Стосовно початкової освіти Котляревського відомостей немає, існують припущення, згідно яких він отримав знання, навчаючись у полтавській парафіяльній школі, очоленої дяком. З 1780 по 1789 роки — навчається в духовній семінарії міста Полтава. Згодом залишив семінарію так і не закінчивши повний курс навчання. Виходить , що до духовної кар’єри серце не лежало. Проходить службу чиновника у губернських канцеляріях Полтави, працює приватним вчителем в родинах полтавських поміщиків.
В середині 1790 — х років працює над поемою «Енеїда». З 1976 по 1808 роки — перебуває на військовій службі. Входить до складу армії Російської імперії, яка приймала участь у війні проти Туреччини. За неабиякі здібності, хоробрість та відвагу в битві, Котляревського було нагороджено і присвоєно звання капітана. Без згоди та відома Котляревського було видано перші три частини «Енеїди» поміщиком із Контопу Максимом Парпурою (жив у Санкт — Петербурзі). Автор книги не дуже був задоволений такими діями того, хто взявся за її видання.
У 1810 році — займає в Полтаві посаду наглядача будинку, у якому виховуються бідні дворяни. З 1812 року – в період вітчизняної війни отримує доручення по формуванні п’ятого козачого полку. Котляревський отримує відповідні військові доручення: відправлення депеш у Дрезден, Петербург, Кременчук. Після свого повернення до Полтави, займається театральною діяльністю. Влаштовує аматорські вистави, безпосередньо приймає участь у ній, виконуючи комедійні ролі.
У 1816 році — займає посаду директора театру у Полтаві. Зустрічається з талановитим актором Щепкіним, викупив з гастрольної трупи Штейна. Пише п’єсу «Наталка-Полтавка», потім «Москаль-чарівник». Постановка п’єс здійснювалася 1819 року. Разом із Щепкіним розпочинають театральну діяльність, яка триває з 1818 по 1821 рік. Котляревський мав обізнаність у культурно-мистецькому житті, підтримує тісний зв’язок з журналістами, науковцями, письменниками. До того ж добре розбирався у старовинних пам’ятках, фольклорі українського народу та етнографії зокрема.
Допомагає в роботі історику-етнографу Бантишу – Каменському , автору «Истории Малоросии» та іншим. У 1821 році — обирається як постійний почесний член «Вільного товариства любителів російської словесності». У 1827 році — обирається на посаду опікуна притулку для бідних. У 1835 році — захворів і змушений був залишити військову службу та піти у відставку. Котляревський не завжди виходив з дому, друзі та знайомі відвідували його. Перед смертю дав вільну свободу двом кріпацьким сім’ям, розподілив майно між родичами і знайомими.
Іван Котляревський помирає 29 жовтня 1838 року. Поховання відбулося на місцевому кладовищі в Полтаві. Багато людей супроводжувало тіло письменника , висловлюючи глибоку шану та вдячність українському гуманісту.
На його честь спорудили памятник, який у свою чергу спирався на чотиригранний постамент, де на мідній дошці зробили таки напис: «Майор Іван Петрович Котляревський, укладач «Енеїди на малоросійському наголосі» . Відомим скульптором Позеном було зроблено пам’ятник Івану Котляревському, а його відкриття відбулося 30 серпня 1903 року. В урочистостях взяв участь Михайло Коцюбинський, охарактеризувавши класика української літератури Котляревського як людину, чиє слово, немов фенікс з попелу воскресло і поширилося по всьому світі завдяки його творам.
Богдан Стрикалюк