Леонардо да Вінчі – представник європейського Відродження, видатна людина, скульптор, винахідник, науковець, мислитель, живописець, письменник.

Народився від шлюбу Пєро да Вінчі та Катеріни в італійському місті Анк’яно. За тодішніми нормами такий шлюб вважався неможливим через соціальний статус. Матір Леонардо Катеріна походила з бідної сім’ї.  Коли народився Леонардо, матір вийшла заміж за гончаря, від якого народилося чотири дочки та одного сина. Леонардо також залишився біля матері.

 

Протягом трьох років Леонардо жив з нею. Батько одружився на багатій жінці, але та мала дітей від нього. Три роки Леонардо перебував біля батька і виховувався безпосередньо ним. Через десять років помирає мачуха Леонардо. Одружившись вдруге батько стає вдівцем.

Батько віддає сина на навчання у мистецьку школу тосканця Андреа Верроккйо. Навчання у цієї видатної особистості не пройшло даром. Леонардо зумів досягти успіхів в мистецтві, живописі та скульптурній справі. Леонардо займається вивченням гуманітарних та технічних наук, майстерністю вироблення шкіри, роботою по металу та хімічним реактивам. Двадцятирічний Леонардо отримує класифікацію майстра, продовжуючи роботу під керівництвом Вероккйо.

Леонардо займався прописуванням фонового пейзажу та одежі персонажів в картинах. У 1476 році створює власну майстерню. У 1482 році за розпорядженням покровителя Лоренцо Медічі відправляється в Мілан. Не встигає закінчити роботу над двома картинами. У тому ж Мілані зараховується до придворного штату герцога Людовіко Сфорца інженером.

Сфорца цікавився оборонними винаходами та різноманітним пристроями. Леонардо досягає успіхів в архітекторській та механічній справі. Винаходи Леонардо перевершували його сучасників.  На протязі сімнадцяти перебував в місті Мілан.

Відзначився він і в живописі, зокрема картинах: «Мадонна в гроті», «Дама з горностаєм». Леонардо створюється  малюнок «Вітрувіанської людини», глиняну модель кінного пам’ятника Франческо Сфорци, розпис композиції «Таємної вечері» в домініканському монастирі, анатомічні накиди та креслення апаратів.

У 1449 році після повернення до Флоренції продовжує інженерну діяльність. Добре облаштовується в герцога Борджіа, протягом семи років працює над воєнними механізмами. Повертається у Мілан. Закінчує роботу над «Джокондою» (Мона Лізою). Шість років проводить у Мілані та їде до Риму. У 1516 році відправляється у Францію, тут і проводить останні роки свого життя. У подорожі його супроводжував учень, а в майбутньому спадкоємець художнього стилю – Франческо Мельці.

Леонардо проводить чотири роки в Римі. Більшу частину життя зайняли у нього інженерні та архітектурні проекти. Винаходи Леонардо носили воєнний та мирний характер. До інженерних робіт слід віднести: прототип танка, летальний апарат, саморухомі підводи, прожектори, катапульти, велосипед, парашут, мобільний міст, кулемет. Деякі креслення досі є загадковими для сучасних дослідників.

Особисте життя притримувалося у суворій таємниці. У записах Леонардо використовує шифр, який не під силу розшифрувати дослідникам. За однією із версій, причиною прихованості слугувала нетрадиційна орієнтація. Проте це лише здогадки дослідників. Можливими возлюбленими могли бути учні Леонардо, наприклад Салаї.

У юнакові передавалася жіночність, а тому був взятий за модель в одному полотні під назвою «Іван Хреститель». Ще одна версія підтверджується картиною «Мона Ліза» для якої позував Салаї, в жіночій сукні. Ішим возлюбленим істориками вважається Франческо Мельці. Згідно іншої версії, Леонардо одружився з Чечілією Галлеріані, зображеній у портреті «Дама з Горностаєм».

Справа в тім, що Чечілія – фаворитка герцога з Мілану, покровителька мистецтва, нею художник був введений в міланську богему. Цікавість дослідників привертає знайдений чорновий варіант листа, в якому чітко продемонстрований вияв невитрачених почуттів молодих людей.

На думку інших дослідників, Леонардо не цікавила плотська любов у фізичному смислі. Можна допустити думку, що життя Леонарда було більше подібне на чернече, адже у нього не існувало спадкоємців.  У 1517 році Леонардо паралізувало праву руку.

Не звертаючи  на це увагу, далі продовжував актине творче життя, але з допомогою учня Мельці. Стан здоров’я погіршився і він вже не міг рухатися без сторонньої допомоги.   За сучасними дослідженнями причиною смерті видатної особистості у всіх її проявах став інсульт. У 1519 році  у шістдесяти семи річному в замку Кло-Люсе, неподалік міста Амбуаз Леонардо да Вінчі помер. Поховали да Вінчі в церкві Сен-Флорантен.

В ході гугенотської війни могилу спустошили, Церкву пограбували, а потім через запустіння у 1807 році при Амбуаз Дюко знесли. В наслідок руйнування каплички Сен-Флорен постраждали захоронення, частину яких постаралися закопати на території саду. З середини ХІХ століття робилася спроба ідентифікації кісток да Вінчі.

У цьому питанні новатори тримали орієнтир на прижиттєвий опис італійського майстра, вибираючи ті, які більше підходять. Деякий час рештки вивчалися. Археолог Уссге натрапив на надламані частини надгробної плити, можливо із самої могили інженера та скелет, з відсутністю кількох фрагментів.  Кості були перепоховані в каплиці святого Губерта прямісінько на території замку Амбуаз.

На місці церкви Сен-Флорантен  встановили гранітний пам’ятник як символ чотирьох сотого ювілею, приуроченому до дня смерті Леонардо да Вінчі.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
1
Глупо
0

Интересно почитать:

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *