Основоположник ордену мінімів – Франциск Паольський. Орден є відгалуженням францисканців. До 1436 року члени ордену називалися по – іншому, але для того, щоб відрізнятися від францисканського ордену отримали назву fratres minimi, утверджений був 1474 року.

Особистість релігійного діяча Франциска з Паоли викликає науковий інтерес. Справа в тому, що дванадцятирічний Франциск став новаціатом францисканців, однак що стало причиною залишення монастиря ордену францисканців невідомо. Відомий той факт, що він вів аскетичний спосіб життя. Будучи відлюдником, зумів згуртувати навколо себе чимало людей, формуючи спільноту, яку стали називати «Відлюдники святого Франциска Ассізького». Її заснування датується 1435 роком. З 1444 проку – засновує разом з адептами один монастир в Патерно , інший – з 1469 – в Мілаццо.

Мініми

У 1471 році – громада схвалена і підтримана архієпископом Козенци. Затвердження ж ордену здійснювалося з допомогою папи Сикста IV в 1474 році. Так появився чернечий жебрачий чоловічий орден з довгою назвою «Конгрегація еремітів брата Франциска з Паоли».

З 1483 року – Франциск запрошений французьким королем Людовіком ХІ. У Франції працює над створенням спільноти ордену мінімів. Адепти Франциска з’являються в Іспанії. Іспанці називали братів ордену «батьками перемоги» через те, що Франциском була передбачена перемога короля Фердінанда V в місті Малазі над маврами.

І тільки з 1493 року завдяки папі Александру VI спільноті було присвоєно назву «Ереміти ордену мінімів». Відтоді вони вже називалися мінімітами.  У 1497 році – прибувають на запрошення імператора Священної Римської імперії – Максиміана.

Варто зазначити, що до чоловічого ордену існувало відгалуження жіночого ще в 1495 році. З 1501 року утворюється терціарська спільнота. Схвалення уставу папою Юлієм ІІ 1506 року  став вирішальним в житті ченців – мінімів. У 1500-х роках орден нараховував двісті обителей, а в 1600-х, в умовах розквіту їхня чисельність сягала чотирьохсот п’ятдесят. Такі монастирі розташовувалися не тільки в Західній Європі, а й Північній Америці (Мексика), Південній (Перу), Південній Азії (Індія).

Для ордену відкрився широкий простір діяльності. У XVII столітті мініми почали поєднувати наукову і проповідницьку діяльність. Становище дещо похитнулося в період французької революції, що вирувала навколо ордену. У XVIII столітті орден мав чотириста п’ятдесят монастирів, чисельність ченців сягала двадцяти п’яти тисяч,  і це враховуючи тридцять одну західноєвропейську провінцію

На відміну від вируючої революції, становище ордену вдалося стабілізувати в ХІХ столітті. Орден католицької церкви притримується уставу святого Франциска Ассізького. Ченці дотримуються суворої аскетичної практики та посту (струмування від м’яса, молока, яєць). Носять чорний одяг із грубої шерсті, підперезаний чорною мотузкою.

На даний час кількість монастирів ордену мінімів в Італії невелика.

Пегас