У порівнянні з світом машин та людей, людина подібна до ліхтаря: її життя залежить від зовнішніх чинників, зокрема від живлення струмом емоцій та бажань. Позитивні та негативні вчинки, як катод і анод, перекладені запобіжником гідності та здатності співчувати. Життя кожного з нас підвладне суспільству, його нормам, подіям у навколишньому світі, як ліхтар, який чутливий до напруги у мережі.
Ліхтарі або стоять один за одним, як втілення цивілізації сучасних людей, схожі, як близнюки, або сумують у парку, старовинні, замріяні, наповнені спогадами про кращі часи, коли їх запалював старий дядечко-ліхтарник. Є поодинокі ліхтарі, самотні, які розгойдуються десь у темряві, немов застерігаючи людей від такої долі – розгойданої, безпритульної… Деякі ліхтарі мріють про те, щоб ніколи не згасати, але світанок завжди сповіщає про початок нового дня, коли старий ліхтар можуть замінити на більш новий та сучасний.
Це все – світ ліхтарів, який мало чим відрізняється від світу людей. Але відмінність все ж таки існує: всередині кожного з нас є внутрішнє світло, непереможний вогник добра, який здатен відроджуватись навіть крізь багаторічні нашарування попелу байдужості. Деякі речі здатні збудити в тобі вогонь життя, але для однієї людини це буде нове кохання, для іншої – створена під зорею натхнення нова пісня. Дехто мріє про народження дитини, дехто – про будівництво справжнього будинку, який наповнить радість! Мрія – це і є той незгасаючий вогонь, який продовжує життя і повертає йому сенс у будь-якому віці!
СВІТЛАНА СОБОЛЕВСЬКА
м. Житомир
