Омейяди відносяться до першої династії халіфів в арабській імперії, роки правління котрої датуються 661-750 роками нашої ери. Сюди ж належить і правління халіфа Османа.

Омейяди – найбагатший рід купців Мекки, очолений Абу Суфьяном, котрий від початку займав іншу позицію по відношенню до проповіді пророка Мухаммеда, розпочату в місті. Мекка з розташовано. Каабою – головний центр арабської релігії. Абу Суфьян  вважав, що іслам може позбавити переваг жителів Мекки.

Між Мединою та Меккою відбулася війна. У війні Абу Суфьян очолив противників мединців. І як тільки успіх у битві був схилений в сторону останніх, Омейядам нічого не залишалося, окрім примирення з переслідуваним пророком Мухаммедом. До того ж перевагу мало і те, що Осман як представник сім’ї відносився до сахібів Пророка.

У 630 році Омейяди здалися, і як результат мединські мусульмани отримали Мекку, а ті, що відразу були ворогами стали підкорені пророком Аллаха. Омейяди грали ключову роль в об’єднанні арабських держав. В ході мусульманських завоювань важливе місце посів Омейяд Муавія – воєначальник Сирії, завдяки якому побудовано перший флот.

Осман – третій халіф після своїх попередників. Ним не дуже були задоволені в партії мусульман, вважаючи його відступником від ісламського духу. У 656 році внаслідок того як натовп увірвався до палацу, Османа було вбито. Після цього  халіфом стає двоюрідний брат Пророка Мухаммеда – Алі, котрого прийняли в Аравії та Персії, опозиційну сторона Сирії та Єгипту обрала в халіфи Муавію.

При правлінні Алі у 656 — 661 році розпочалася громадянська війна, в результаті чого останній був вбитий.

Далі було проголошено халіфом Хасана – сина Алі, але будучи грошолюбцем передав Муавії престол, віддалившись в місто Медина помер. Муавія провів державну реформу із перенесенням столиці з Медини до Дамаску, досить довго правив, переймав досвід від візантійської адміністрації. Довгий час омейядський халіфат носив назву Дамаського, прямою протилежністю став Багдадський халіфат династії Аббасидів. Переніс столиці останнього наніс нищівного удару по партії алідів (нащадки Алі).

Муавія керував дев’ятнадцять років, після міжусобиці зумів об’єднати арабський світ. Муавія планує захопити Візантію. Залишаючись терпеливим до християн, зберігав спокій та покірність Сирії. Спадкоємцем трону після смерті Муавії став його син Язид. Вступ нового халіфа без кровопролиття не обійшовся.

Продовжувалася боротьба з родом пророка. Хусейн – онук пророка Мухаммеда мав приєднатися в Куфі до інших, проте в Кербелі потрапив в оточення омейядських вершників. Йому запропонували здатися, в тім Хусейн не погоджувався. Чотири тисячі війська халіфа Язида перемогло загін Хусейна. У 680 році в битві Хусейну відсікли мечем голову. Подія мала неабиякі наслідки політичного та релігійного характеру.

Так у шиїтів, які вимагала передати халіфат алідам з’явилися перші шахіди. Халіф Язид боровся з більш сильнішим супротивником-Абдаллахом ібн Зубайрою. Після смерті Хусейна мекканці обрали халіфом Зубайра, котрого визнав увесь аравійський хіджаз. Мединці були переможені, Язид з військом вирушив на Мекку. Внаслідок обстрілів з катапульт Кааба почала палати. Два місяці тривала боротьба з Зубайром, яка закінчилася раптовою смертю халіфа Язида у 683 році.

Ібн Зубайр визнавався халіфом Південною Аравією, Іраком та частиною Сирії, так як інші країни підтримували Омейядів (Язид, Муавія ІІ, Мерван І). У більш складному становищі опинився аль-Малік. Висувалися три кандидатури: Мухаммед, Наджда, Абдаллах – син Зубайра. Аль-Маліку вдалося втримати владу Омейядів, в результаті Ірак завойовано, харіджитів переможено, а у 692 році під час битви загинув ібн Зубайр. Спроба призупинити діяльність династії Омейядів не принесла результатів. При аль-Маліку та правонаступнику Валіду І, міністру Хаджаджі було встановлено порядок. Відновилася війна з Візантійською імперією.

У першій половині VІІІ століття  нашої ери династія Омейядів змінювалася. Найдовшим правлінням варто вважати період Хішама у 724-743 роках. Він отримував перемогу над хазарським каганатом, дійшовши до річки Волга, здійснював рейди на зворотному шляху на рівнинах південної Русі. Анатолію підкорити не вдалося, хоча й був близьким до перемоги. У 717-718 році штурмував Константинополь. А через сорок років дістався до східного пагорбу річки Інд.

У 717-720 роках тривало правління халіфа Омара ІІ, людини релігійної, милосердної, яка через свою доброту майже не позбулася держави. А після нього вже стали Сулейман, Язид ІІ та Валід ІІ, які поціновували мистецтв і любили насолоду, були незадоволені своїми підданими, в усілякий спосіб сприяли занепаду халіфату.

У 721 році королівство Меролінгів билося в агонії від арабського завоювання піренеїв, Галії. У 725 році графу Евдому не вдалося зупинити набіги арабів, які спустошували практично все на своєму шляху. У 732 році араби завоювали Гасконь, Бордо, хотіли захопити Пуатьє, але зазнали розгрому від військ Карла Мартелла. У 737 році араби були розбиті Мартеллом в Нарбонні. Війна Омейядського халіфату продовжувалася, території збільшувалися  від Антантичного океану до річки Інд, від Каспійського моря до Нільських порогів. Омейядам вдалося обєднати народи, які воювали один проти іншого. Стояло завдання збереження політичної, релігійної, духовної терпимості.

Така терпимість завжди проявлялася зі сторони Омейядів. Прямим підтвердженням цьому слугують відносини Абу Суфьяна з християнами та євреями. Нащадки Суфьяна одружувалися з християнками, призначалася пенсія для ораторів та поетів. Зростала чисельність невдоволених при халіфі Омарі ІІ, усе йшло до скинення Омейядів і цілковитого панування династії Аббасидів.

По всьому халіфату працювала аббасидська агентура. Підтримку аббасидці знайшли у Хосрані в північно-східній частині Ірану. Аббасидців підтримали шиїти. У шиїтів відбувся поділ на імамітів та хашімітів. Перші – прихильники загиблого Хусейна – онука пророка Мухаммеда, інші – звідного брата Хусейна, Абу Хашіма. Після смерті останнього усі права перейшли до правнука Аббаса – Мухаммеда ібн Алі. В результаті шиїтського розколу, аббасидська пропаганда набрала потужних обертів.

Зі смертю Мухаммеда ібн Алі, двом його синам вдалося привернути увагу Абу Мусліма з Персії. Аббасиди підняли чорне знамено проти білого омейядського. У 747 році хосрнаці влаштували бунт. У 750 році в мечеті Куфи був проголошений перший халіф Аббасидів – Абуль-Аббас  ас-Саффах. У цьому ж році гине останній халіф Омейядів Марван ІІ. Над родичами останнього халіфа вчинили безжалісну розправу.

Єдиний, хто врятувався від аббасидців був Абдаррахман. Йому вдалося втекти в Іспанію. У 755-756 році Абдаррахманом засновується незалежне царство. Таким чином спостерігаємо розпад династії Омейядів і тріумф Аббасидського халіфату.

Пегас

Поделитесь эмоциями

Супер статья
2
Я доволен
0
Любовь
0
Так себе
0
Глупо
0

Интересно почитать:

Іслам

Сіффінська битва

Сіффінська битва – це одна із найбільших військових баталій в історії ісламу. Передумовою війни стали ...
Історія

Андронік ІІ Палеолог

Адронік Палеолог – видатний державний, культурний діяч, син Михаїла VIII Палеолога імператор, правління котрого було ...
Історія

Михаїл VIII Палеолог

Михаїл Палеолог – візантійський імператор з династії Палеологів, державний і культурний діяч. Народився у 1224 ...

Написать комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *