Кожна людина носить маску. Найголовніше, що зовсім не одну. Все наше життя засновується на постійній зміні лиць, чи краще сказати личин. Без цього процесу в суспільстві важко жити. Під питанням, чи взагалі можливо. Маска, розуміється в даному тексті як соціальна роль, якій слідує будь-який індивід. Виділимо декілька масок: син, дочка, брат, сестра, батько, матір, чоловік, жінка, кваліфікований спеціаліст, підлегла персона, керівник, вихована людина і невихована людина, громадянин своєї держави, атеїст чи віруючий та ін. Яка справжню людська сутність поза личиною?

Можемо ми зняти з себе всі маски? Чи вони міцно приросли до нас самих? Звичайно, будь-якому з жителів суспільства необхідно інколи одягати одну з личин. Таким чином ми будемо взаємодіяти з іншими. Все таки, якім ми істоти без всіх змінних лиць? Виникає серйозне питання, чи хотіли ви пізнати себе в усій «метафізичній оголеності»? Звичайно багато-хто може заперечити наші судження. Така людина скаже, що нам достатньо власного тіла, інстинктів і розумності, яку виділяє мозок наче шлунок шлунковий сік.

Звісно, є одна передумова для сприйняття тематики цього роздуму.  Тільки така людина зрозуміє текст, яка буде себе ідентифікувати як не цілком біологічну істоту. Ніхто в здоровому глузді, без психопатологій не намагатиметься заперечувати тіло. Тілесність – це основа реальності нашого існування на планеті Земля. Люди, які гордяться матеріальністю своєї особи, повинні задуматися, чи завжди вони відчувають тіло? Хіба не буває таких життєвих епізодів, коли ви не думаєте про тілесність?

Пригадайте стан засинання, в той час, відчувається втрата власного лежачого положення на ліжку. Настає такий стан, в якому наш фізичний організм не сприймається. Крім того, при будь-якому серйозному зосередженні на діяльності, яку ви здійснюєте відчуття тіла зникає з поля нашого зору. Зараз не мається на увазі стани зміненої свідомості, психічні розлади, поетична уява. Відомий факт, що людина слухаючи улюблену музику, вслухаючись в її мелодії, слова, ритм розчиняється. В той час, наша тілесність зникає.

Поставимо питання, чи можливо відкрити «справжнього себе» без масок? Хто з людей здатний зняти останню маску? Ви зможете поглянути на власну особу без прикрас? Заглиблення в власні глибини відбувається тільки, коли шар за шаром скидати обличчя, які кожний індивід одягає для існування в суспільстві. Що ви відкриєте глибині? Що залишиться після знімання останньої маски? Чи існує ця сутність? Людська сутність як реальність? Чи може всі ми тільки безкінечний карнавал масок? Наважитесь відділити личину від лиця?

Просуваючись в читанні есе у вас з’являються питання. Чи стверджує автор про наявність справжньої людської сутності? Перед нею розкривається невідоме? Більшість, звикли жити в масках, нам простіше їх переодівати, ніж поглянути на себе в усій неприкритості. Як зняти личину, відкривши своє єство? На головне питання, яке поставлене в роздумі, відповідь не дається. Тоді, майже кожна особа може відчути, що вона, наче падає в прірву, адже переважно людина знає тільки маску, а не справжню себе.

Ціль роздуму, не в тому, щоб пояснити, що таке людська сутність. Вас не будуть навчати секретам, таємному способові. Ніхто не отримає ні концепції, ні системи знань. Автор не претендує на статус гуру, вчителя, священика чи духовного отця. Тема порушилася, для того щоб більшість людей задумалось, якими вони личинами закривають себе справжніх. Власне, в роздумі зроблено маленький крок – це вказування на проблему людини без маски.

І що робити далі? Для чого написано цей потік слів? В тексті нічого не доводиться. Результатів не подається. Звісно, переважно люди не готові ставити собі питання, які потребують довгого і глибоко обдумування. Набагато простіше отримати легкі відповіді, забутися за прочитане і спокійно жити далі. У нас з вами є шанс, усвідомити проблему людської сутності. Осмислити її, спробувати зняти одну маску, далі іншу і поки не дійдете до останньої. Відповідь ви будете давати не конкретному авторитетові, а тільки собі. Можливо в когось і вийде взнати себе в усій справжності.

Тарас Клок