціально-політичних та національних рухів. Неоязичництво в тодішньому часі виступає в якості ідеології антиколоніальної боротьби (культ вуду, Танцюючий Дух). Неоднозначним ідеологічним напрямком є неоязичництво, про що засвідчує історія німецького фашизму, керівниками котрого використовується магічна та міфологічна уява, сформульована расистська доктрина, яка зіграла злу роль обґрунтування та реалізації злочинного плану військової агресії та народного геноциду.

Для новітнього язичництва з окультизмом є пріоритет земних благ та цінностей, відмовою від християнської традиції характерне применшення значення етичного змісту, яке в християнстві склало сутність релігійного. Поширене неоязичництво є прямим свідченням глибокої зміни релігійності. З однієї сторони – це втрата довіри до християнської уяви про трансцендентну природу морально-особистісного початку в людині.

З іншої сторони – надія на можливий безмежний розвиток індивідуальної можливості людини, яка розглядається в якості внутрішнього, неприхованого нереалізованого божественного потенціалу. Прихильниками неоязичницької релігії відстоюють майбутні перспективи сакральної досконалості, оскільки ними чітко видно реалізацію не в царстві небесному, а в реальності, існуванні на землі та  не по Божій милості, а в результаті власного досягнення оволодіння окультною силою. Такі погляди характерні зростанням людського невір’я в  можливостях соціуму  гарантування загального блага та індивідуального захисту.

Пегас