28 серпня 1945 року Мао прибув до міста, що стало символом останньої спроби уникнути громадянської війни. Уже 10 жовтня сторони оголосили про принципову угоду щодо створення єдиного демократичного Китаю. Втім, ця домовленість мала декларативний характер: ключові військові й політичні питання залишалися невирішеними.
Місія Маршалла
На тлі швидкого загострення конфлікту президент США Гаррі С. Трумен направив до Китаю генерала Джорджа К. Маршалла. Його місія мала чітке завдання: запобігти повномасштабній громадянській війні та сприяти створенню коаліційного уряду.
10 січня 1946 року за посередництва Маршалла було укладено перемир’я між урядом і комуністами. Здавалося, що дипломатія дала результат. Уже 31 січня Політична консультативна конференція погодила ключові принципи:
- реорганізацію уряду з ширшим представництвом;
- скликання національних зборів;
- підготовку конституції;
- об’єднання військових сил.
Особливо амбітним був план військової інтеграції: створення єдиної армії зі 108 дивізій під централізованим командуванням. Це мало стати фундаментом стабільної державності.
Маньчжурія: точка зриву
Попри дипломатичні успіхи, реальна ситуація на місцях розвивалася за іншим сценарієм. Після виведення радянських військ у березні–квітні 1946 року Маньчжурія стала ареною боротьби за контроль над стратегічно важливими територіями.
Націоналісти швидко зайняли Шеньян, тоді як комуністи закріпилися в сільських районах півночі. Захоплення Чанчуня урядовими військами у травні стало короткочасним тріумфом, після якого навіть було оголошено 15-денне перемир’я. Але воно не зупинило ескалацію: бойові дії поширилися на інші регіони, зокрема Хебей і Шаньдун.
Провал переговорів і розрив між сторонами
Спроби відновити діалог у серпні 1946 року за участі Маршалла та посла Джон Лейтон Стюарт завершилися безрезультатно. Жодна зі сторін не бажала поступатися військовими здобутками.
Ситуація різко загострилася після облоги Калгана — важливого комуністичного центру. У відповідь на наступ націоналістів провідний дипломат КПК Чжоу Еньлай залишив переговори. Хоча згодом він повернувся до Нанкіна, довіра між сторонами була вже підірвана.
Останні телеграми Чжоу до Маршалла свідчили про глибоку кризу: комуністи вимагали розпуску Національних зборів і повернення до попередніх позицій військ. Ці умови були неприйнятними для уряду.
Конституція без опозиції
25 грудня 1946 року націоналісти ухвалили нову конституцію без участі комуністів і демократичної опозиції. Документ поєднував елементи президентської та парламентської систем, спираючись на ідеї Сунь Ятсена про «п’ятигілкову» владу.
Формально це був крок до модерної державності, але фактично — політичне закріплення однопартійного контролю. Конституція мала набути чинності у 1947 році, однак реальність уже визначалась не правовими нормами, а військовою силою.
Іван Гудзенко
