Своєму розвитку завдячує давньогрецькому мислителеві Епікуру. Процес становлення школи тривав з кінця ІV – початку VІ століття нашої ери. По суті це була матеріальна школа, основоположником якої став Епікур.

Дослідниками виділені три етапи розвитку цієї школи:

  • елліністичний період (ІV-ІІІ ст. до н.е.), епоха, котра ознаменувалася появою «раннього Саду»;
  • греко-римський (ІІ-І століття до н. е.) – розвиток «середнього Саду»;
  • період Римської імперії (І-VІ століття нашої ери) «пізній Сад».

Перший період можна охарактеризувати  творчістю Епікура, його друзів – Метродора та Полієпа Лампсакського, Єрмараха Мітиленського. Троє послідовників епікурейської школи зуміли створити унікальні праці, які торкалися в першу чергу  натурфілософських питань. На превеликий жаль спадщина цих мислителів була втрачена.

Епікурейська школа

Навколо Епікура гуртувалися лампсакійці: Лєонтєй з дружиною Фемістою, Колот з Ідоменеєм. До учнів ранньої школи належали такі як Геродот, Піфокл, Менекей, котрим адресувалися листи вчителя. Також сюди відносилися: Неокл, Хайредем, Арістобул (Епікуреві брати), Аміномах, Клеон, Анаксарх, Анеллес, Аполлодор, Метродор з Стратонії разом із братом Тімократом та іншими. Пізніше відбудеться перехід Метродора  Стратонського до Кереанфа – основоположника Платонівської академії.

Епікурейська школа дотримувалася демократичних порядків, про що свідчить наявність у ній жінок з рабами. Метод викладання школи полягав насамперед в усних бесідах, котрі доповнювалися та закріплювалися переписками (теми філософії та політики).

Другий період охоплено греко-римським світом. Період «середнього Саду» представлений Філонідом, Аполладором Афінським (автор чотирьохсот книг), Зеноном Сідонським, Деметрієм Лаконським, Філодієм Гадарським (розробником  питань індуктивної логіки), також цю школу поповнюють  брати Птолемеї з Олександрії та Діоген Тарсійський.

Найбільший розквіт школи спостерігається у ІІ столітті до нашої ери при її керівництві Аполлодором Афінським. Третій період пов’язують з рабовласницьким суспільством Риму. До таких епікурейців відносив себе Кай АмафінійЮ долучився й Філодей Гарадський, котрий з сіроном заснував школу неподалік від міста Неаполь.

У Федра – епікурейця навчався славнозвісний  оратор Ціцерон, а Філодей зіграв величезну роль в античній атомістиці Стародавнього Риму. Ісують припущення щодо прямого відношення Філодея до Лукреція. Варто виокремити імена  римських епікурейців І століття до нашої ери, зокрема Марка Андроніка, Кая Катія. Сильного зросту епікуреїзм набуває при Лукрецію в І столітті нашої ери.

Школа римського епікурейства розвивалася до VІ століття, в тім з періодом гонінь імператором Доміціаном її як і інші філософські школи було зачинено. Своєї впливовості зазнає при правлінні імператора Марка Аврелія з другої половини ІІ століття і встановлюється поряд з іншими.

Представниками вищих суспільних прошарків сприймалося лише його етичне вчення. З яскравих представників епікурейської римської школи варто виділити Діогена Єнадського з області Мала Азія. Тривають наукові дослідження. Так 1884 року дослідники натрапили на чудову знахідку – уривки творів епікурейця Діогена, котрі були накреслені на камені, від чого й отримало власну назву. До таких знахідок віднесли фрагменти чотирьох творів  філософа, два з яких стосувалися етичних питань, інші ж носили назви «Про природу», «Про безкінечні світи» – є викладом натурфілософії епікурейства.

Під сильним впливом епікурейства опинилися  римські поети: Горацій, Вергілій, Овідій. Адептом епікурейства стає Лукіан з різким виступом проти вульгаризованого епікуреїзму – гедонізму. Також зазначається, що епікурейським матеріалізмом та атеїзмом здійснено подальший вплив на розвиток як філософії так і матеріального природознавства.

Пегас

What is your reaction?

Excited
0
Happy
0
In Love
0
Not Sure
0
Silly
0

You may also like