Музика – джерела радості мудрих людей, вона здатна викликати в народі позитивні думки,вона глибоко проникає в його свідомість і легко змінює мораль та цінності
Сюань Цзи
Музика. На цей раз бажаю торкнутись проблеми музики як виду мистецтва. Адже без неї не може існувати та жити, оскільки вона розкриває людський духовний світ, її переживання, її самобутність торкаючись проблем, які хвилюють суспільство. Окрім інших видів мистецтва, наприклад, кіномистецтва, вона все одно постає ценральною. Представник німецького романтизму Й. В. Гете зазначив, що найбільша велич в мистецтві проявляється в музиці. І не дивно, адже музикою було описано найкращі людські почуття, духовний світ людини, дійсність та її відношення до нього.
Відомий німецький суспільний діяч Мартін Лютер (1483-1546) стверджував: “Музика – найкраща потіха для сумної людини” Я навіть назвав би музику філософією з нот та акордів. У ній знайдеться і теорія пізнання, аксіологія, проблеми буття, етика та естетичні установки, які і формують музичний стиль як такий. Важко побачити таку людину, яка б не проявляла б до неї зацікавленість. Я не хотів би торкатися проблеми, як можливо дехто подумав, розкриття істинності музичних смаків, стилів. Ні. Це далеко не так. Якщо людина полюбляє слухати інші стилі,- популярні серед молоді реп та реггі — це їх естетичний смак. Та попри все бажав би підняти проблему музики, яка в плані естетики могла б виховувати людину, відтворювати правильно її світогляд, умонастрій, погляди на життя, які духовно та раціонально могли б сформувати людину. Музика, на привеликий жаль, в наш час є синонімом поняття шоу — бізнесу, що робить дешеве звучання досить дорогою іграшкою в руках дорослих людей. В дитячій психології є поради щодо виховання малюків, у якій рекомендується прослуховування творів відомих класиків Моцарта, Гайдна, Баха. Адже її світогляд з маленьких років формує світосприйняття наповнене радістю, теплотою та любов’ю. Подібний експеримент проводили з водою, коли давали їй слухати доволі важку музику доволі брутальну навіть для психічного здоров’я людини музику. Результат очевидний: її хіміко-біологічна структура змінилась. І все ж… Мова піде не про стилі чи просто естетичні смаки. Адже музику я не зводжу лише до звукових коливань, тому що будь-який звук тоді можна було б вважати музичним. Популярна музична дискографія, яка заповнюється молодими людьми з відеокліпами має змогу повпливати на їх ідеї. Звичайно, це є великий плюс, коли людина прослуховує певні музичні композиції і може при цьому поставитись критично до окремих елементів з яких складається музичний твір. В такому випадку це вірний підхід. Але вбираючи все підряд, людина втрачає не лише цілісність естетиного смаку, але й утворюється т. зв. “тріщина” в естетиці людини, коли вона не може вірно проінтерпретувати правильно свої смаки. Дешева музика сучасного шоу — бізнесу та відеокліпів неодноразово піднімається нині сучасними аналітиками, культурологами: аморальне відео створене для неї, непристойний зміст тексту пісень, безумовно накладають певний психічний відбиток в молодих людей утворюючи стереотипи при тому, що все це відкрито транслюється на українських музичних телемережах. Я думаю не варто навіть приводити конкретних прикладів щодо аналізу тих явищ, про яке в естетичній буденності росіяни називають «безвкусицей», яка є нав’язливою для суспільства. Є окремі особи, котрі бажають легким шляхом заробити кошти дешевою музикою, у якій абсолютно відсутні будь-які ознаки тих елементів, які можна було б відности до естетичної категорії “прекрасне. ” Подібне можна почути скрізь — від домашнього радіоприймача закінчуючи його звучанням в громадському транспорті. А звідти проблема концертних виступів через фонограму, бо відсутні будь — які вокальні дані, а тому від музики можна легко перейти до проблеми бюджету, фінансової складової: куди можуть потрапляти кошти на забезпечення культурних осередків, виховання та формування світу прекрасного для кожної людини? Так, на привеликий жаль, цією перешкодою і є сучасний шоу — бізнес, який сформував викривлене, деформоване уявлення про музику, якої насправді не існує. Тому що музику слід не лише слухати, але й вічувати. Вона спонукає до роздумів, осмислення почуття прекрасного. Відомо, що метою музичних творів є не лише для осмислення будь — чого. З нею і відпочивають, довільно проводять час. Що ж там казати: вона супроводжує наше життя. Так, що ж таке справжня музика? Які її корені? Про це хотілося б коротко поміркувати.
Звичайно, кожна людина є неповторною в понятті естетичних смаків, того, що вона називає красивим. Афанасій Фет (1820-1892) розглядаючи безліч граней людського життя стверджував, що найголовнішою серед них є краса. В питаннях музики красивим зазвичай є мелодійне її звучання, поліфонічні тонкощі її автора. Оскільки красива музика задовольняє естетичні потреби людини, за своїм типом буває досить різноманітною. Так, майстром поліфонічної музики вважається Йоганн Себастьян Бах (1685-1750), який писав безліч токат, фуг для органного інструменту. До речі, як на мій естетичний смак, органіст він неперевершений, у вільний час самому приємно увімкнути та прослухати його написані твори особливо в приміщенні з гарною акустикою — зачіпає душу з усіх сторін!
Та поряд з тим, наскільки б не проявлялись ті чи інші естетичні смаки в музиці, найкращим її звучання, як на мій погляд буде краще відображатись у творчості класичних її авторів: Вагнера, Шопена, Баха, Штрауса тощо. Проте це не означає, що категорично абсолютизуючи, слід відкидати інші стилі, манери виконання. Ні. Насамперед тому, що це може образити погляди та естетичні цінності інших індивідів. Основна проблема в музиці, як я вважаю, не в тому, який стиль виконання кращий, а в тому, що цінного я можу взяти для себе при захоплені цим видом мистецтва. Окремі цінності можна взяти і в рок та реп стилях, головне — яким змістом воно наповнене.
Відомий композитор Людвіг ван Бетховен (1770-1827) сказав свого часу, що основним завданням музики є висіканням вогню у людських серцях. Читаючи біографію великого композитора у серії «ЖЗЛ», поставив собі запитання: яка мотивація його музичної гри? що заставляє його писати музику? Відомо, що будучи ще шестирічною дитиною, його батько в стані алкогольного сп’яніння заставляв грати на фортепіано досить складні твори. Отримавши ряд хвороб протягом життя: віспу, тиф та інші захворювання уже в поважному віці, здавалося б, кращим варіантом у житті Бетховена було б просто проводити час у ліжку у зв’язку з ускладненням хвороби проте він усе ж…продовжує далі писати та писати нові твори. Як будучи глухонімою людина може творити неперевершене при цьому навіть ліпше від тих, хто має слух та музичне чуття? Як на мене це здавалось спочатку досить дивно і я не міг пояснити цього явища. Але зрозумів, коли почув одну історію, яка трапилась зі скрипкою Ніколо Паганіні. Йому спеціально замінили його же інструмент, оскільки всі чудово усвідомлювали, що означає скрипка великого Паганіні.
Він вийшов на сцену та сказав аудиторії, мовляв, що це не його інструмент, і дав зрозуміти публіці, що спражня музика народжується не в самій скрипці безпосередньо. Вона десь глибоко в душі. А скрипка — це ніщо інше, як засіб передачі того внутрішнього, що є в людині. І навіть зігравши на звичайнісінькій скрипці, гра у нього виявилась досить віртуозна, при чому навіть краща, як попередні виконання його творів. І після цього я чудово усвідомив, звідки береться справжнє естетичне почуття у світі музики. Трапляються також моменти, коли музика виконує і світоглядну функцію через низку обставин в житті, як правило молодих людей. Як би суспільство не осуджувало стиль сучасних панк — рокерів, готичної музики, проте вона буде існувати, оскільки теми нігілізму, знецінення безлічі інтелектуальних ідей, формальної людської буденності найкраще в текстах відображається саме там. Звичайно, естетичний смак до подібного буде не у кожного.
Подібну музику будуть прослуховувати саме ті індивіди, котрі переживають кризу моральних цінностей або ж просто їх метою, як правило, постає руйнування суспільних стереотипів при цьому почуваючи себе “аутсайдером.” Погодьмося, що дана проблема є цілком слушною. Це є тією точкою перетину, коли естетичний смак музичного мистецтва та світоглядна платформа життєвих установок взаємопов’язані. Звичайно, це було б просто абсурдно слухати для виходу з цієї проблеми музику брутального характеру, явно вираженого сатанинського світогляду чи аморального змісту. Як на мене — частково це відображення слабкостей людини. Хоча водночас іноді бути “аутсайдером”, продукувати свою “іншість” для мене — це благо, цим індивід спроможний довести свою особливість розуміючи, що ідеї суспільних процесів не можуть впливати цілком на твої ідеї, що сформувались у тебе в душі. Відверто скажу, що я є далеким від музичної теорії, побудови музичного такту, сольфеджио і т.д., проте як це парадаксально не звучало б, та кожна людина може бути творцем музичного почуття прекрасного. Адже, як на мій погляд, музику ми чуємо не лише з акордів музичних інструментів. Цими інструментами можуть бути і інші чинники. Музика природи для мене також є унікальним явищем, про яке досить гарно описав у своїй поезії улюблений середньовічний китайський поет Лі Бо:
Безжурно співаю,
дивлюсь на хмари і місяць…
А пісня скінчиться –
послухаю крони сосон.
Ці рядочки із його поезії «Блукаю біля прохолодного джерела в Наньяні». Поет відчувавши та ототожнивши себе з природою з єдиним і вічним разом з деревами та травами, свіжим гірським та лісовим повітрям, він слухає… І природа тим самим відповідає йому аналогічно: вона і його бачить, чує і розуміє. Яка приємна музика! Відсутні будь — які музичні інструменти, здавалося б її чуєш тільки ти — її спражній творець, а також Абсолют, Бог, що надихає тебе для її створення. Безумовно, ці акорди, струни душі не звучатимуть в прямих ефірах радіостанцій, не відбуватиметься, можливо, зовнішньо чогось особливого, проте музику, яку ти пишеш всередині самого себе варто послухати. Можливо, це і є ось ця справжність, а не “симулякр” музичного звучання, висловлюючись терміном постмодерністської філосфії. Ті, ідеї, почуття струн моєї внутрішності я можу і оминути, пройти мимохідь навіть не побачивши при цьому щось цінне. А так буває часто. Я можу стверджувати, що маю гарний естетичний смак, воно є досить прекрасним, але так і не визначитись у сенсі моїх дій, чому я так роблю. Існує музика, яку я пишу щодень, без нот, без усіляких музичних правил, звичайно, є нічим іншим як моєю внутрішньою гармонією, яка дає надхненння. Безумовно, над цим слід працювати, вдосконалювати самого себе. В моєму розумінні для її досягнення і є внутрішнє спілкування, тему якого неодноразово піднімались багатьма авторами. Так все ж, яка музика звучатиме вічно? Роблячи підсумки від вищесказаного, дам зрозуміти, що відповідь на це питання великою мірою залишиться загадкою. Я цілком усвідомлюю, що доки внутрішній світ людини яскраво виражається у її індивідуальній сутності, доки, власне, існує людина, існуватиме і її ознака духовного життя — прекрасна музика, те, що цілковито наповнює її внутрішню людину. Як результат — не забулись твори великих класиків, усі пам’ятають прізвища Паганіні, Вагнера та Чайковського, із великим задоволенням можемо послухати “Бранденбурзький концерт” Баха. Адже те, що було у них вічним всередині — стало праобразом найдорожчого у людській душі вічного нині і навіки!
Распопов Євген
Яка твоя реакція?
