Географія релігій        20 Червня 2015        186         Коментування вимкнено

ЕФІОПІЯ

ethiopiaІсторія 

Близько  десяти століть  на  берегах  північно – східної частини  Африки  були висаджені  семітські  племена.  Ними  було утворено  Аксумське царство,  спадкоємницею якого  стала Ефіопія.  Шлях  семітських  племен  пролягав  із північного  нагір’я  Ефіопії на  південь.  Археологічні  та історичні  знахідки в   Ефіопії  датовані  150 р. до н. е. – 600 р. н.е. підтверджують  їхнє існування.  Християнство  поширилося    на  території Ефіопії  у  ІV столітті  в часи  правління  Езани. Важлива роль  у поширенні християнства  у цій державі  відводиться   сирійському ченцю Фрументію. Він набув своєї  популярності  серед  новонавернених  жителів  країни,  прийняв  сан   від єпископа    тодішньої  Коптської церкви Олександра  Афанасія.Завдяки діяльності Фрументія  утворюється   Ефіопська  церква.  Під час проведеного  Халкидонського  собору  у 451 р. н.е.  відбувся  розкол, в якому  копти  тримали позицію стосовно  напрямку монофізитства,  представниками Ефіопської церкви також була підтримана  ця пропозиція.  У  VІ  столітті нашої  ери  місцеве християнське населення  зазнало утисків зі сторони  правителів  , проти  яких  виступив   зі своїм військом  аксумський цар  Калеб,  вторгнувшись  на  південну   територію  Аравії.  Відповідно  у  цей  же період  на територію  Ефіопії  поступово  починає проникати  іудаїзм, якому  у свою чергу вдалося вплинути  на обрядовість  церкви.

Частиною аксумітів  була прийнята іудейська віра. Їхні нащадки  – фалаша,  які розташовувалися  у північній  частині  держави  – мігрували  в Ізраїль.  Міграційні  процеси  тривали  з середини  80 – х років ХХ століття – кінця  1991 року.   Ще  у  VІІ столітті аксумським  царем  Армою  було   надано  прихисток   для  адептів  пророка  Мухаммеда   в часи  аравійських  гонінь.  Популяризація  ісламу   привела  до  цілковитої ізоляції  Аксумського царства.  Ефіопам  необхідно  було  переховуватися  за   важко прохідними горами, про яких  забув  оточуючий  світ.

Походження  ефіопів 

За  ефіопською традицією  родовідні  гілки  імператорської  сім’ї  беруть  свій  початок  від  цариці Савської  та  мудрого  царя  Соломона.  Вони  вважають себе  прямими нащадками  Соломона.   Спадкове  право  на жаль  було перерване  буквально  через два століття,  в  часи правління  однієї  династії – Загує.  І  вже  протягом  одинадцяти століть  царський  трон  займає   Шоа,  продемонструвавши  іншим  пряму спадковість  протилежній  попередній  -династію  Соломонідів.  Відразу ж було взято курс   релігійно – культурного  відродження,  почали створюватися  хронічки,  що носили суто  духовний характер.  Найважливішою із хронік  вважається  Кебре  Негест  (у перекладі  означає Слава  царів).

Вона  містила  у собі розповіді  про  подорож  цариці  Савської  у місто  Єрусалим.  Наприкінці  ХV століття в Ефіопію  з місією  прибули   португальці та  інші європейці  з метою  віднайдення  царства  первосвященика  храму  царя Соломона,  про якого  складали легенди   у  середньовічній  Європі. Португальці   вирішили  заручитися  підтримкою  жителів  країни, проти  експансії  Османською  імперією.  У 1531 р. –  між  ефіопами  і  мусульманами почалася   жорстока  війна, перевагу  в  якій   з великою чисельністю  військ а  отримав  імам  Адаль Ахмед ібн Ібрахім,  завдавши поразки  своєму  супротивнику.  Розцінюючи  складні  передумови  для держави,  імператор   звертається  за підтримкою до Португалії.

У 1541 р. –  в місті Масау   зробив висадку португальський загін, який складався  із 400 осіб. на чолі загону  стояв   син відомого  на увесь світ  мореплавця  Васко да Гами – Крістофер. У битві  з мусульманами  загинув  Крістофер  з великою частиною загону. З тих, що залишилися  – було утворено  нову, переважаючу у військовій силі противника  ефіопську армію. Озброєні  мушкетами,  ефіопи та португальці  завдали  раптового  удару  по силі противника. У  1543 р. –  військо на чолі  з Ахмедом Гранем  зазнало поразки,  в результаті  якої  загинув і сам полководець.

Спроба латинізації в період правління імператорів

Процес  спроби  навернення  португальцями  та єзуїтами  населення Ефіопії  до католицизму  закінчився  багато чисельними конфліктами  зі  сторони ефіопів. У 1633 р. –  єзуїтів  було вигнано  з  держави.  Країна перебувала сто п’ятдесят  років  в цілковитій  ізоляції  від Європи.  Імператорська  влада занепадає, натомість  починають  відбуватися  феодальні міжусобиці.  У 176 9р. –  до Ефіопії  прибув  англійський  мандрівник  Брюс,  намагаючись відшукати  витоки  річки Ніл. У 1805 р. –  англійською місією було набуто  торговий  порт   на узбережжі  Червоного моря.

Країну  ще на початку  ХІХ століття відвідали  інші   європейці.  У 1855 р. –  військовим   полководцем   Теодросом  було захоплено  престол   імператора.  Він бажав  відродити  силу і авторитет  верховної  влади, пробуючи   об’єднати  та реформувати  країну.  Навесні  1868 р. –  десятитисячна  британська  армія  взяла  під натиском  гірську  фортецю. Не бажаючи потрапити   до рук ворогів, імператор Теодрос  покінчив життя  самогубством, застрелившись з револьвера. Пізніше  англійські війська  були відведені  з території  Ефіопії.

Імператорський  трон  зайняв  Йоганіс  IV, в руках якого зосереджувалося  керівництво Тіграєм.  Крім того він ще  був  союзником англійців  у  боротьбі  проти  Теодроса.  Новий імператор  приймав  участь  у  битві   проти   італійців, махістів, єгиптян. У 1869 р. –  англійцями  був надбаний   порт   Асеб,  а  в 1885 р.  –  захоплено  місто Масау.

Взимку  1887 р. –  у містечку  Догалі  військами імператора  було завдано поразки   італійцям; натомість  у результаті   військових дій   з махдістами, які здійснили  вторгнення  з Судану  в Ефіопію –  Йоганіс  був  важко поранений  і навесні  1889 року  помер.  Його  спадкоємцем  став  Шоа Менелік, який   користувався  підтримкою  зі сторони  Італії.  Ним було  здійснено  багато військових  успішних походів проти провінційних бунтів , добиваючись  консолідації   ефіопської держави.  У цьому ж році  був  укладений  Учальський   союз Менеліка ІІ  з  Італією.  Згідно  договору,  італійці мали повне право  зайняти  Асмеру. Між країнами  налагодилися дружні  відносини.

Проте  невдовзі  договір   постає  джерелом різноманітних   проблем.  Якщо  в амхарській копії  домовленості  зазначалося:  Ефіопія   може вдатися   до  «добрих послуг»  самої ж Італії,  її  взаємовідносин з іншими державами,  то в італійському  договорі  стверджувалося   те, що  Ефіопія  повинна   так  робити.  Тоді  виходить  так, що  Італія  має  повний контроль  зовнішньої  політики  Ефіопії.  Італія  намагалася  створити свій протекторат  над  Ефіопією, в тім  не  усім  це  сподобалося.   Тому  відстоювання  Італією  Учельського договору   закінчилося   весняною   денонсацією  ефіопів  у 1893 році.

Крім  Великобританії та Франції, лише  одна  Росія  не визнала протекторат Італії  над  державою Ефіопією.  Розгорнувши  масштабну війну  проти  ефіопів,  італійські  війська сподівалися   на  зовсім інший хід подій,  проте така   наївність  їм дуже дорого коштувала.  У березні  1896 р. –  відбулася  грандіозна  битва  під Адуа,  перемогу в якій здобув імператор Менелік, розгромивши  велику  чисельність  італійців.  У жовтні  цього ж року у місті  Адіс-Абеба  відбувається   підписання  мирного  договору  з анулюванням  Учальського, визнаючи  повну  незалежність  Ефіопії.  Пам’ятаючи  підтримку  Франції  у  війні  проти  Італії, Менелік вирішив  віддячити  їй. Франція зайняла  провідну роль в економіці  Ефіопії.

Виникала ідея  щодо об’єднання   французької колонії  – острова  Сомалі,  розташованого на  східному узбережжі  Африки  з  володіннями  у  західній  її  частині.   Імператору  Менеліку  все ж таки вдалося розширити  свою територію,  навчитися  тактики  ведення  військового  бою  від  французьких  та  російських  офіцерів.  Ефіопськими військами  було  захоплено  Кефу,  обширні  площини  півдня, що  простягалися  до  одера  Рудольф  та меж  Кенії.  У 1897 р. – Ефіопія  підписала  секретний договір з Францією,  в якому передбачалося   про  встановлення  кордону  вздовж   річки  Ніл,  надання  привілеї французам  у   торгівлі  і будівництві   залізної ж дороги. У Фашоді    Франція  опинилася у  програшній  ситуації , оскільки   малися  об’єднатися  її загони  з  ефіопськими,  то  на запланований  час  цього не сталося.

У листопаді  1898  р. –  Франція  змушена  була  відкликати  усі свої війська  з суданської території , точніше  зайнятого ними  Фашоду, перебуваючи під тиском  британців.  У 1902 р. –  між Менеліком та Великобританією відбулося офіційне  підписання  договору, стосовно  делімітації  західних  меж  Ефіопії,  де  ефіопи   зобов’язалися  не  відводити  води Голубого Нілу.  У 1906 р. –  було підписано тристоронню угоду  між  Францією, Великобританією та Італією  щодо  поваги державного  суверенітету Ефіопії, у випадку  розколу  союзу, взяли на себе  обов’язок   дотримуватися інтересів  цієї  країни. У 1907 р. – імператора  Менеліка  розбив параліч  і він змушений  був  поставити після себе  наслідника  трону.

Влітку  1908 р. –  наступником  імператорського  престолу  стає  онук  Менеліка – Лінджа Іяса. У 1911 р. –   Ліндж  Іяса   виявився не  в спроможності  володіти реальною владою. У грудні  1913 р. –  помирає  імператор  Менелік ІІ, смерть монарха  трималася  у постійному секреті.  Ефіопію врятувала  перша  світова  війна  1914 року, завдяки якій  зберігся  не поділ  трьох держав.   У 1915-1916 рр. –   батько майбутнього молодого імператора Мікаель   прийняв  мусульманську  віру до хрещення,  а його син  Ліндж Іяса  продемонстрував  прихильність до ісламу. Відкрито заявив  усім, що є прямим нащадком  пророка  Мухаммеда, починаючи носити чалму.  Завдяки  йому  було  встановлено дружні відносини  з Австро – Угорською та Османською імперією, Німеччиною.

У вересні 1916 року  – імператоркою Ефіопії  було проголошено дочку Менеліка – Зоудіту,  а наступником трону – рас Тефері.   У  випадку  загрози  Ефіопії  зі сторони  німецьких або турецьких військ  три держави  зобов’язалися   взяти  її під  керівництво  Італії.  У 1923 р. – Ефіопія вступає  у лігу націй, закріплюючи за собою  незалежність.  Після  смерті імператриці  Зоудіти   в листопаді 1930 року,  рас Тефері   успадкував  престол  під  іншим іменем  – Хайле  Селассіє  І.   У грудні  1934 р. –  відбулося  зіткнення  військ  італійського Сомалі з ефіопами.  Були подані звернення  до Ліги націй,  в тім вона  не  виявила  винної  сторони  між обома  державами.

Італійсько – ефіопське питання  і розв’язання  цієї проблеми  зайшло  у  безвихідь. До того ж Італія, яка  накопичувала  війська  на території  Сомалі  та Ерітреї  просто відмовилася  від конструктивного діалогу.  У жовтні  1935 р. – на територію Ефіопії  було здійснено вторгнення  італійськ військ.  Ефіопська армія  не була підготовлена  що відбити атаку ворожих військ.  Імператор  Хайле Селассіє  змушений  був тікати з Ефіопії  в Англію, шукаючи у ній захисту.  У травні 1936 р. – очолювані  маршалом  Пєтро Бадольєю  італійські війська  увірвалися  у місто Адіс-Абеба.  У Женеві  на засіданні Ліги націй  Селасіє  виступив  з промовою,  заявивши присутнім про те, що  Бог  та й навіть уся історія пам’ятатимуть  їхнє рішення  щодо Ефіопії.

Коли було оголошено анексію  Ефіопії при  королі  Італії.  З  його допомогою  було об’єднано  Еритрею, Сомалі  в одну колонію, названу «Італійська Східна  Африка».  Ефіопи  виступали із сильним спротивом  захоплювачам їхньої держави.   Боєздатна  ефіопська армія  на чолі  з імператором – емігрантом  нанесла  серйозного удару  по силам  супротивника, а  британці  повністю  розбили  формування   італійських військ  в Адіс – Абебі.  У травні  1941 р. – Селасіє  прибув  у звільнену   Адіс – Абебу.  Залишки  італійських військ  у містечку  Амбі – Алазі  здалися,  імператорський трон знову було очолено.  У зв’язку із військовим повстанням  та голодом,  Селассіє І  було  скинено з влади  і заарештовано. У 1974 році  він помер  у в’язниці. Натомість військові протистояння не припинялися,  що власне привело до занепаду економіки,  супроводжувалося  чисельністю жертв.

Релігія 

Густота  населення Ефіопії  – 3 мільйони осіб.  у ній    зосереджені  п’ять  релігійних  напрямків:

  • Християнство
  • Іслам
  • Іудаїзм
  • Анімізм
  • Растафаріанство

Населення  Ефіопії складає  20% християн, традиційна   Ефіопська  церква  – 50, 6%,  протестантів – 10,2 %, іслам – 32,8%,  культи аборигенів – 4,6%,  ініш ж  – 1,8%.  Протистояння, які  відбуваються  в Ефіопії  зі сторони  ісламу, не дають можливості  для  близького контакту  Коптської та Ефіопської  церкви.  Під агресивною  дією  мусульман  одна церква  стає ворожою  по відношенні   до  іншої.  Відбуваються  терористичні  акти ісламістів,  направлені  на знищення  християнських церков.  Це створює  складне становище  багатьох  християн  в Ефіопії.

Богдан Стрикалюк

Коментування закрито

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook