Кипріан Карфагенський

Будучи юристом  приймав    безпосередню участь  у судових  виступах  в захисті  прав  громадян.  Отриманий  батьківський  спадок   розтрачував  на  розкішні частування,  але ніщо з цього  не  могло  загасити  його  прагнення до пошуку  істини.  Язичник  Фасцій Кипріан  у  Карфагенській  школі  влаштовує  філософські диспути з неоплатоніками,  не  почув жодної правильної відповіді  ким і для чого був  створений  цей  світ.   Фасцій  Кипріан знайшов  правильні  хвилюючі відповіді  з допомогою християнина Цецилія , який вступив  в диспут з ним.  Він  шукав  правильний  шлях  виходу   з вічного блукання  у язичництві.  У цьому  йому вчасно  допоміг  Цецилій.   Кипріан  став  зацікавлюватися  християнством,  почав ознайомлюватися  з працями  Тертуліана. До  прийняття  святого хрещення Кипріан  роздав усе своє багатство убогим  і проживав  у будинку Цецилія.

У сорока чотирьох шести річному віці  Кипріана   було  прийнято  до християнської  спільноти як катехумена  (новонаверненого).   Три роки  тривала його  підготовка  для  прийняття  хрещення.  В знак  вдячності  своєму  вчителеві Цецилію  він  додає  його  ім‘я.  Кипріан  перебуває  у пості  і молитві. Після  смерті  єпископа  Доната  у 248 році  за  настійливістю  мешканців  Карфагену  очолив  єпископську кафедру.  Єпископ  Кипріан  здобув    авторитет  серед парафіян. Вів  боротьбу  з відступництвом  та  розкольництвом  у християнській церкві.  Це  було  пов‘язано  з  єретичними  науками,   що  були поширені   у  ІІІ столітті  в римському  суспільстві.  У нього постало  важливе  завдання – створення  канонічного вчення  стосовно єдності  Церкви та  стрункості  ієрархічної  структури.   У  місті  Карфагені  було проведено  три  помісні собори  з ініціативи  єпископа Кипріана.  У 251 році  остаточно засудив  Фелікісіма  і відлучив  від Церкви.

Собором  було винесене рішення про  можливість  прийняття   тих, хто відпав  від Церкви  через  церковне покаяння.   Єпископ  Кипріан  вбачає  єдність церкви  у  соборній  єпископській  згоді,  які рівноправно  наділені  благодаттю Божою  і є самостійними у керівництві  своєю  духовно  паствою.  З  цього приводу  висловився  так:  «Кому  Бог – не Отець, тому Церква – не Матір».  В період  гонінь  на  християн  жорстоким  імператором Декієм Траяном  у 249  році,  святитель  Кипріан  уникає  смерті, тікаючи зі  своєю паствою в пустелю. Пресвітер  Новат   почав критикувати  єпископа, а потім вийшов  з під  його контролю.  Коли ж ті, що  пішли вслід за  Новатом  бажали  увійти  знову  до християнської громади,  єпископом  була  поставлена  умова:  перехрещення  язичників, публічне каяття.  В тім  такий  документ  видавали відступнику   лише тоді, якщо  за нього  заступився  мученик,  сповідник, що  постраждав  під час  гоніння. А  Новат  почав  видачу таких документів  з метою  свого  збагачення.  У  253 році  Карфаген  охопила  епідемія  хвороби – моровиця.

Єпископ  закликає  християн до  молитви  та піклування  про  хворих християн та язичників.   Єпископу  Кипріану й самому доводилось  ходити до недужих  і творити над ними чудеса  зцілення.  Завдяки  його прикладу  стійкості  та мужності,  тисячі  язичників  прийняли  християнство.  Таким  чином  у  Північній  Африці  майже не  вдвічі   почала    зростати  Християнська Церква.

Кожного  дня  вплив  церкви  у суспільстві  поширювався, що викликало занепокоєння  серед римської  влади.  Динамічний  розвиток  християнської  громади  і набуття  популярності  їхнього єпископа  привело  до нових   антихристиянських  гонінь  при імператорі  Валеріані.

Карфагенський  проконсул  Патерн  намагався схилити  єпископа  Кипріана  принести жертву  ідолам,  але  той  відмовився,  так  само  сказати про місце  розташування  церковних пресвітерів.  Його  відіслали у заслання   до місцевості  Курубіс.  З ним  добровільно пішов  його диякон Понтій.  У вигнанні  єпископ  пише  багато листів  та книг.  Кипріан  хоче    прийняти  мученицьку  смерть  у місті  Карфаген. Щоб попрощатися  і отримати  від нього  Боже  благословення   прийшло багато  християн. 13  вересня  258  року  розпочався  суд  над карфагенським єпископом  Кипріаном.

Римський  проконсул  Галерій  Максим  почав  допит  кількома  запитаннями.  У  свою адресу  почув  відповіді  Кипріана,  що він  є  християнським єпископом  і  не  підкориться  наказу  імператора щодо принесення  жертви  неправдивим  богам.   Єпископа  підтримував  натовп  християн, що наближався із запаленими світильниками та молитовним співом.   Єпископ Кипріан Карфагенський  постраждав  за  Церкву  Христову  і  віру  в Ісуса Христа як священомученик, проголосивши  останні слова:  «Дяка Богу Всевишньому».  Його мучеництво  стало урочистою і піднесеною подією. Він став першим африканським єпископом  — мучеником, зарахований  до отців Церкви Христової.

Стрикалюк  Богдан