ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВИДИ

Зазвичай, агностицизм визначається, як позиція не знання, щодо існування Бога. Головною тому причиною служить непізнаваємість останнього. Одначе, більш строге визначення може звучати так : агностицизм —напрям в філософії, теорії пізнання та теології, прихильники якого вважають принципово неможливим пізнання об’єктивної реальності через суб’єктивний досвід, а також будь-яких абсолютних та граничних основ реальності.

Тобто сюди включається не лише Бог, а і будь-які об’єкти/явища/принципи, що пропонуються у ролі основи світобудови. До того ж, агностики піддають сумніву не лише релігійно-містичні уявлення про пізнання світу, а й і сучасну, доволі строгу, науково-раціоналістичну методологію. Меншість йде ще далі, стверджуючи про пізнаваємість лише вузько практичних питань, як то виживання.

Виступає антитезою (антонімом) до гностицизму.

Агностицизм буває різним. Наприклад, є агностики, що схиляються до тимчасової непізнаваємості божества по причині недосконалості сучасних методів пізнання світу. На противагу їм, є друга частина, яка стверджує про принципову непізнаваємість таємниць світобудови.

Також агностики мають різне ставлення до тез теїзму/атеїзму. Значна частина має великі сумніви у існуванні Бога, тому їх можна назвати атеїстичними агностиками. Протилежної позиції дотримуються їх теїстичні «колеги», що думають (але не вірять), що все-таки певне божество існує. На кінець, є чисто абсолютні агностики, що визначають імовірність Бога, як 50/50, і утримуються від будь-яких симпатій теїзму/атеїзму.

До агностичних філософій варто віднести наступне:

– релятивізм – методологічний принцип, котрий метафізично абсолютизує відносність та заявляє про умовність змісту пізнання;

– філософський скептицизм – світогляд, що заключається в запереченні думки, що абсолютно достовірні знання можливі. Може, мати як сумніви в сучасних філософських підходах, так і заперечувати реальність зовнішнього світу;

– ірраціоналізм – вчення та концепція, яка обмежує або заперечує роль розуму в пізнанні світу. Стверджує ірраціональний характер дійсності, про причинні існування речей, які недоступні нашому розумові.

В принципі, філософський постмодернізм можна віднести до даного списку. Постмодерністи стверджують неможливість об’єктивного пізнання та відсутність критеріїв достовірності; вони заявляють про принцип «методологічного сумніву» до всіх позитивних переконань, істин та установок. Варто звернути увагу на їх термінові «метанарративі» – системі понять, символів, метафор і т.п, які створюють єдиний тип опису. Зазвичай, воно є сумою найзагальніших понять і створюється в процесі філософського осмислення.

До позитивів варто віднести підвищення стандартів пізнання світу. Наприклад, принцип «фаллібілізму» : методологічний принцип, згідно якого будь-яке наукове знання не є остаточним, а лише є проміжною інтерпретацією істини, що, при накопиченні доказів проти неї, має замінюватися на краще доказану інтерпретацію. Одначе, агностицизм має слабкі сторони. Коротко подивимося на ті прогалини, що знайшов особисто.

І. ЛОГІЧНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

(Кожний пункт не обов’язково стосується кожного агностика).

  1. Помилка балансу раціонального та містичного пізнання.

Балансова помилка – логічна помилка, яка приписує рівність аргументації двох сторін, хоча по фактах одна із них не заслуговує на увагу. Приклад, стверджувати про рівність доказів Землі кулястої та плоскої.

Релігійно-містичні уявлення про пізнання світу не є рівнозначними науково-раціоналістичним методологіям пізнанням. Причин тому декілька : багаточисленні логічні помилки – з однієї сторони; більш-менш підтвердженні факти та їх практичне застосування – з іншої.

  1. Двоїста логіка та відповідь «не знаю».

Закон виключення третього («третього не дано») – закон логіки, суть якого  в тому, що якщо є два судження, одне із яких стверджує заперечення іншого, то обидва не можуть бути одночасно помилковими. Приклад, Платон або смертний, або безсмертний (одне заперечує інше).

Запитання «Чи існує Бог ?», як раз і є прикладом двоїстої логіки, бо судження «Бог існує» заперечує судження «Бог не існує». Обидва не можуть бути помилковими одночасно, і таким чином виключається третє судження «не знаю».

  1. Аргумент до неповноти знань і агностицизм.

Аргумент до неповноти знань – логічна помилка, яка ігнорує великі масиви доказів противника на основі, що нема абсолютних знань по даному питанні. Приклад, противники біологічної еволюції заперечують палеонтологічні докази останньої, на основі, що не всі рештки були викопані.

Неповнота знань про навколишній світ не нівелює великих масивів наукової інформації. Незнання абсолютно всього не заперечує пізнанню закономірностей. Це не означає, що ми не можемо зрозуміти загальні принципи буття, хоч і дуже багато деталей при цьому буде недоступно.

  1. Внутрішня суперечливість релятивізму.

Невідповідність – логічна помилка, що полягає у відстоюванні взаємновиключаючих положень. Іронічний приклад, вбивство злочинця з метою, що би він більше не робив злочинів (смерть злочинця суперечить його подальшому життю, хоч кримінальному, хоч ні).

Якщо все відносно, то сама відносність має абсолютний характер. Маємо конфлікт «відносного» (твердження про відносність світу) та «абсолютного» (твердження про абсолютний характер відносності), які є антонімами. Простими словами, що єдине виключення, як-то характеристика буття – відносність, суперечить тезису «що абсолютно все (без виключень) відносне». Логічна пропозиція : невідповідність зникає, якщо положення релятивізму перевизначити, як «майже все відносно, окрім властивості світу, як відносність».

  1. Безкінечна регресія та філософський скептицизм.

Безкінечний регрес (підстав) – проблема логіки, що для доказування істинності твердження необхідно прийняти певний критерій істинності. Суть, її як проблеми, полягає в тому, що сам критерій істини (метод розпізнання істинних тверджень) сам має бути доказаним на основі другого критерію істини, і так далі до безкінечності. Класична ілюстрація : – От Земля на стоїть на трьох слонах. Вони стоять на черепасі. А на кому вона стоїть ? – А там далі ідуть черепаха на черепасі.

Хоч якби ми точніше раз за разом не визначали поняття і не обґрунтовували «доказ», то філософський скептик все-одно буде стверджувати про недостатність цього визначення, як мірила істинності. На практиці, проблема безкінечного регресу вирішується зведенням до певного самоочевидного критерію істинності, який ми можемо перевірити. Наприклад, ми ж не вимагаємо від аналізу ДНК безкінечного рядку доказів істинності, на яких він основується, а зупинемося на лабораторних доказах тезисів генетики.

  1. Зведення до абсурду філософії постмодернізму.

Доведення до абсурду – прийом у полеміці (дискусії), яким доказується неспроможність певної думки таким чином, що в самому твердженні, або витікаючих із нього наслідків, знаходяться протиріччя. При неправильному застосуванні, коли думка опонента подається в крайньому вигляді, є логічною помилкою. Неправильний приклад, «Ви за вільний продаж горілки ? Тоді може і за продаж героїну» (тоді, як можна бути за перше, і не виступати за друге).

6.1. Постмодерністи, по-суті, говорять про знання про неможливість об’єктивного пізнання. А отже ця заява є абсолютним твердженням, а отже подається, як певна істина. Одначе, дана теза постмодернізму не була отримана в результаті об’єктивного пізнання, яке в принципі не можливо, а отже не є істиною. То, все-так, дане твердження є істинним чи неістинним ?

Також маємо конфлікт «непізнання» (ми не можемо об’єктивно пізнати) та «пізнання» (ми пізнали про таку особливість свідомості, як неможливість об’єктивно пізнавати), які протилежностями.

6.2. Отже, виходить, що наука і релігія – лише метанарративи. Це ж стосується і філософії. Що, по суті, не дає їм право на істину. Але ж, постмодернізм – теж лише філософія, а значить лише метанарратив, і теж не має претендувати на істинність. Одначе постмодерністи постулюють про нарративи, як певну особливість культури та свідомості. А отже, стверджують про істинність даного твердження. Постмодернізм – нарратив чи ні ? істина чи не-істина ?

  1. Ігнорування даних та сильна непізнаваємість світу.

Пригнічений доказ – неприйняття до уваги даних, що мають вагоме, або й і вирішальне значення в конкретному питанні.

Зауваження стосується агностиків, що стверджують про пізнання світу лише на найпростішому рівні – суто практичних проблемах. Ось лише короткий перелік вже доступних даних, що протирічать вищенаведеній тезі : хронологія великого вибуху; загальні механізми біологічної еволюції; квантова фізика, хоч і частково; карти темної енергії; теоретична доказаність множинності світів; величезна кількість виявлених космічних об’єктів і т.д. і т.п. Як бачимо, це й список далеко виходить за суто прагматичний світ, а також скасовує тезис про принципову непізнаваємість.

  1. Внутрішня суперечливість принципової непізнаваємості реальності.

Дане твердження має абсолютний характер, і повинно називатися істиною. А отже воно було отримано в результаті певного пізнання. То як же пізнати, таку властивість буття, як його принципова непізнаваємість, якщо світ, по-суті, недоступний для нашого пізнання ? Черговий раз агностицизм спростовує сам себе, якщо хоч трохи копнути, адже критикуючи філософію, він також критикує і себе.

ІІ. ФІЛОСОФСЬКІ ЗАУВАЖЕННЯ

1.Категорія модальності та агностицизм.

Німецький філософ Імануїл Кант обґрунтував поняття «категорії» – базові принципи у свідомості людини, які вона переносить на світ, з метою його розуміння. І те, що не вписується в дані категорії, ніколи не може бути зрозумілим. Серед них є модальність, прикладами якої є можливість – неможливість, буття – небуття, необхідність – випадковість.

Відповідно Бог, або існує, або не існує. Третя відповідь між «буттям» та «не-буттям» просто не піддається розумінню, якщо взагалі така відповідь існує. Тому відповідь агностиків «непізнаваємий» є зайвою і не повинна, по-суті, розглядатися.

  1. Онтологічна недоречність.

У рамках гносеології[1] відповідь агностицизу є доволі доречною. Тоді, як у рамках онтології[2] вона є зайвою. Знову ж, є лише два принципи буття у контексті Бога : або «в основі буття божество», або «в основі буття не-божество». Тезис «основа буття непізнаваєма» явно не є онтологічною моделлю.

  1. Пізнаваємість Бога.

Все-таки є теоретична можливість пізнати божество. У абсолютному випадку – це демонстрація Богом себе перед людьми (наприклад, на Страшному Суді). Є більш відносні способи, як то науково виявити його вплив на реальні процеси. Наприклад, емпірично виявити чудеса, які явно йдуть врозріз із природними законами. Про це більш детально можна дізнатися у статті «Доказування буття Бога».

  1. Очевидні зауваження.

– Тези агностиків – це лише гіпотези (припущення), а не доконані факти, і тому про це не варто забувати;

– навіть якщо Бог практично (одначе не теоретично) непізнаваємий, то це все одно не відміняє факт, що він або існує, або ні;

– агностики завжди люблять нагадувати, що в знаннях про світ є і прогалини, і відносності. Почасти це так, але є і друга частина знань (хоч і невелика) – це зерна істини;

– сам факт про відносність пізнання, не означає, що від нього потрібно відмовитися. Це лише означає підвищувати його критерії істинності та ніколи не впадати в абсолютну категоричність.

  1. Атеїстичний коментар.

– Єдиним найбільш строгим фактом у питанні існування Бога є відсутність строгих наукових доказів його існування. А теїзм, атеїзм чи агностицизм є лише твердженнями (хоч мають різну імовірність, доказаність та логічність);

– атеїзм пропонує лише самодостатній світ. Тоді, як теїзм постулює ще плюс існування певного (недоказаного) божества. Це означає, що теїсти, на противагу атеїстам, умножають сутності. А отже тим самими порушують бритву Окками (не слід залучати нові сутності без крайньої на те необхідності; або простіше пояснення більш імовірніше);

– тезис атеїзму «Бога не-існує» є більш спростовуваним (демонстрація Бога і атеїзм скасований), аніж тезис «Бог існує» (простого варіанту просто нема). Тому атеїзм більш відповідає критерію Поппера (наукова теорія не може бути принципово неспростовуваною);

– недоказана сутність не береться до серйозної уваги;

– на основі попередніх підпунктів прирівнювати теїзм та атеїзм подібно до помилку балансу. Що за одно підважує абсолютний і теїстичний агностицизм.

ІІІ. ПРАКТИЧНІ ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

(Самі по собі не є самоціними, а лише є, як доважок до логічно-філософської частини).

  1. Практична необхідність категорій.

Яким би обмеженим не був би наш мозок, накидаючи свої відносні категорії на об’єктивну реальність, це є життєво необхідним. Необхідним, що б вижити. Сам факт існування нашої цивілізації, доказує, що не всі 100% наших знань – це неправда. І, що не така у ж мала кількість знань, які так недооцінюють агностики, мають суто практичне застосування.

Скасування поняття «істина» в постмодернізмі може позбавити мотивації людства до подальшого прогресу. Це ж стосується і всіляких надвеликих сумнівів у істинності пізнання.

  1. Істинно моральний релятивізм.

Теїсти категорично ґрунтують свою мораль на основі авторитету певного божества. Атеїсти, практично завжди, свою етику некатегорично основують виходячи із природних (етичний натуралізм, соціобіологія) та/або соціальних (марксизм, гуманізм) факторів. Агностики ж, не визначившись із основою буття, змушенні ґрунтувати свою мораль на дуже тимчасових вигодах і є куди більш морально релятивні.

В філософа науки Джона Леннокса є наступна схема такого мислення античних скептиків:

– збирання та протиставлення протилежних одна одній думок, що стосуються одного і того ж самого питання;

– відмова від остаточного судження по причині, що аргументи «за» і «проти» рівносильні, і тому неможливо схилитися на одну із сторін;

– звільнення від догматизму і ведення безтурботного життя, слідкування за своїми побажаннями відповідно до законів/традицій суспільства, в якому живеш.

І тим самим на цьому ґрунтують своє бажання не задаватися думками про вічні проблеми нашого життя.

  1. P. S. Варто визнати, що попри свої слабкі сторони, агностицизм (особливо поміркований) досить пристойно корегує із сучасною наукою. Серед вчених достатньо значна частина є агностиками (можливо, у відсотках навіть найбільша). І кожному з нас варто хоч інколи бути трішки агностиком, що б не впасти у фанатичну категоричність.

Дмитрук Андрій

[1] Гноселогія – філософська дисципліна, яка займається дослідженням, критикою та теоріями пізнання.

[2] Онтологія – розділ філософії, котрий вивчає фундаментальні принципи буття, його найбільш загальні сутності та категорії, структуру та закономірності.