Шиїзм – другий після сунізму напрям в ісламі. Становлення шиїзму відбувається вже після другої половини VІІ століття нашої ери на території сучасного Іраку. Саме в Іраку арабськими племенами був підтриманий двоюрідний брат і зять пророка Мухаммеда – Алі ібн Абі Таліб.

Шиїти залишили за собою право претендувати на імамат. Це претендування полягало в двох речах: 1) посередництві між Аллахом та людьми; 2) духовному і політичному керівництві спільнотою. Шиїти обрали за основний центр місто Куфу. Поступово шиїзм почав поширюватися в Іран, запозичуючи елементи міфології, культу, обряду з найдавніших релігій, таких як зороастризм, мітраїзм та інших.

Шиїзм визнає, що Коран – Божественне одкровення, суру «Два світила» з аятами із обґрунтуванням прав Алі спеціально не включили до Корану, укладачем якого був халіф Осман. Шиїтами визнається Суна не як така, що походить від халіфа Алі та його прихильників, а будується на теологічних поглядах Священного Передання – Ахбара. До узурпаторів шиїти відносять трьох халіфів: Абу Бакра, Омара, Османа, а ще халіфів династії Омейядів та Аббасидів.  На думку шиїтів, носієм «божественного світла» є лише той імам хто з роду алідів (нащадки халіфа Алі), який не обирається і не призначається людьми.

Навіть після смерті пророка Мухаммеда тривали суперечки між мусульманами щодо права на владу. Одноголосно сподвижники з усіма іншими обрали Абу Бакра. Претензій щодо правильної вибраності Абу Бакра не було так само як і Умара бін аль-Хаттаба. Проте значно пізніше верховна влада переростає у справжню  релігійно-політичну дискусію  при правителі Усмані бін Аффані.

Для підривання статусу правителя Османа в довіру почав входити  Абдаллах бін Саба,  нібито демонструючи любов до сім’ї пророка. Абдаллахом поширюються ідеї претендування на владу тільки одного Алі, котрий є найближчим родичем пророка. Послідовники Абдалалха займалися пропагуванням в Іраку, Єгипті, в яких дотримувалися традиційного принципу про передачу влади. З однієї сторони це вирішувало релігійну проблему та політичне призначення самого халіфа Османа,  з другої – було не схвалено окремими  мусульманськими групами, з третьої – загрожувало життю правителя.

Ібн Саба наказав вбити Османа, проте не здогадувався за фатальні для нього наслідки. Халіф Алі провів жорстку політику щодо осіб, які спекулювали на нібито «любові» до сім’ї пророка, тим самим розколовши мусульманську спільноту. Коли він особисто почув, що сабаїти намагаються обожити  його природу, відразу ж віддав наказ спалити усіх. Це слугувало уроком для тих, хто бажав людину зробити ідолом і служити їй, замість Аллаха.

У 661 році після мученицької смерті Алі та приходу династії Омейядів ще більше зросла дискусія про верховну владу. Боротьба за владу набула політичного характеру і між алідами почалися протиріччя. Почали вибирати імамів з нащадків синів Алі: Хасана та Хусейна, котрими  імамат не підтримувався. Відтоді прихильників імамату почали називати «шиїтами». Слово «шіа» в перекладі з  арабської означає – партія, прихильники, напрям стали називати шиїзмом.

За правління Омейядів шиїтський рух набирає обертів. Прихильників руху не вдовольняла проведена халіфами політика, нерозв’язані економічні та соціальні проблеми. До того ж шиїти бачили несправедливість у відношенні до народів, що прийняли іслам, вияв жорстокості намісників. Усе спонукало до надії, що колись влада перейде до родичів пророка Мухаммеда. Якщо від початку на владу могли претендувати  нащадки Алі, то потім — нащадки аль-Аббаса. Так у 920-х роках шиїтський рух був очолений Аббасидами. Ними відкрито розголошувалося про претендування на владу.

Непорозуміння в середовищі алідів та їхніх лідерів стали доброю нагодою для активізації пропаганди шиїтами- аббасами.

Аббасиди сконцентрувалаи всю основну увагу на Хосрані, в якому позиції омейядців виявилися доволі слабкими. З Хосрану починається повстання, очолене Абу Муслімом, яке закінчується зміщенням Омейядів та переходом влади в руки Аббасидів. Хоч як не намагалися аліди – послідовники Алі ібн Таліба боротися за владу, їм не вистачило соціальної бази. Аббасиди зрештою були підтримані противниками Омейядів. З того часу шиїти підтримували імамат тільки Аббасидів, але розробити релігійно-політичну систему їм таки не вдалося.

В результаті стається розпад шиїтів на багато мусульманських спільнот, якими проводилася боротьба за те, що влада була передана нащадкам Пророка. І ця боротьба приносила неабиякі успіхи. Почали утворюватися шиїтські держави: Північній Африці та Єгипті під династією Фатімідів, Іран – Буїдів, Мосул та Сирія – Хамданідів, Азербайджан – Сефевідів.

Починаючи з VІІІ століття нашої ери у середовищі шиїзму виникають нові шиїтські напрямки: зейдіти, імамітами, ісмаїлітами. В обрядовому житті шиїтів важливе значення має культ шахідів – мучеників за віру. Шиїти з великою повагою відносяться до шанування мученика імама Хусейна, молодшого сина халіфа Алі ібн Таліба, котрий загинув в Кербельській битві з військом халіфа Язіда.

Шиїти вшановують імама Хусейна в десятий місяць – мухаррам. Це є день трауру «ашура». До траурних днів вони відносять: смерть пророка Мухаммеда двадцять восьмого місяця сафара, день поранення Алі – дев’ятнадцятого місяця рамадана, день смерті халіфа Алі – двадцять першого місяця рамадана, день смерті імама Джафаар ас-Садіка – першого місяця шаваля.

У шиїзмі особливе місце мають особливі молитви сорокового дня смерті Хусейна в двадцятий місяць сафара, день представлення дочки пророка Мухаммеда та дружини халіфа Алі Фатіми – тринадцятого місяця джумада аль-уля.

До того ж шиїтами відзначається Новий рік (Ноуруз) навесні. Це святкування сягає часів доісламського періоду, присвяченому відродженню природи. Найбільшого авторитету у шиїтів заслуговують муджтахіди, котрими виноситься самостійне судження з релігійних та правових питань. Резиденції муджтахідів розташовані в місті Самаррі в Іраку, Кумі в Ірані. Кожен раз шиїтами здійснюються паломництва до могили халіфа Алі в Іраку, імама Хусейна – в місті Кербела, імама Алі ар-Різи – в Мешхеді.

Більшість шиїтів – імаміти і входять в джафарітський мазхаб, котрий лежить в основі державно-правової системи Ірану. За ними визнається влада дванадцяти імамів та очікування останнього, якого вони називають аль-Махді.

За загальними підрахунками більшість населення Ірану – шиїти. Групи шиїтських спільнот живуть  в таких країнах як  Іран, Пакистан, Ірак, Індія, Туреччина, Ємен, Азербайджан, Афганістан, Саудівська Аравія, Сирія, Ліван, Кувейт, Бахрейн, Об’єднані Арабські Емірати, Оман, Катар.

Офіційного державного статусу шиїзм як релігія набуває у XVІ столітті, основним центром стає Іран. Чисельність шиїтів становить 180 000 000 людей.

Отож, ми з вами зупинилися на доволі цікавих історичних фактах  виникнення однієї із течій в ісламі, шиїзму  як противаги традиційному сунізму, прослідкували її розвиток від самого початку до кінця і прийшли до висновку: у всіх історичних епохах йшла доволі жорстка боротьба за отримання влади, яка закінчувалася поразкою для одних і перемогою для інших, руйнацією однієї політичної системи і відродження нової.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
0
Я доволен
2
Любовь
0
Так себе
4
Глупо
1

Интересно почитать:

Індуїзм

Крішнаїзм

Крішнаїзм— течія в індуїзмі. Вважається відгалуженням вішнувізму, так як Крішна виступає головним богом в крішнаїзмі, ...
Релігія

Санта-Клаус

Сьогодні ми досить часто чуємо назву «Санта-Клаус». З ким можемо асоціювати цього персонажа? З Дідом ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *