Народився у 1680 році. Його родина походила з роду дворян Кульчицьких. Сім‘я Івана переїхала з Волині та оселилися в Чернігівській губернії.Вступив до Київської духовної академії. У 1710 р. — прийняв чернечий постриг з іменем Інокентій. Його призначили на вакантну посаду викладача Слов’яно – греко – латинської академії префекта і професора богослов’я.
У 1719 р. – Інокентія переведено до Олександро – Невської лаври в місті Санкт – Петербурзі. У 1720 р. – призначений намісником цієї ж Лаври. Взимку 1721 р. – священик – монах Інокентій прийняв єпископський сан, очолював Переяславську єпархію, брав участь у пекінській духовній місії в Китаї. Китайським урядом було відмовлено у дозволі діяльності місії, очоленої єпископом Інокентієм.
Три роки у Селегінську на державному кордоні Китаю провів український єпископ, витримуючи поневіряння, утиски зі сторони сибірського цивільного управління.
У 1727 р. – за рішення Священного Синоду був удостоєний носіння титулу єпископа Іркутського і Нерчинського, приступив до виконання обов’язків в новоутвореному єпархіальному управлінні. Пастирська діяльність святителя Інокентія була важкою. Інокентію потрібно було займатися воцерковленням людей різного етносу, які ще не зрозуміли сутності християнства і не прийняли хрещення, труднощі також складала бідність та бездоріжжя. Інокентій Іркутський не отримував жодної платні аж до смерті, мав потребу в засобах існування, а тому й терпів.
Він відриває при Вознесенському монастирі в Іркутську монгольську та російську школи, які утримує на мізерну матеріально-фінансову допомогу. Святитель піклується про устрій цих шкіл, турбується про підбір високоморальних учителів, забезпечення учнів підручниками для навчання, одяг, продовольство. Владика проводить чітку місіонерську роботу, про яку засвідчують його мудрі проповіді, архієрейські послання, приписи. Усе це сприяло зміцненню єпархії, духовно-морального життя віруючих. Йому вдалося пройти через труднощі та поневіряння, стати твердим у вірі, набути смирення та прозорливості.
Навесні 1728 р. – у зв’язку з посухою, єпископ дав благословення священнослужителям церков в Іркутську звершувати літургію з додатком молебню щодо припинення природної стихії та читання Акафісту Божій Матері кожної суботи. Святитель сказав, що такі моління мають тривати до дня пам’яті пророка Божого Іллі. По молитві святителя та духовенства настала буря з сильним дощем, посуха була зупинена. Єпископ почав будівництво кам’яного Вознесенського монастиря в місті Іркутську замість дерев’яного, ним розширено межі єпархії аж до Селенгінського, Якутського та Ілімського округів. Суворий клімат настільки виснажив Інокентій та усе його життя так, що він дуже рано помер. Восени 1731 року святитель відійшов до Бога.
У 1764 р. – у Тихвинському монастирі під час ремонтних робіт було знайдено нетлінне тіло єпископа Інокентія Іркутського. Багато людей зійшлося для вшанування його мощей. Через звернені молитви до Інокентія, Господь здійснює чимало чудес та зцілень не тільки в Іркутську а й віддаленому Сибірі. У 1800 р. – мощі Інокентія Іркутського були детально вивчені Священним Синодом і доведено факти чудесних зцілень. За його рішенням єпископа Іркутського Інокентія і приєднано його до лику святих православної церкви.
День пам’яті святителя Інокентія, єпископа Іркутського вшановується 22 лютого за григоріанським (новим) календарем.
Богдан Стрикалюк
