Поступово висувається культ бога Вішну з Шивою, що спричиняє поступове виникнення міфології. А філософія індуїзму полягає у шаддаршанах (маються на увазі шість систем) із виникненням у ній низки шкіл. Завдання шкіл – знайдення шляху, з допомогою мукті та звільнення від карми та сансари. Це призводить також до непереривного розвитку та формування коментаторської літератури.
Почали своє формування і індуїстські філософські школи, зокрема санкх’я – стародавня філософська система індуїзму, основоположником котрої є мудрець Капіла. Мова йде про те, що відбувається взаємодія між пурушою (духом або душею) та пракріті (матерією, творчою потенцією, енергією).
Причиною діяльності у цьому світі матерії є взаємодія між душами та гунами природи. Якщо душа позбувається впоиву таких гун до досягає мокші (звільнення). Хоч школа характеризується як дуалістична філософія, але є визначені відмінності санкх’ї та інших форм дуалізму. У західноєвропейській думці є існування дуалізму розуму та тіла, тоді ж як в санкх’ї – «Я» та матерія. І тут незвичайна річ: деяка подібність з концепцією розуму Заходу. Санкх’ю вважають від початку атеїстичною філософією, котра потрапила під вплив школи йоги, будучи теїстичним напрямком в індійській філософії.
Школа ньяя має за базисну основу «Ньяю-сутру», укладачем якої став Акшапада Гаутама (ІІ ст. до нашої ери). Її вагомий внесок в індуїстській філософії полягає у системі логіці, прийнятої більшістю філософських шкіл Індії. Ньяя є чимось більшим за логіку.
Адепти стверджують про наявність непохитної віри у Веди самого індивіда та постійне проведення ведичних жертвоприношень – яджн. За віруванням мімансів, ведичні мантри та вогняні жертвоприношення силою підтримують діяльність Всесвіту.
Акцентується також увага на дхармі, що є здійсненням ведичних ритуалів. Школою приймаються як філософські та логічні вчення з інших шкіл. Міманса вважає, що іншими філософськими школами не надавалася можливість повної мокші від матеріального бажання, а разом з ним і хибного его, прагнули звільнення, ґрунтуючись на бажанні досягнути його. За мімансою, мокша досягається завдяи діяльності, відповідно до приписів Вед. Пізніше погляди школи міманси змінилися, проводилася проповідь щодо доктрини про Брахмана та свободу. Послідовниками школи стверджувалося, що звільнення душі від кайданів здійснюється за допомоги чистої, духовної діяльності. Вплив міманси чітко видно в сучасному індуїзмі, а саме в ритуалах, церемоніях, законах, де помітний значний вплив.
Школа веданти здебільшого орієнтується на філософію Упанішад. Ведичні ритуали надалі практикувалися, а потім розвивалося розуміння, зосереджене на джнані (знанні). Йшлося про містичний аспект ведичної релігії як базису для медитації, самодисципліни, духовного розвитку. Цією філософською системою відображається сутність Вед, яку виклали в Упанішаді. Веданта базується ще й на космології, гімні, філософії. У Х столітті до нашої ери складені Бріхад-араньяка-упанішада. В каноні Упанішад муктіці складено сто вісім Упанішад, де одинадцять називаються мухьєю.
Головний внесок веданти – ідея не відрізнення індивідуальної свідомості від Верховного Брахмана.
Зараховують ще одну філософську систему–ачінтью –бхеду-абхеду, створену Чайтаньєю Махапрабху, котрим сформовано філософію як синтез монотеїстичної та дуалістичної концепцій. На його думку, джива відрізняєтся та є тотожною Крішні – першопочаткова ферховна форма індуїстичного Бога. За Чайтаньєю, природа Бога, що не може піддаватися людському розуму, усвідомлюється завдяки практиці процесу бхакті. Концепція недосяжної єдності та відмінності покладено в основу гаудія –вайшнавського руху, зокрема Міжнародного товариства свідомості Крішни.
Пегас
