Тоді ,таким справді красивим словом, можна назвати будь-яку тварину, чи то навіть комаху. Я думаю, людина – це щось значно більше за просто істоту. Так, звичайно, з точки зору біології, це складний організм з багатьма системами, але з іншого боку– це істота, яка здатна спілкуватися, вчитися, грати, навчати,любити… Кожна людина – це особистість, яка має особливий характер,особливий світогляд, особливу душу.
У наш час можна почути безліч міркувань і навіть дискусій про те, якою ж має бути справжня людина. Одні вважають, що так можна назвати лише ідеальну особу, яка наділена якнайкращими рисами характеру й здатна тільки на справді гарні вчинки. Інші ж стверджують, що ідеальних не існує, а кожен має право на помилки, а людині з великої літери не обов’язково мати досконалий характер. Проте, як не дивно, сторони погоджуються на тому, що справжня людина повинна гуманно ставитися до навколишнього середовища й оточуючих. Але виникає досить логічне питання, що ж таке «гуманізм»? Звернувшись до словника, ми дізнаємося: «Гуманізм — ставлення до людини, пройняте турботою про її благо, повагою до її гідності; людяність». Проте більшість людей доповнює це визначення безліччю різних характеристик. Опитавши знайомих різного віку, я дізналась, що на їх думку, це любов, доброта й щирість до оточуючих, допомога їм у складних ситуаціях. Саме такі особливості залишаються незмінними у свідомості людей. Безперечно уявлення суспільства про людяність з роками змінювалось, зараз цей термін включає значно більше характеристик.
З давніх-давен у великих родинах чи невеликих сім’ях люди піклувалися один про одного, батьки виховували дітей, турбувалися про них, а молодші у своєму чергу допомагали їм. Така «система» існує й досі, Василь Сухомлинський писав: «Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе». І це й справді досить слушна думка, адже кожен з батьків, уявляючи себе на місці дитини, намагається наділити її гарними рисами характеру й виховує якнайкраще. Саме тому з маленького віку треба розповідати дитині, що правильно, а що ні, навчати її багатьом речам, у тому числі й людяності.
З перших слів і кроків доньки чи сина, батьки повинні пояснювати найлегші правила людяності, це й вихованість та щирість до оточуючих, які не винні в тому, що ти не в гуморі, це й чемність, яку потрібно проявляти не тільки до старших,а й до молодших і однолітків. Звичайно, подорослішавши, він чи вона буде сам обирати свій шлях, але батьки мають дати правильні настанови.
Так, у наш час людяність взагалі щось дивне, тому їй досить легко помітити,адже суспільство дуже змінилося,стало досить грубим.. Саме тому зараз кожен може проявити себе, як справжня людина, тим, що допоможе бабусі з речами, або дитині, яка загубилася; знайшовши загублену кимось річ, не забере собі, а знайде хазяїна; навіть поступитися місцем у транспорті – теж гуманний вчинок, адже вже, на жаль, не часто таке побачиш. Саме завдяки таким діям ми можемо почувати себе людьми, безперечно на цьому людяність не завершується, але такі вчинки можуть бути початком чогось більшого. Багато людей виявляють гуманізм займаючись благочинність, багато з нас забуває, що це не тільки грошова допомога, так у будинки для сиріт чи інвалідів можна приносити іграшки, або одяг у гарному стані, а бійцям відправляти листи, які допоможуть їм не падати духом.
Людяність можна помітити й у словах: у словах вдячності за допомогу чи то підтримку. Чуйне ставлення виявляється й в униканні конфліктів, адже кожен має поважати точку зору співрозмовників на певну ситуацію, релігію знайомих чи незнайомих людей, політичні погляди друзів.
На жаль, у нашому двадцять першому столітті, столітті техніки, досить рідко можна побачити прояви гуманності, а помітивши її, ми дивуємося й дуже дякуємо за неї, тому потрібно щось змінювати, усе в наших руках, а поки що залишаються актуальними слова Ліни Костенко: «Людям не те що позакладало вуха – людям позакладало душі».
Литовченко Валерія Сергіївна
м.Кременчук
