Книга Йова — 29-а частина Танаху, 3-я книга Кетувім, частина Біблії (Старого Заповіту).
Розповідь про Йова викладено в особливій біблійній книзі — «Книзі Йова», що займає в Біблії місце між книгою Естер і Псалтирем. Це одна із найважчих для екзегетики книг. Про час її походження і автора, так само як і про характер самої книги, існує багато різних думок. Починаючи від того, що це вигадана історія, друга версія це те що книга історично вірна, але переповнена міфологемами, а третя (офіційна) і прийнята церквою, що це достовірна історична подія. Сумніви також щодо авторства книги. За першою версією автором книги був сам Іов, за іншими – Соломон, з інших — невідома особа, що жила не раніше вавилонського полону.
Історія Йова більш рання ніж поширення П’ятикнижжя Мойсея. В біблійній книзі Іова не згадується про закони Мойсея, патріархальні риси в життя, релігії і моралі — все це вказує на те, що Йов жив ще в епоху патріархів біблійної історії, ймовірно, в кінці її, так як в його книзі видно вже ознаки вищого розвитку суспільної життя.
Іов живе з значною повагою, часто відвідує місто, де його зустрічають з пошаною, як князя, суддю і знатного воїна. У нього зустрічаються вказівки на суди, писанні звинувачення і правильні форми судочинства. Люди його часу вміли спостерігати за небесними явищами і робити з них астрономічні висновки. Є вказівки і на шахтарське ремесло, великі будівлі, руїни гробниць, а також на великі політичні перевороти, при яких забирали в рабство цілі народи, які жили незалежно та благополучно. Існують версії, що Йов жив під час перебування євреїв у Єгипті. Книга Іова, за винятком прологу і епілогу, написана високо поетичною мовою і читається як поема.
Фрагмент Біблії
Книга Іова: 7. Сумне людське життя на землі
Українська Біблія. Переклад Огієнко. 1962р.
Библия. Русский Синодальный текст (с номерами Стронга)
?orl?ksson, Gu?brandur: Biblia, ?ad Er ?ll Heil?g Ritning, vtl?gd a Norr?nu. Med Formalum Doct. Martini Lutheri. H?lar, Jone Jons Syne, 1584.
- Хіба чоловік на землі не на службі військовій? І його дні як дні наймита!…
- Як раб, спрагнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
- так місяці марноти дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…
- Коли я кладусь, то кажу: Коли встану? І тягнеться вечір, і перевертання із боку на бік їм до ранку…
1-4. Щастя неможливо в даний час. Земне життя людини важке, як військова служба («Цаба», порівн. Іс. 40, 2 — «час боротьби»), як позбавлене ??волі і сповнене праці існування найманця; становище ж Іова ще важче. Раб ввечері користується відпочинком, найманець отримує плату за працю (пор. Притч XXI: 6), Іов же чекав заспокоєння, — полегшення хвороби, але марно сподівається цілі місяці (ст. 3). Протягом їх він страждав безперервно, навіть ночами. Безсонні, що не полегшують хвороби («ночі терпіння», у LXX — nukteV oduiwn — «ночі хвороб» ст. 3; «перевертався їм до ранку» — ст. 4), вони змушували його думати: «коли пройде вечір» (єврейське ; «уніддад ареб», перекладається в синодальному тексті фразою: «а вечір триває» — ст. 4, може означати: «пройде вечір») і чекати настання дня («коли встану» — ст. 4) у той момент, коли він ще тільки лягав.
- Зодяглось моє тіло червою та струпами в поросі, шкіра моя затверділа й бридка…
- А дні мої стали швидші за ткацького човника, і в марнотній надії минають вони…
- Пам’ятай, що життя моє вітер, моє око вже більш не побачить добра…
- Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене та немає мене…
- Як хмара зникає й проходить, так хто сходить в Шеол, не виходить,
- не вертається вже той до дому свого, та й його не пізнає вже місце його…
5-10. Сучасний стан Іова такий, що позбавляє його можливості думати про щастя в майбутньому. І воно, дійсно, неможливо. Він — живий труп, покритий черв’яками, які розводяться в тілі, котрий прийняв колір землі («тіло моє одягнене … курними струпами», — ст. 5, точніше — «земляною корою»). Розкладання ж тіла — передвістя смерті, що мерехтить з швидкістю ткацького човника дні (ст. 6,) не дають іншої надії, Іов помре, зникне для всіх, хто знав і бачили його (ст. 8,) зійде в пекло — Шеол, з якого немає вороття для повернення на землю, до її благ.
- Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в утиску духа свого, нарікати я буду в гіркоті своєї душі:
11. У Іова немає надії на припинення страждань, на відновлення щастя, тому і немає підстав припинити гомін, як радив його співрозмовник.
- Чи я море чи морська потвора, що Ти надомною сторожу поставив?
12. На противагу наріканню. Скарги направлені тепер проти Бога, винуватця незаслужених Іовом страждань. Він не є шкідливим, як морське або річкове чудовисько («таннин») і не море, межа руйнівних діянь якого прокладається берегами, тобто ні для кого не є небезпечним. Але в такому разі яка ж підстава того, що його тримають під вартою? Ні на хвилину не звільнити від страждань?
- Коли я кажу: Нехай постіль потішить мене, хай думки мої ложе моє забере,
- то Ти снами лякаєш мене, і видіннями страшиш мене…
- І душа моя прагне задушення, смерті хочуть мої кості.
13-15. Вони, всупереч очікуванням (ст. 13), не припиняються навіть вночі. Під час сну він схильний до кошмарів, — галюцинацій, притому настільки страшних, важких, що бажає, щоб супроводжуючі проказу напади задухи скінчилися задушенням (ст. 15).
- Я обридив життям… Не повіки ж я житиму!… Відпусти ж Ти мене, бо марнота оці мої дні!…
16. При безперервних стражданнях життя стає для Іова в тягарем. І так як його існування не може тривати нескінченно, коли-небудь він повинен ж померти («не вічно жити мені»), то маючи на увазі швидкусмерть («дні мої — суєта», — «Гебель» — пар, подув) Бог повинен дати йому полегшення в стражданнях.
- Що таке чоловік, що його Ти підносиш, що серце Своє прикладаєш до нього?
- Ти щоранку за ним назираєш, щохвилі його Ти досліджуєш…
- Як довго від мене ще Ти не відвернешся, не пустиш мене проковтнути хоч слину свою?
- Я згрішив… Що ж я маю робити, о Стороже людський? Чому Ти поклав мене ціллю для Себе, і я стався собі тягарем?
- І чому Ти не простиш мого гріха, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до пороху ляжу, і Ти будеш шукати мене, та немає мене…
17-21. Підстави з боку Господа полегшити муки Іова хоча б на самий короткий термін, — на одну мить («доки не даси мені проковтнути слину мою?» — Ст. 19). Як і кожна людина, Іов — нікчемна, слабка істота («енош»), на яку, за думкою Іова, при величі Господа не варто звертати уваги (ст. 17, 18). Своїми гріхами, якщо тільки вони існують, він не завдає шкоди Богу; так що в Нього, сторожа людей, в сенсі карателя, немає підстав вбачати в Іові свого ворога, робити його метою своїх стріл (ст. 20). Нарешті, Іов скоро помре, а тому чому б в ім’я співчуття не простити гріхи, — позбавити від страждань і тим самим дати йому можливість померти спокійно (ст. 21).
Віталій Щепанський
Аспірант НаУОА
