У міру виснаження золотих ресурсів значення острова для Іспанії змінювалося. Західна частина Еспаньйоли поступово опинилася під французьким впливом. Французи створювали постійні поселення, розвивали плантаційне господарство та перетворювали територію на важливий центр виробництва сільськогосподарської продукції. Одним із ранніх французьких поселень став Порт-де-Пе, заснований 1665 року. Згодом західна частина острова перетворилася на французьку колонію Сен-Домінго.
Сен-Домінго — багата колонія на основі рабської праці
Французьке колоніальне господарство дедалі більше залежало від праці поневолених африканців. Для роботи на плантаціях їх масово привозили з різних районів Західної Африки. До кінця XVII століття в колонії вже проживало близько 5000 африканських рабів, а в наступні десятиліття їхня кількість зростала надзвичайно швидко.
Сен-Домінго поступово став однією з найважливіших колоніальних територій Франції в Карибському регіоні. Плантації виробляли цукор, каву та інші товари, які приносили значні прибутки власникам і торговцям. За цим економічним успіхом стояла система примусової праці. Раби працювали переважно на плантаціях, виконуючи виснажливу фізичну роботу. Інші були домашніми слугами або працювали на цукрових виробництвах.
Умови життя поневоленого населення були надзвичайно важкими. Тривалий робочий день, недостатнє харчування, травми, інфекційні та тропічні захворювання спричиняли високу смертність. Колоніальна економіка фактично потребувала постійного поповнення робочої сили, тому нових рабів регулярно привозили з Африки.
Напередодні Французької революції 1789 року Сен-Домінго мав величезне населення — приблизно 556 000 осіб. Із них близько 500 000 були поневоленими африканцями, близько 32 000 становили європейські колоністи, а приблизно 24 000 — вільні люди африканського або змішаного походження, яких називали аффранші. Така демографічна структура була одним із головних джерел нестабільності колонії: величезна більшість населення перебувала в підлеглому становищі, тоді як політична й економічна влада належала невеликій меншості.
Від колонії до революції
Передумови Гаїтянської революції формувалися протягом століть. Знищення значної частини корінного населення, створення французької колонії, розвиток плантаційного господарства та масове використання рабської праці сформували суспільство з надзвичайно глибокими соціальними суперечностями. Економічне багатство Сен-Домінго базувалося на системі, у якій сотні тисяч людей були позбавлені свободи. Водночас колонія не була пасивним суспільством. Втечі рабів, діяльність маронів, вимоги аффранші та поширення ідей свободи створювали дедалі сильніший тиск на старий порядок. Французька революція стала каталізатором цих процесів. У 1791 році конфлікт перейшов у масштабне повстання, яке протягом наступних років охопило Сен-Домінго та втягнуло у боротьбу Францію, Велику Британію, Іспанію та різні угруповання всередині самої колонії.
У результаті цієї боротьби колоніальна система була зруйнована, а 1804 року проголошено незалежність Гаїті. Колишня французька колонія стала державою, створеною внаслідок успішного повстання поневоленого населення. Саме тому історія Сен-Домінго є одним із ключових прикладів того, як рабство, колоніалізм і соціальна нерівність можуть породити революційний вибух, наслідки якого виходять далеко за межі однієї колонії.
Іван Гудзенко
