Пророками називаються люди, які отримали надзвичайний дар передбачення подій в минулому, теперішньому й майбутньому часі, пов’язаних з суспільством, державою, людством (Даниїл, Ісая, Єремія, Єзекіїль та дванадцять пророків). Обрані Божі мужі під натхненням Святого Духа, які передбачили пришестя Месії, Спасителя світу (народження, чудеса, страсті, страждання, муки, смерть і воскресіння). Жили вони ще до часів приходу Христа.
Апостолами, церква називає відповідно тих, які доносили вчення Ісуса Христа після події Зішестя Святого Духа в Єрусалимі до усіх народів землі, зокрема язичників. Чисельність цих послідовників складала дванадцять, інших – сімдесят. Крім дванадцяти і сімдесяти, є ще первоверховні Петро і Павло (більше доклали праці в утвердженні Христової віри та будівництві церкви).
Євангелісти – апостоли, автори написаних чотирьох Євангелій (Матфей, Марк, Лука, Іоанн). Безсрібники – одна із категорій лику святих, які слугують безвідплатними лікарями, що зцілюють від тілесної та духовної хвороби (Косьма та Дем’ян, Пантелеймон, Єрмолай і так далі). Благовірні – монархи, князі, які прославилися своїми подвигами, завдяки благочестю, милості, піклуванні про християнську віру, а не за повновладдя, яке мали при житті і походили зі знатного роду (благовірний князь Ігор, Василь-Костянтин Острозький, Ярослав Мудрий).
Блаженні – справжні духовні подвижники, які з однієї сторони вдають з себе безумців, а з іншої – досягають смирення внутрішньо. Великомученики – розряд святих, яким довелося перенести нестерпне жорстоке катування та смерть заради віри Христової (Георгій, Пантелеймон, Варвара, Катерина, Параскева). Сповідники – так названо мучеників, які перенісши усе, сповідуючи Бога мирно відійшли до Нього (Максим Сповідник).
Мученики – перші християни, які переслідувалися римським законом за проповідь Євангелія Ісуса Христа, зазнавали жорстоких мук, приймаючи гідно смерть за віру в Бога, з відкиненням язичницьких богів – ідолів (Віра, Надія, Любов та матір Софія; Артемій, Галина, Лідія, Христина, Фотина (Світлана), Борис і Гліб, Анастасія, Валерій). Серед перших християн, які зазнали страждань за Господа відомі такі архідиякон Стефан, мучениця Фекла, звідси відповідно й назва – первомученики.
Накреслені – так називали християнських сповідників, на обличчях яких мучителями писалися самі образливі, погані слова. Новомученики – християни, які визнали Бога, сповідували віру Христову і за неї прийняли мученицьку смерть у післяреволюційний час.
Праведники – називаються сімейні люди, життя яких вирізнялося праведністю перед Богом, миром з Ним, іншими людьми (Йоаким та Анна, Захарія та Єлисавета). Патріархи (родоначальники) – самі найперші праведники, які жили до і після потопу (Адам, Ной, Авраам, Яків). Преподобносповідники – ченці з числа яких виходили сповідники. Преподобномученики – розуміються ченці, які зазнали мук за Христа. Преподобними, церква називає праведних людей, відділених від мирського соціального життя, з догоджанням Богу, безшлюбністю, дотриманням посту та молитви, що обрали за місце свого духовного подвигу пустелі, монастирі, печери (Єфрем Сирін, Серафим Саровський, Сергій Радонезький, Марія Єгипетська, Іов Почаївський, Амфілохій Почаївський, Антоній та Феодосій Києво-Печерський, Силуан Афонський, Паїсій Святогорець, Марія Єгипетська).
Рівноапостольними називаються ті святі, які на рівні святих апостолів популяризували християнську віру у різній місцевості (рівноапостольна Марія Магдалина, рівноапостольні Костянтин та Єлена, рівноапостольна Ніна, просвітителька Грузії). Святителями називаються особи в духовних чинах, які відрізнялися праведним життям (Афанасій Великий, Миколай Чудотворець, Григорій Палама), а ті, що навчали і займалися викладом основ християнської віри стали називатися вчителями церкви або ж вселенськими (Василій Великий, Григорій Богослов, Іоанн Златоуст).
Священносповідники – особи із священним саном, котрі сповідували християнську віру. Священномучениками церква вважає священнослужителів, які зазнали страждань та мучеництва за Спасителя. Стовпники – називаються святі, які звершували один із складних християнських подвигів – стовпництво (вежа, високий майданчик на скелі).
Страстотерпці – люди, які були страждальцями за Заповіді Божі, де особливим характером подвигу виступає незлобність і не спротив ворогам, що є насправді заповідями Христа. Ними приймалася мученицька смерть, проте не від переслідувачів християнства, а своїх, через їхню злобу, підступність, змову (багатостраждальний Іов).
Чудотворці – остання категорія, яка закінчує лики святих православної церкви. Це святі, яких Господь обдарував надзвичайним даром – чудотворення. Вони є заступниками, до яких люди звертаються з надією допомогти і отримати спасіння через Бога. Так можна стверджувати про усіх святих, адже умова канонізації – засвідчення чудес того чи іншого святого.
Пегас
