Інтерв'ю        30 Липня 2015        307         Прокоментуй!

Інтерв’ю з відомим українським релігієзнавцем та япознавцем Сергієм Капрановим на тему: «Японістика в Україні».

KapranovSШановні читачі наукового порталу «Філософія і Релігієзнавство» пропонуємо вам інтерв’ю з відомим українським сходознавцем, релігієзнавцем та японознавцем Сергієм Капрановим на тему: «Японістика в Україні».

Біографічна довідка:

Сергій Капранов народився 31 січня 1963, м. Дубоссари, Молдова. Має молодших братів — Віталія та Дмитра. Закінчив НаУКМА, магістр культурології (1998). Кандидат філософських наук (2002). Старший науковий співробітник (2011). Працює в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, старший науковий співробітник. За сумісництвом викладає у НаУКМА, Міжнародному Соломоновому університеті, університеті «Східний світ», Лауреат премії Миколи Кравця (НаУКМА) (1995).

Основна праця: «Ісе моноґатарі» як пам`ятка японської релігійно філософської культури доби Хейан. — К., 2004. — 168 с.Доброго дня. Нашим читачам, так само як і мені, цікава Ваша особиста історія, особливо спогади, про те, як Ви познайомилися із культурою Китаю та Японії. Чому вирішили присвятити сторінки наукових досліджень релігії та філософії цих країн?

  • Доброго дня. З культурами Китаю та Японії познайомився ще у шкільні роки, класі в сьомому-восьмому. Тоді я вперше прочитав “Країну снігу” Кавабати та новели Акутаґави в українському перекладі , поезію Лі Бо та Ду Фу в російському. Сильне враження справила також “Гілка сакури” В. Овчіннікова. Познайомився зі східним мистецтвом у музеях Москви та Одеси. Цей новий, незнаний світ захопив мене, захотілося дізнатися більше. Жили ми в маленькому містечку, літературу знайти було складно, проте було дещо в районній бібліотеці: зокрема, “Захід і Схід” академіка М. Конрада, “Подушкові нотатки” Сей Сьонаґон, класична корейська проза – “Повість про вірну Чхун Хян”, роман Кім Ман Чжуна “Захмарний сон дев’яти”. З цих книжок я вперше дізнався про даосизм, конфуціанство, буддизм. Далі вишукував в атеїстичних книжечках цитати зі священних писань Сходу,  виписував їх в окремий зошит. Перемальовував ієрогліфи з поштових марок і листівок. Врешті почав вчити японську мову самотужки… Згодом вивчав її в Одесі на курсах, потім у Києві під керівництвом професора Володимира Федоровича Резаненка, стажувався в Японії. А релігію та філософію досліджую, бо це найважливіше, а отже, найцікавіше, що взагалі може вивчати наука.
  • Нещодавно ознайомився із вашою монографією ««Ісе моноґатарі» як пам’ятка японської релігійно філософської культури доби Хейан». Відразу виникло запитання. Чи знайшло ваше дослідження відгуки серед української наукової спільноти, можливо хтось продовжив Ваші починання? На мою думку, для українського релігієзнавства і філософії, це дослідження відкриває нові шляхи для переосмислення майбутніх напрямів наукових розвідок. Моніторинг подібної тематики серед наукових доробків не дав майже ніякого результату. Чому, на Вашу думку, в Україні так мало дослідників релігійної та філософської традиції Японії?
  • Відгуки були, принаймні усні, від колег та студентів. Дослідників японської релігії та філософії в Україні, дійсно, небагато, але вони є. Наприклад, Андрій Накорчевський, Анастасія Стрелкова – чудові фахівці в цій галузі. Але таких мало, бо українське сходознавство було знищене у 1930-ті роки, спроби відродження, й те несміливі, почалися лише у 1960-ті. Сходознавство в Україні за радянських часів практично перебувало під забороною, бо розглядалося як націоналістична наука. А справжнє його відродження почалося лише з проголошенням незалежності України. Проте у держави постійно немає коштів на гуманітарні науки, Інститут сходознавства взагалі намагалися закрити; тому дослідники Сходу – здебільшого ентузіасти. А щоби досліджувати релігію або філософію Японії, треба бути водночас і релігієзнавцем або істориком філософії, і японістом, знати мову. Крім того, потрібно знати китайську філософію та буддизм, бо для Японії це має таке ж значення, як для європейських країн антична філософія і християнство. На ентузіазмі все це опанувати здатний далеко не кожен.
  • Мені випала змога прочитати дві Ваші статті. Перший науковий текст стосувався філософії релігії Нісіди Кітаро, а другий текст був написаний про сюгендо як езотеричне вчення, де ви розглядаєте один із напрямів японської релігійної традиції в контексті теорій, що розробляються в рамках досліджень «західноєвропейського езотеризму». На Вашу думку, які є перспективи в дослідженні кіотської школи філософії, представником якої був Нісіда Кітаро, особливо їх підхід до розуміння релігії? Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, в чому він полягає та які ідеї можуть бути цікавими для нас.
  • Це питання заслуговує радше на окрему монографію, тим більше, що до школи Кіото відносять філософів, які мали подекуди дуже відмінні погляди з тих чи інших питань – так, один із чільних її представників, Танабе Хадзіме, гостро полемізував з її “патріархом” – Нісідою. Тим не менш, можна казати про певні спільні риси, притаманні всій школі. Насамперед, у її основі лежить незахідний духовний досвід (буддійський), експлікований у західних термінах. Звідси пошук виходу за межі суб’єкт-об’єктної дихотомії, звідси й центральне поняття цієї філософії – Ніщо. У цьому, до речі, є одна з підстав цікавитися школою Кіото: якщо західний філософ говорить про релігію, він, зазвичай, має на увазі християнство й не виходить за його межі. А погляд японського філософа – це погляд іншого, він пропонує цілковито інакше бачення. Скажімо, якщо виходити зі звичайного на Заході розуміння релігії як віри в Бога, то ключовим стає питання, чи є Бог; якщо його немає, то релігія – просто пустопорожня фантазія. Якщо ж вважати за вихідний пункт Ніщо, то проблема релігії постає зовсім інакше – питання, чи є Ніщо, чи його немає, нагадує дзен-буддійський коан. А Нісіда саме і вважає, що найкраще зрозуміти релігію можна через абсолютне Ніщо: Бог, з його погляду, містить в собі своє власне абсолютне самозаперечення. Танабе, натомість, пропонує мислити в категоріях “абсолютного посередництва”: все суще існує як абсолютно опосередковане Ніщо. В його розумінні філософія – це шлях метаної – “абсолютної критики” розумом самого себе, завершенням якого є визнання “абсолютно Іншого” і повне покладання на нього. Таке “ствердження-через-заперечення” і є релігія. Згідно з третім чільним представником школи, Нісітані Кейдзі, релігія з’являється тоді, коли зникає сенс буття – і нашого власного, і буття взагалі. Тоді можливо перейти на “позицію порожнечі”, позбавлену обмеженості еґо, з якої речі розкриваються, як вони є. Інакше кажучи, істинний сенс і цінність всього сущого можна усвідомити, лише пройшовши через безодню нігілізму. За визначенням Нісітані, релігія – це “реальне самоусвідомлення реальності” (тобто реальність усвідомлює себе крізь нас). Важливо зазначити, що все це не буддійська філософія, це філософія у західному сенсі слова. Філософи школи Кіото говорять не про буддизм і не про “східну релігію”, а про релігію як таку.

Які відкриває перспективи дослідження школи Кіото в Україні? Великі, практично неосяжні, бо в Україні ця школа майже невідома навіть більшості професійних філософів. Дослідження філософії я розумію як діалог із філософами. Наш діалог із Нісідою, Танабе, Нісітані ще тільки має розпочатися.

  • Для студентів, які навчаються на спеціальності релігієзнавство, синтоїзм постає як одна із найзагадковіших релігій, що має свою довготривалу історію. На жаль, у нас фактично відсутня нормальна критична література щодо цієї релігії, говорити про сюгендо практично нереально, але все ж ви звертаєтесь до цієї традиції в одному із свої досліджень і намагаєтесь зробити певний аналіз в контексті теорії «західноєвропейського езотеризму». На Вашу думку, чи можливе дослідження японської езотеричної традиції в наших умовах, звертаючись лише до текстів? Оскільки не кожен дослідник спроможний потрапити в Японію і долучитися до релігійних практик, особливо езотеричних.
  • Досліджувати японську езотеричну традицію для українського науковця дійсно дуже складно. Але можливо. По-перше, шанси потрапити до Японії все-таки є, особливо у молоді – існують навчальні й дослідницькі програми, гранти. До деяких японських духовних практик – наприклад, дзен-буддизму – можна долучитися й в Україні. По-друге, дослідження текстів і польові дослідження – це різні “жанри” наукової роботи. Тексти в Україні цілком можна вивчати, головна проблема – доступ до них, а також до сучасної дослідницької літератури, насамперед японської. Дослідження на основі писемних джерел має свої обмеження, втім, як і будь-яке наукове дослідження езотеричних вчень взагалі, не тільки японських. Слід пам’ятати, що залучення дослідників до езотеричних практик створює певні проблеми. До нього не завжди схвально ставляться в науковому співтоваристві. Але головне – досліднику доводиться чітко розмежовувати сакральне (свій духовний шлях) та профанне (наукові дослідження). Річ не тільки й не стільки в обітницях тримати певні знання в секреті, а у фактичній неможливості ними поділитися. При справжній ініціації в езотеричну традицію відбуваються фундаментальні зміни в особистості, для ініційованого змінюється реальність. Розповісти про цю іншу реальність людям, обмеженим профанним світосприйняттям, практично неможливо. А наукові методи належать до “звичайної” реальності.
  • Розкажіть, будь ласка про свої плани, можливо ви готуєте монографію, семінар чи більш грандіозний проект, що пов’язаний із дослідженнями філософії і релігій Японії?
  • Події останніх двох років докорінно змінили мої колишні плани, змусили відмовитися від багатьох задумів або відкласти їх на невизначений час. Зараз намагаюся не планувати нічого на довгий термін, бо ситуація щомиті може непередбачувано змінитися. Тим не менш, зовсім не планувати також неможливо. Наразі продовжую дослідження сінто. Найближчим часом має вийти моя невелика монографія, присвячена трансформаціям цієї традиції у ХІХ–ХХ ст. Щойно закінчив статтю, присвячену антропологічним аспектам давньояпонських міфів; сподіваюся розвинути цю тему в наступних публікаціях. Є задум започаткувати японознавчий семінар в Інституті сходознавства – семінар, присвячений усім аспектам японістики: мові, літературі, історії, мистецтву тощо. Що ж до релігії та філософії, то семінар дослідників східних філософій в Інституті філософії дозволяє далі розвивати цей напрямок. Планую працювати в його рамках.
  • Дякую Вам за Ваші відповіді. Сподіваюсь, що наші читачі зможуть оцінити Ваш внесок у розвиток українського релігієзнавства J

Розмовляв Віталій Щепанський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook