ВСТУП
Говард Філіпс Лавкрафт (англ. Howard Phillips Lovecraft), ГФЛ (1890-1937) – один із найбільш впливових творців сучасної хорор-культури, Патріарх літератури «химерного, потойбічного та жахливого», Едгар По ХХ ст. та міст між готичною і сучасною хорор літературою. Окрім створення жахів, писав у стилі фентезі, а також був поетом, редактором і есеїстом (найвідоміше есе – «Надприродний жах в літературі» (1927)). Був співавтором і, нерідко головним автором, у колоборації із іншими письменниками і не тільки (наприклад, «Похований з фараонами» (1924) – для ілюзіоніста Гаррі Гудіні). Будучи маловідомим за життя, став важливою фігурою в західній культурі 2-пол. ХХ ст, і по сьогодні не втратив свою актуальність.
Найбільш значимий його вплив в літературі. Його творчість є унікальною, що навіть її виділяють в окремий піджанр: «лавкратіанський жах», який химерно об’єднує містичне і науково-фантастичне. Вплинув на творчість багатьох хорор-письменників, серед яких сучасний «Король жахів» – ранній Стівен Кінг. Разом із іншими авторами започаткував художній всесвіт «міфи Ктулху», що і досі функціонує. В подальшому це вплинуло на розвиток піджанру «космічний жах»; а ще пізніше, змішавшись із кіберпанком, породило піджанр «ктулхупанк» (англ. cthulhupunk).
Також, багато хорор-фільмів, так чи інакше, використовували, тай і будуть використовувати, естетику «страху перед невідомим» Лавкрафта. Наприклад, фільм «Щось» (англ. The Thing, 1982) та його рімейк (2011). Творець кіноциклу «Чужі» (англ. Aliens) – Рідлі Скотт – визнав, що його надихав ГФЛ. Сучасні хорор та містичні серіали рідко коли обходяться без посилань на Лавкрафта. Одначе, відомих чи вдалих безпосередніх екранізацій практично не має.
В стороні не залишилися і анімаційні фільми, комікси та аніме. Існує безліч артів із ГФЛ та його чудовиськами. І взагалі, кількість посилань на його творчість – особливо зловісні щупальці – не піддається підрахунку.
Індастріал, в першу чергу ембіент, та рок-музика, а особливо важкий метал, надихалися жахами ГФЛ. Так метал-групи, як «Therion» та «Metallica» зверталися до його творчості. Існують виконавці творчість яких цілком або певні альбоми повністю присвячена «міфам Ктулху», як психоделічна рок-група «H. P. Lovecraft». Іронія полягає в тому, що сам письменник за життя недолюблював модерне мистецтво.
Ряд настільних та карткових ігор за сетинг мають художній всесвіт ГФЛ. Жанр відеоігор, як «виживання серед жаху» (англ. survival horror) особливо завдячує його творчості. Серед них такі ігрові серії, як «Мертвий космос» (англ. «Dead Space»), «Амнезія» (англ. «Amnesia»), «Penumbra» та «Алан Вейк» (англ. «Alan Wake»). Серед безпосередніх ігроїзацій можна вказати на гру «The Sinking City» від українських розробників із «Frogwares». В честь ГФЛ названий гральний рушій «HPL Engine» для хорор-ігор, що є англомовною абревіатурою його повного імені.
В гаджетну епоху найвідоміший витвір Лавкрафта – Ктулху – став героєм мемів. Є велика кількість фанфіків по його художньому всесвіту. Між іншим, існує навіть друкована позначка Ктулху – (;,;) . В честь останнього проводяться навіть флешмоби.
Одначе не тільки культурою, обмежується значення ГФЛ. І досі Лавкрафт є брендом і донині мерч по його творчості є прибутковим. Науковці у пошуках назв звертаються до його найбільш відомого дітища. Зокрема, є ділянка на Плутоні, яка має назву макула Ктулху; а палеонтологи охрестили викопну голкошкіру тварину, як Sollasina cthulhu.
Також, вплив Лавкрафта можна побачити в філософії, зокрема в такому сучасних напрямах, як спекулятивний реалізм та трансгуманізм. А його творчість була використана у окультній та пародійно-релігійній діяльності.
До слова, Лавкрафт вважається однією із найбільш задокументованих людей за всю історію. Причиною тому є те, що він породив одну із найбільших в людстві переписку. Так за найскромнішими оцінками листи в його колекції досягли позначки в 100 000 штук, а інші дослідники називають цифру вже у 130 000!
[Лавкрафт із містичного серіалу «Надприродне», який має відсилання до його творчості]
І. СУСПІЛЬСТВО
Перед оглядом поглядів ГФЛ на суспільство необхідно відзначити декілька моментів. Як і більшість інтелектуалів, Лавкрафт протягом життя міняв свій політичний світогляд. Водорозділом його політичних поглядів стала Велика Депресія (1929-1933), і якщо його думки після 30-х років ще можна назвати суперечливими, то перед цим його висловлювання, що найменше є конверсійними. Для точної характеристики його поглядів є великою проблемою, те що в його численних листах по одному і тому ж конкретному питанні є кардинально різні позиції. Ознайомившись із ультраправим, ультралівим та нейтральними наративами щодо його політичної філософії, Автор даної статті не підтримав повністю жодну. І тому пропонує розглянути Лавкрафта у всій його суперечності та багатогранності.
- Політична доктрина
Протягом всього життя письменник був прихильником ідеї, що маси не можуть достойно справитися із управлінням державою. Тому Лавкрафт виступав проти широкого виборчого права. Політикою має займатися не народні маси, а обдарована еліта. Тобто він заперечував егалітаризм (рівність у суспільстві) та однозначно стверджував елітаризм (поділ суспільства на еліту і маси).
До Великої Депресії письменник був прихильником реакційних ідей. Звісно, на час його дитинства і юності, мала батьківщина – штат Род-Айленд – був доволі сильно консервативною місциною. Але Лавкрафт відзначався ще більшим традиціоналізмом. Зокрема, він був прихильником, що би стара аристократія (за родовим походженням) стала знову правлячим класом, а республіку та демократію відкидав. Навіть можна знайти в нього, що би англо-американцям краще було би не здобувати незалежність від Британської Імперії. Цікаво, але в кінці життя письменник у листах шкодує про свій реакціонізм в юності.
Більш детально ГФЛ розбирає свій соціальний ідеал у есе «Деякі повторення про часи» (1933), де аристократичні, соціалістичні та фашистські ідеї тісно переплітаються. Варто визнати, що аналітика письменника у політичній філософії була доволі дилетантською.
Коли Беніто Муссоліні прийшов до влади, Лавкрафт вбачав у фашистській Італії «різновид авторитетного суспільного та політичного контролю, що здатен робити життя гідним того, щоб його проживати». Прихід Адольфа Гітлера в 1933 до влади, як і багато американців, сприйняв, як рятунок німецької культури.
Через деякий час Лавкрафт вже критикує фашизм: «Безконтрольному капіталізму кінець. Але можна ще приготувати різноманітні нацистські і фашистські компроміси, що би врятувати плутократам більшу частину їх здобичі, заохочуючи всезростаючу армію незаможних або дрібною програмою хліба і видовищ, або ж системою, де штучно створені і розподіляються робочі місця із зарплатою на рівні голодної смерті… Такого роду режим, що приправлений правильним сортом істеричного прапоромахання, лозунгів та промов про спасіння конституції, може в принципі бути таким же стабільним і популярним, як і гітлеризм…». Дугін, що в минулому був адептом неофашизму, а наразі – ідеолог «євразійства», однозначно дає оцінку щодо інтелігентності: «Фашист ненавидить інтелігента як вид. В ньому він бачить замаскованого буржуа, претензійного міщанина, балакуна і безвідповідального боягуза» (Дугін А. «Фашизм безграничный и красный», 1997). І ось тут стає зрозуміла антипатія письменника: адже, як популізм, так і анти-інтелектуалізм, йому були глибоко неприйнятні. До речі, легка симпатія до Гітлера закінчилися, коли ГФЛ дізнався про фізичне насильство (погроми) щодо євреїв.
А тепер щодо його відношення до соціалізму. Прихід до влади більшовиків, Лавкрафт, як і британський логік-математик Бертран Расселл, прийняв крайнє негативно. Це було на противагу тодішньому обережному оптимізму серед інтелектуалів, як в англійського фантаста Герберта Велса. Він був завзятим антикомуністом до кінця життя. Більшовизм розглядав, як загрозу англо-саксонській культурі.
Одначе, Лавкрафта цікавила ідея знищення «комерційних олігархів». Він виступав за державний контроль розподілу ресурсів, вищу заробітну плату і меншу кількість робочих годин, пенсії за віком та страхування на випадок безробіття. Не забуваймо, що мова йде про 30-ті роки минулого століття. Він підтримував «Новий курс» соціал-ліберала Франкліна Рузвельта, хоч і вважав, що його соціальні реформи недостатні. В його листах можна знайти навіть обережне захоплення соціалізмом, який виховує такі ж благородні риси у людях, як і аристократія. Можна стверджувати, що ГФЛ боявся «червоної загрози» і, що би її уникнути, пропонував ввести деякі елементи соціалізму (соціальні реформи). Інколи він називав себе соціалістом.
З великою впевненістю можна стверджувати, що Лафкрафт не був фашистом, хоч і був доволі близький до цього, а тим більше не був соціалістом, бо заперечував народовладдя. Повість «За пеленою часу» (1935), можливо, описує уявлення автора про бажаний суспільний лад на прикладі інопланетян: «Політична та економічна система кожного із них була чимось на кшталт соціал-фашизму з раціональним розподілом основних ресурсів і делегуванням повноважень керівному органу. Його вибирали голосами тих, хто проходив психологічну перевірку і тестування на відповідність рівня освіти. Родинних зв’язків не переоцінювали…[1]».
Найбільш підходящим терміном є «мерітократія», тобто система управління, де влада надається по достойності, а не по походженню, багатству, зв’язках чи популярності. В принципі, перше античне значення «аристократії» також можна охарактеризувати, як «влада гідних». ГФЛ наприкінці життя був за владу «природної аристократії» або інтелектуальної аристократії (олігархії інтелектуалів), що постає із усіх верств населення. Лавкрафт був за те, що елітарних людей було щонайбільше, а не жменька. Автор даної статі назвав би його політичну доктрину, як «недемократична соціал-мерітократія».
- Расизм
Варто визначити, що протягом життя письменник був расистом. Одначе, його ксенофобія ставала м’якшою до кінця життя. За винятком його короткого проживання в іммігрантському районі Нью-Йорка. Варто вказати, що на Заході, на відміну від Східної Європи, расизм і ксенофобія є практично синонімами.
Лавкрафт був фанатом Британії (англофілом) та прихильником ідеї пансаксонізму – єднання англо-саксонських культур. Також, він був переконаним в їх вищості, тому можна глузливо згадати про «англо-саксонськІй мірЬ». В юності писав вірші ксенофобського характеру. Поза англомовними народами, його повагу до 30-х заслуговували лише німці.
Неприязнь, а місцями і відверта ворожість є напряму в його творах. Далі твори та об’єкт нелюбові: «Перевтілення Хуана Ромеро» (1919) – мексиканці, «Вулиця» (1919) – іммігранти, «Зачаєний жах» (1922) – голландці, «Поклик Ктулху» (1926) – метиси, «Тінь над Інсмутом» (1931) – жителі Океанії, «Той, Хто Чаїться у Темряві» (1935) – італійці і т.д. «Жах Ред Гука» (1925), названий в честь вищезгаданого нью-йоркського району, взагалі просякнутий іммігрантофобією, а також особливо згадуються курди. Звісно, ранні роки ГФЛ теж були наповненні расистською літературою. Так в детективі «Знак чотирьох» (1890), авторства Артура Конан Дойля, знаходимо принизливий опис індусів та тваринноподібний опис аборигенів Андаманських островів. А вірш «Тягар білої людини» (1899), пера Редьярда Кіплінга, і взагалі оспівує західний імперіалізм, що виправдовується цивілізаторською місією для «відсталих» народів.
Одні дослідники вважають ГФЛ переконаним «печерним», біологічним расистом і вказують на його листи, де він іноземців прирівнює мало не до амеб. Інші ж джерела вказують, що Лавкрафт притримувався расистських поглядів лише на культуру, а не на біологію. Парадоксально, але сам письменник, попри очевидні факти, публічно заперечував свій расизм.
Насправді, ситуація, як завжди, трішки складніша. Якщо говорити про європеоїдні нації та євреїв, то письменник дійсно виходив із культурних відмінностей. Так Лавкрафт стверджував, що семітські впливи в мистецтві, фінансах та рекламі призвели до створення штучної культури та ідеології, «радикально ворожої до мужніх американських звичаїв». Одначе, ГФЛ вбачав у єврейському питанні бачив лише приклад «антагоністичної культури-традиції», ніж біологічну проблему. Відповідно, євреї, і не тільки вони, теоретично могли б бути асимільованими американською культурою. Щодо негритянського питання, то для Лавкрафта це було суто біологічне питання і мало бути вирішено встановленням «абсолютної кольорової межі». Хоч і останнє можна підвести, з великою натяжкою, під «расовий сепаратизм», коли представники різних рас територіально ізольовані один від одного.
Попри це письменник одружився з єврейкою Сонєю Грін. Лавкрафт вважав її «добре асимільованою». Одначе, по версії його дружини, однією із причин їх розлучення був його антисемітизм/юдофобія.
У виправдання Лавкрафта варто зазначити, що в кінці свого життя він пом’якшив свої ксенофобські погляди. Так після поїздки у Квебек, він доброзичливо відкликається про культуру франкоканадців. Ще далі можна знайти ідею Лавкрафта, що «справжній друг цивілізації просто хоче зробити німців більш німецькими, французів більш французами, іспанців більш іспанськими тощо». Підсумовуючи, необхідно визнати, що расизм – це «темна пляма» на житті та творчості безумовно талановитого письменника.
- Інше
Елітаризм Лавкрафта породив класизм – неприязнь до певних соціальних верств. Зокрема, в таких творах, як «За стіною сну» (1919), «Зачаєний жах» (1922) та «Жахіття Данвічу» (1928), письменник відкрито проявляє нетерпимість до соціальних низів: сільської бідноти та ремісників-скватерів. Окрім цього є його прямі слова: «Чим більше спілкуюся з людським бидлом, тим більше симпатизую худобині». У міжвоєнний період це не було такою рідкістю. Так в «Собачому серці» (1925) Михайла Булгакова, окрім антикомунізму, знаходимо ворожість по-відношенню інтелігента-професора Преображенського до робочого класу та інших груп неосвічених/малоосвічених груп населення.
З однієї сторони, Лавкрафт називав пацифізм «збоченням та ідеалістичною балаканиною». Але з іншого боку, письменник вважав, що війна – одна із головних причин погибелі людської цивілізації. А остання, на думку ГФЛ, є важливішою за саме людство. Письменник виступав за «поміркований мілітаризм», але також побоювався світової війни.
Письменник був прихильником, що за його життя починається занепад Західних цивілізацій. Джерелом такого песимізму був Освальд Шпенґлер – автор філософської праці «Присмерк Європи» (нім. Der Untergang des Abendlandes), якого письменник цитував.
Лавкрафт був прихильником здорового способу життя та категорично виступав не тільки проти наркотиків, але і алкоголю. Якщо вірити словам письменника, він ніколи навіть не вживав спиртних напоїв. Так в творі «Дагон» (1917) Лавкрафт вказує на згубу наркотиків (морфію); «Люба Ерменгард, або Серце сільської дівчини» (1919-1921) та «У склепі» (1925) – алкоголю; а «Старий вар’ят» (1919) – висміює, як п’яниць, так і наркоманів. Підтримав ГФЛ «сухий закон», але знову ж наприкінці мусив визнати, що американська анти-алкогольна компанія виявилася неефективною.
В ГФЛ бачимо і екологічний мотив. Так в «Тіні на Інсмутом» читаємо наступне: «Подеколи я помічав спорохняліві пеньки і майже геть зруйновані рештки кам’яного підмурівка, що виднілися над сипучими пісками… свого часу ця місцевість була родючою… на думку простолюду, було якось пов’язане з потаємними силами зла, а насправді пояснювалося безглуздим вирубуванням лісів уздовж моря, що позбавило місцевість природного захисту і відкрило шлях для навали пісків, які хвилями накочувалися на берегову лінію[2]».
[Антирасистський серіал «Країна Лавкрафта» у всесвіті письменника-расиста]
ІІ. СВІТОБУДОВА
У даному та прикінцевому підпунктах, Автор даної статті, окрім цитат Лавкрафта, для опису його поглядів використовуватиме і його літературні тексти. Варто зазначити, що хоч і літературні цитати і важливі, але можуть бути лише мистецькою вигадкою письменника.
У оповіданні «З позамежжя» (1920) ГФЛ, словами персонажа, визнає свою, ймовірну, позицію про наше обмеження у пізнанні світу: «У нас сміховино мало засобів сприйняття, а наші уявлення про навколишні речі безмежно малі. Ми бачимо речі лише таким чином, як дозволяє нам наша природа, і не можемо осягнути їхньої абсолютної сутності. Озброєні всього п’ятьма простими чуттями, ми вдаємо, що здатні осмислити безкінечно складний космос…[3]».
- Атеїзм та матеріалізм
Як було сказано вище, письменник ріс у вельми консервативному середовищі. Його оточення було протестантським. Лавкрафт ще у ранньому дитинстві, дізнавшись, що Санта-Клаус – лише вигадка, запитав: чи є Бог міфом? ГФЛ згадує, що певний момент дитинства був греко-римським язичником.
ГФЛ був переконаним адептом атеїзму і часто згадується у списках відомих атеїстів. Серед філософів, що на нього вплинули, варто згадати Фрідріха Ніцше. Серед його есе є безбожна «Сповідь невіри» (1922). Відома цитата Лавкрафта: «Я, безумовно, не бачу іншої розумної позиції крім тієї, що виникає з повного скептицизму, приправленого схильністю до того, що існуючі докази роблять найбільш вірогідним. Все, що я хочу сказати – по-моєму, страшенно малоймовірно, щоб існувало щось на зразок єдиної космічної волі, духовного світу чи вічного буття для особистості. З усіх припущень, які можна зробити щодо всесвіту, вони найбільш невідповідні і голослівні, а я недостатньо педантичний, щоб прикидатися, що не розцінюю їх як найзапеклішу і нікчемну маячню. Теоретично я агностик, але аж до появи раціональних доказів мене слід класифікувати, умовно і фактично, як атеїста».
«Срібний ключ» (1926) представляє авторське відношення до традиційної релігії: «Лише зблизька він зміг розгледіти цілковиту виснаженість фантазій і краси, закостенілу і прозаїчну трафаретність, тупу серйозність і гротескні претензії на абсолютну істину, які підкорили уми більшості наставників віри; він побачив всю ту незграбність, з якою вони намагалися підтримувати, ба більше, подавати як належне страхи і первісні уявлення про невідоме[4]». Або ж ще: «Якби релігія була правдою – то її послідовники не вбивали би її насильно в голови дітей, але лише наставляли би їх на неухильний пошук істини, поза залежністю від її відповідності традиціям чи практичної користі». Також, в його листах є слова, що релігійність безсумнівно шкідлива. Але у ГФЛ є визнання моральної-компенсуючої функції релігії: «Моя точка зору – що релігія все ще придатна для натовпу, що вона, як ніщо інше, допомагає впорядковувати її поведінку і що вона дає натовпу емоційне задоволення, яке той ніде більше не може отримати».
Лафкрафт був переконаним прихильником матеріалізму, а саме його механістичної версії. Пряма мова ГФЛ: «Матеріаліст – єдиний мислитель, який використовує знання і досвід, які віки принесли людській расі. Він є той, хто, відкидаючи інстинкти та бажання, які, як він знає, тваринні та первісні, а також фантазії і емоції, які, як він знає, чисто суб’єктивні і пов’язанні із визнаними оманами снів та безумства, розглядає космос з мінімум особистих забобонів, як відсторонений спостерігач, який підходить неупереджено до видовища, відносно якого йому заздалегідь нічого не відомо».
Тому не дивно, що Лавкрафт піддав критиці філософський ідеалізм. Одначе, є точка зору, що хоча ГФЛ і був матеріалістом, але в нього прослідковується туга за ідеалістичною картинною світу. Особливо це помітно в ранній творчості, як наприклад «Білий корабель» (1919), де відчувається явний романтизм.
- Косміцизм
Оповідання «Срібний ключ» словами головного героя дає короткий опис світогляду автора, щодо значення людства: «…реальні діяння такі ж легковажні та дитячі, і навіть ще абсурдніші від того, що лицедії вперто наполягають на власній значимості і прагненні до певної мети, тоді як сліпий космос безцільно переливається з нічого у щось і з чогось знову у ніщо, навіть не знаючи про чиїсь бажання, та й саме існування свідомостей, які зблискують на якусь мить і знову занурюються у пітьму[5]».
Його філософія називається косміцизм (англ. cosmicism). В ГФЛ, зокрема і у творчості, постає екзистенційна безпорадність людини перед тим, що він називав «нескінченними просторами» і те, що людство по суті, перебуває у владі неосяжного і порожнього космосу. Або ж – horror vacui – жах перед пустотою вакууму. Яскрава цитата про місце людства говорить сама за себе: «…жалюгідні мешканці жалюгідної маленької мухи на задньому подвір’ї мікроскопічного всесвіту».
Деякі джерела характеризують його етичну позицію так: нігілізм, що прямує до гуманізму. Косміцизм, на відміну від екзистенціального нігілізму, наголошує на нікчемності людства, замість загальної відмови у можливості існування для великої цілі. Існує думка, що сенс існування в філософії Лавкрафта – у відсутності сенсу існування, як би це не звучало парадоксально. Автор даної статті пропонує називати косміцизм антропним нігілізмом, але не більше.
Автор даної статті погоджується із нігілістичним початком, одначе напрямок йде до діяльного утилітаризму мислителя Єремії Бентами. Згідно останньої етичної системи, необхідно завжди прагнути досягнути найбільшого задоволення для найбільшої кількості людей. Пряма цитата Лавкрафта щодо моральних орієнтирів: «Єдиною космічною реальністю є безглузда, неухильна, фатальна, аморальна та незліченна неминучість. Для нас, як для людських істот, єдина відчутна шкала цінностей ґрунтується на зменшенні страждань свого існування». Дехто, попри його вимогу соціальних реформ та попередню цитату, вважають його мізантропом (людиноневастником). При цьому згадується його цитата: «Люди в своїй гріховності набагато жахливіші будь-якої нелюдської істоти».
Його критика антропоцентризму привела і до заперечення антропокосмізму. Позицію Лавкрафта можна охарактеризувати, як антропний песимізм. Одначе ГФЛ, явно заперечуючи антропний оптимізм, песимістом себе не вважав. Натомість він використовував терміни «космічний» чи «науковий індіферентизм». Ось його пряма цитата: «Я індіферентист… Космос повністю байдужий до страждання чи благополуччя москітів, шурів, блох, собак, людей, коней, птеродактилів, дерев, грибів чи різних інших форм біологічної динаміки… В ситуації безмежного простору та часу необхідно забути, що такі речі, як органічне життя, добро і зло, любов, ненависть і різні такого роду локальні атрибути жалюгідної формації, по-імені людство, взагалі мають місце».
Одначе, не варто змішувати косміцизм (англ. cosmicism) та космізм (англ. cosmism). Останнє є широким поняттям, що описує світогляди, що розглядають людство, як частину космосу та подальший людський розвиток лише по законам всесвіту. Особливо косміцизм протиставляється оптимістичному, більш-менш, російсько-українському космізму. Серед останніх варто назвати Володимира Вернадського – творця ідеї «ноосфери». Ще антиподом є космізм у розумінні езотериків та окультистів, як теософи. Одначе, в романах «Останні і перші люди» (1930) та «Творець зірок» (1937) англійського філософа-письменника Олафа Стейплдона однозначно є епізодичні мотиви нікчемності людства перед космосом. Підсумовуючи, варто визнати косміцизм Лавкрафта, як песимістичну грань космізму в його широкому розумінні.
- Сцієнтизм
Одні дослідники вказують, що Лавкрафт вбачав у науковому прогресі, не стільки можливість для розвитку цивілізації, стільки – шлях до самознищення. Це протиставляє його загальному науковому оптимізму, чи навіть утопізму, тієї епохи. Тоді, як інші – навпаки, визнаючи його соціальний і антропний песимізм, називають його науковим оптимістом.
Але, все-таки, він цікавиться останніми науковими досягненнями. Зокрема, Альберт Ейнштейн неодноразово згадується у творчості ГФЛ: «Шепіт у пітьмі» (1930) та «Сни у відьминому домі» (1932) – безпосередньо, а в «Гіпносі» (1922) – опосередковано. Але ГФЛ заперечував Теорію Відносності. В одному із своїх листів він стверджував, що дана теорія привнесе хаос у світ, а сам космос представляє, як об’єкт для насмішок. Можна згадати, і відкриття планети Плутон, щл художньо названа Югот, та множинність світів, що зловісно обігруються в «Шепіті у пітьмі». Додатково, Лавкрафт неодноразово згадує неевклідову геометрію: «Поклик Ктулху» та «Сни у відьминому домі». А також, використовує гіпотезу про часову відносність в «За пеленою часу».
[Згідно ГФЛ, людство – ніщо у космосі]
ІІІ. ГФЛ І СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ
В наш час існує напрям філософський напрям, що має самоназву спекулятивний реалізм. Його послідовники критикують вплив Імануїла Канта на філософію. Серед іншого, спекулятивні реалісти відкидають так звані «привілейовані» світогляди, де людству віддається певна привілегія у світобудові. Як наслідок, вони знаходять точки перетину із антропним песимізмом Лавкрафта. Всі філософи вказаного напряму, так чи інакше цитують ГФЛ.
Але особливо письменнику приділяє увагу Грем Харман – засновник об’єктивно-орієнтованої онтології. Зокрема, в своїй книзі «Weird-реализм: Лафкрафт і філософія» (2020) він знаходить у творчості письменника аспекти своєї філософії. По-перше: алюзивність – натяк чи серія натяків на темні, приховані і такі, що не зводяться до будь-якого опису реальні об’єкти. Так в повісті «Поклик Ктулху» є алюзивний приклад: «Те Щось не піддається жодному опису – не існує слів для такого всеохопного масштабу жахливого, непідвладного розуму божевілля, такого моторошного заперечення самої матерії, всіх фізичних величин та космічного порядку[6]». Творчість Лавкрафта є рекордною за кількістю вживання слова «невимовний», за що письменник піддавався та піддається критиці. Так є навіть оповідання під назвою «Невимовне» (1923), де один із персонажів доказав іншому, що існують об’єкти, які не піддаються жодному словесному опису. А, по-друге: кубізм – перевантаження надмірністю планів, зрізів та аспектів об’єкта. Згідно Хармана, останнє ми бачимо в «У горах божевілля» (1931) на прикладі опису інопланетного міста.
Юджин Такер – ще один спекулятивний реаліст. Як і Лавкрафт, Такер є прихильником філософського песимізму – світогляду, що намагається уникнути ірраціональні очікування та надії, як релігійна віра чи ідея Прогресу. Однією із його тем досліджень – є вивчення жанру хорор у мистецтві та їхнє філософське переосмислення. Так в його трилогії – «Жах філософії» – є третій том «Щупальця довші за ніч» (2019), де багато місця приділяється Лавкрафту. Такер приділяє увагу апофатизму – вченню, про те, що Вища Реальність у своїй останній глибині незбагненна і тому невизначна засобами людських понять. Філософ визнає, що в абсолютній апофатичній темряві незбагненності проступає байдужість, що огортає будь-яке суще.
Між іншим, ідеї Лавкрафта можна знайти в трансгуманізмі – концепції, яка виступає, що би технологія покращувала розумові та фізичні здібності людини; та постгуманізмі – світогляді, що доводить еволюцію людини далі до стадії «постлюдина». Так Олег Пащенко – медіа-художник і поет – має на своєму youtube-каналі лекцію «Neurothotep: він не лякає, але нам страшно. Штучний Інтелект, постгуманізм та вивчення жаху». Згаданий у назві «Нейрохотеп» є відсиланням на персонажа ГФЛ – Ньярлатотепа.
[Ктулху на обкладинці книги філософа Хармана]
ІV. ОКУЛЬТИЗМ І ЛАВКРАФТ
В творчості ГФЛ знаходимо багато згадок про окультне і езотеричне. Зокрема, «Жах Ред Гука» (1925) згадує каббалу, «Поклик Ктулху» (1926) – теософію, «Справа Чарльза Декстера Ворда» (1927) та «Жахіття Данвічу» (1928) – алхімію, а повість «У горах божевілля» (1931) – містика Миколу Реріха. Однією із особливостей Лавкрафта є поєднання інопланетян та містичних, по-формі, описів їхньої діяльності, а також наявність культів, що поклоняються та прикликують їх. Більшість його «богів» мають язичницькі прототипи, а Дагон – це взагалі реальне семітське божество. Повість «Срібний ключ» характеризує відношення ГФЛ до окультизму: «…він переконався, що популярні окультні доктрини такі ж порожні й закостенілі, як і доктрини наукові, і в них не виявилося навіть дещиці правди, яка б могла їх порятувати[7]». Хоч це є логічним наслідком його скептицизму, атеїзму та матеріалізму.
Одначе є культи, які всерйоз відносяться до «міфів Ктулху». Серед них є «Езотеричний Орден Дагона» (англ. Esoteric Order of Dagon), який названий в честь однойменної секти із повісті «Тінь над Інсмутом». Заснований у 1981 році Стівеном Гріндвудом, який ще в 60-ті взяв собі за ім’я одного із головних персонажів Лавкрафта – Рендольфа Картера.
Мішель Бортьо, майстер «Культу Чорної Змії», практик «Гностичного Вуду» та керівник «Монастиря Семи Променів», стверджував, що вигаданий Лавкрафтом інопланетянин Шаб-Ніґґурат відповідає його жіночому принципу морської кози. А Вілбур Ветлі інтерпретував описуване Лавкрафтом повернення божеств Великих Древніх, як очищення Землі.
Кеннет Грант – основоположник «Тифоніанського Ордену» – добавив міфи Лавкрафта в свою окультну та ритуальну систему. Окультна організація стверджує, що лавкрафтівські сутності є символами, за допомогою яких люди можуть взаємодіяти з чимось надлюдським. Грант також стверджував, що на відомого окультиста Алістера Кроулі вплинули твори ГФЛ, зокрема на імена персонажів у «Книзі Закону». Подібним чином описуються і «Сатанинські ритуали», написані в співавторстві Антоном ЛаВеєм і Майклом А. для «Церкви Сатани». Також Грант вважав, що Лавкрафт отримав містичні знання під час сну, які виклав у своїй творчості. Окрім цього, окультист стверджував, що ГФЛ спотворив отримані знання через свій матеріалізм. Грант стверджував, що навіть особисто входив у контакт з описаними Лавкрафтом істотами, як Глибоководні із «Тіні над Інсмутом».
Майкл Аквіно – засновник сетіанства – називав Лавкрафта філософом. Зображених письменником інопланетян, окультист називав доброзичливими, які не вимагають поклоніння, окрім лише здійснення ритуалу, що необхідний для їхнього пробудження. Аквіно розробляв ритуали прикликання даних істот, які після свого повернення мають повалити Бога християн. Окультист навіть створив «юготичну» мову («Шепіт у пітьмі») на основі згадуваних Лавкрафтом заклять. А в 1972 році Аквіно написав статтю у «Роздвоєному Копиті» – газеті Церкви Сатани – в якій намагався визначити локацію Р’льєху – міста, де спить Великий Древній Ктулху. Акіно включав «Церемонію дев’яти кутів», яка є ритуалом, на який вплинули описи в «Сни у відьминому домі».
Лавкрафт неодноразово згадує «Некромінікон» – книгу заборонених знань, яка є лише його художньою вигадкою. Одначе, частина окультистів з цим принципово не погоджується, і навіть стверджують, що можуть за допомогою її «закликати». Так було декілька книг, котрі претендували на автентичне(!) видання «Некрономікону». Найвідомішою є «Некромінікон Саймона» (англ. «The Simon Necronomicon»). Окультний автор – Пітер Левенда – стверджує, що він знайшов цей гримуар. Ймовірно, що згаданий окультист і є автором даної книги.
[Лавкрафт, як окультний «служитель»]
V. ЦІКАВІ ФАКТИ
В ранньому дитинстві ГФЛ одягали в плаття, що би наразі вважаються дівочими. Одначе, ще із часів вікторіанської епохи в англо-саксонських культурах це вважалося цілком нормальним, бо дитячий одяг був дорогим.
Дружина Лавкрафта була родом із України. Вона народилася в місті Ічня на річці Іченьки, нині Прилуцький район, що на Чернігівщині.
Так в «Поклику Ктулху» згадується аравійське Місто Колон. Як виявилося в 1992 році Ранульф Файнс – британський мандрівник – виявив руїни міста Ірам Багатоколонний, яке колись вважалося міфічним. Таким чином повторилися історія із давньогрецькою Троєю: спочатку його вважали легендарним містом, але як виявилося – реальне місто із легендарною історією. В Лавкрафта неодноразово згадується підводне місто Р’льєх (англ. Raleigh), де і спить Великий Ктулху. Іронічно, але існує місто із такою назвою – Ралей (англ. Raleigh), що знаходиться в Північній Кароліні, що на території США.
Лавкрафт обожнював котів. Так є твір «Коти Ултара» (1920), де художньо обігрується, що не можна вбивати котів. А в романі «Сновидні пошуки незвіданого Кадата» (1927) є згадки про котів із Ултара, зокрема їх епічна битва із місячними монстрами. Продовжуючи тему тварин, можна згадати, що ГФЛ свій час заперечував існування тварин на дуже великих глибинах, в першу чергу через шалений тиск океанічної води. Парадоксально, але письменник помилився, а глибокоглибинні жителі мають жахливий вигляд і цілком могли бути згадані у творчості Лавкрафта.
Нелюдська раса із «Безіменне місто» (1921) по описах дуже нагадує рептилоїдів – персонажів уфологічної та конспірологічної нісенітниці.
Попри великий вклад у жанр жахів, ГФЛ не був проти гумору. Так «Люба Ерменгард, або Серце сільської дівчини» є повністю пародійною комедією. А «Невимовне» та «Ібід» (1928) мають гумористичні закінчення. А «Гербест Вест – реаніматор» (1922) вважається повністю написаним в стилі «чорний гумор».
Вказують на його психоделічні візії, зокрема описані в сонетах, що попередили ЛСД-досвід. Мається на увазі психоделічна культура, зокрема «психоделічний рок» у виконані Джимі Гендрікса чи англійського письменника Олдоса Гасклі – одного із філософів психоделії. Це іронічно, враховуючи, що письменник мав чітку анти-наркотичну позицію.
Попри те, що в наш час Лавкрафт поважається і навіть цитується серед інтелектуалів, так було не завжди. За життя він друкувався у бульварних дешевих виданнях. Так в 1945, Едмунд Вільсон – впливовий американський критик – написав: «Єдиний справжній жах у більшості його художніх творів — це жах безсмаку і поганого мистецтва».
Окрім згадуваного «Некромінікону», письменник був ще тим містифікатором. Так, населенні пункти згадуванні у його творчості – Інсмут, Аркгем та Данвіч – просто вигадані. Його художня версія Нової Англії – регіону США – має назву «Країна Лавкрафта». Також у його книгах є «Пнакотичні манускрипти» (англ. Pnakotic Manuscripts), які начебто існували ще до появи людини на Землі.
Письменники-сучасники брали багато із творчості Лавкрафта. Письменник не залишився у боргу: наприклад, він використав істоту Тсатхоггуа авторства Кларка Ештона Смітта, або ж Хастура – творіння Амброуза Бірса.
Попри очевидну ксенофобію, Лавкрафта поважає значна частина фемінізму. Адже, по їх словах, письменник не займається сексуальною об’єктивізацією жінок. Варто зазначити, що майже всі його персонажі – чоловіки, які займаються суто «чоловічими» справами із виключно чоловіками.
Насамкінець, творчість ГФЛ стала джерелом для пародійної релігії. Так в 2014 році в американському штаті Арізона був офіційно зареєстрований культ Ктулху – Перша об’єднана церква Ктулху (англ. First United Church of Cthulhu, FUCC). Основна задача цієї «релігійної» общини – це обхід законів деяких штатів США, які вимагають письмової згоди священнослужителя для затвердження шлюбу. Додатково, кожний бажаючий за певну суму (початково – 20 $) може отримати сан. Організація теж займається продажам власної продукції – книги та відеоігри, що надихалися творчістю Лавкрафта.
[Говард Лавкрафт також усміхався, зліва від свого друга Вільяма Доудела]
Матеріал шукав
Дмитрук Андрій
ДЖЕРЕЛА
Повне зібрання прозових творів т. І: повісті, оповідання/Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; Найвідоміший серед незнаних, – О. Українець, К. Дудка. – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 5-10 ст.
За межі космосу та хаосу: Говард Філіпс Лавкрафт та його транскосмічний горор (Автор – Кирило Степанян) [https://www.prostranstvo.media/uk/za-mezhi-kosmosu-ta-haosu-govard-filips-lavkraft-ta-jogo-transkosmichnyj-goror/]
H.P. Lovecraft – wikipedia [https://en.wikipedia.org/wiki/H._P._Lovecraft]
Керрі Болтон про політичні погляди Говарда Лавкрафта та його уявлення про фашизм, як форму аристократії (Переклад Олександра Артамонова) [https://www.ar25.org/article/kerri-bolton-pro-politychni-poglyady-govarda-lavkrafta-ta-yogo-uyavlennya-pro-fashyzm-yak]
Лавкрафт был социалистом? – youtube-канал Poligraf Red [https://www.youtube.com/watch?v=S_Ae8zodLqg ]
Космицизм | философия Лавкрафта – youtube-канал
Хамибин 2.0 [https://www.youtube.com/watch?v=II-sPkHvfLg]
Юджин Такер. Щупальца длиннее ночи (Переклад Андрія Іванова) [https://syg.ma/@hylepress/iudzhin-takier-shchupaltsa-dlinnieie-nochi]
[1] Повне зібрання прозових творів т. ІІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. В. Носенко; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 386 ст.
[2] Повне зібрання прозових творів т. ІІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. В. Носенко; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 212-213 ст.
[3] Повне зібрання прозових творів т. І: повісті, оповідання/Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 119 ст.
[4] Повне зібрання прозових творів т. ІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 71 ст.
[5] Повне зібрання прозових творів т. ІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 69-70 ст.
[6] Повне зібрання прозових творів т. ІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 38 ст.
[7] Повне зібрання прозових творів т. ІІ: / Говард Філіпс Лавкрафт; з англ. пер. О. Українець, К. Дудка; – К.: Видавництво Жупанського, 2022. – (Майстри готичної прози). – 73 ст.
