Доповнення до політичної філософії

unnamedДодаток до «Безвладна альтернатива»

Анархо-примітивізм

На розгляд читачам пропонується одна із найбільш крайніх ідеологій, яка тільки існувала за всю історію людства. Анархо-примітивісти сповідують екстремальні, якщо не сказати екстремістські, екологічні погляди. Наріжним каменем їх світогляду є необхідність відмови від … цивілізованого способу життя. Найбільш помірковані примітивісти пропагують відмовитися лише від індустрії та науко-технічного прогресу, в тому числі і технологій. Більш радикальніші їх однодумці взагалі пропонують відмовитися від здобутків неолітичної революції, а саме металевих знарядь праці та відтворювального господарства (землеробства та скотарства). Патологічні адепти навіть нападають на людську мову (!). Всіх їх об’єднує неприйняття науки та масового суспільства[1]. Монотеїзм теж признається частиною признається продуктом цивілізації і теж повинен відійти в минуле. Одним словом пропонується повернутися в дикий-предикий стан.

Анархо-примітивісти стверджують, що насилля було таким поширеним на початку існування людства, ніж зараз. Одначе варто поглянути на життя тварин чи тих самих дикунів, і побачити ненасильство. Тай наука доказала, що у людей моральні цінності прищеплюються у суспільстві. Напевно, примітивісти ніколи не бачили «мауглі» – людей, що виросли без людського виховання. Тоді б вони не заявляли про «благородне дикунство».

Анархо-примітивісти голосують за деіндустріалізацію. Цікаво звідки ж буде братися їжа, адже на землі уже понад сім мільярдів людей ? А якщо взяти і відкинути всі сучасні сільськогосподарські методи, то планета, в кращому разі, прогодує лише один мільярд. А все тому, що чисто природними методами не досягнеш такої врожайності, як це зробила людина. Напевно примітивісти бажають масового вимирання голодом.

Подібні ідеї не унікальні. Міф про «втрачений рай» та «золотий час» були завжди. Звідти ж і коріння комуністичної ідеологій. Анархо-примітивізм теж може називатися комунізмом, бо виступає за всезагальну рівність. Дуже подібними ідеями захоплювався знаменитий тиран Пол Пот. Серед жахів його правління можна вказати наступне, що би було до вподоби примітивістам: насильне тотальне переселення із міст в села; вбивства людей, що знають іноземні мови та тих, що носять окуляри (!), адже – це небезпечні інтелігенти; вся техніка закопувалася в землю; заборона на книги, окрім його і т.п. і т.д. Внаслідок чого, і так не передова Камбоджія, ще відстала на десятиліття.

Додаток до «Під маркою соціалізму»

Арабський соціалізм (далі С.)

Не так давно Ірак та Лівія були під владою одіозних диктаторів. В свій час Саддам Хусейн та Муамар Кадафі в різній мірі заявляли про С. із арабською специфікою. Також подібна ситуація була і в Єгипті за правління Гамаль Насера.

Особливістю арабських соцідей є панарабізм (арабський націоналізм) та прийняття ідей ісламу. Ідеологія бере свій початок в політичному русу баас, що виник в 1940-і роки. Остання представляє із себе дивне поєднання ідей марксизму-ленінізму та арабської специфіки. Треба зазначити, що хоча арабські соціалісти і виступають за державну власність та націоналізацію, одначе приватна власність не зачіпається. Це дає право назвати їх погляди соціалістичними досить умовними.

А що ж було насправді ? В дійсності же відбулася лише одержавлення значної частини господарства, що лише укріпило владу верхівки. А колективна власність – основа основ С. – була або незначною, або ж під жорстким контролем еліти. І чого варті одні лиш захмарні статки одіозних лідерів, що показує їх істинну «любов» до простого народу. І якби не величезні запаси нафти, то в цих країнах взагалі не було би порядку. Адже, де тоді б вони брали гроші? Також можна стверджувати, що загравання із С. мало на меті використати гроші «червоної» Росії. В цьому ж гріхові варто звинуватити інших азіатських та африканських «соціалістів».

Насер використовував соціалістичну орієнтацію, лише для того, щоб мати СРСР, як союзника проти країн Заходу та Ізраїлю. Джамахарія Кадафі – це взагалі приклад імітаційної демократії[2], яка не поступається виборам за одного кандидата, що було за СРСР.

Це однозначно говорить про велику соціальну несправедливість у вказаних країнах, що прямо суперечить самій суті С. Отже в реальності була лише диктатура, що утвердилася на ґрунті демагогії із арабською специфікою.

КНР та СРВ[3]

Комуністичні верхівки Китаю та В’єтнаму в 2-й половині ХХ ст.. вирішили не повторити долю Радянського Союзу, і тому пішли на експерименти із ринковою економікою. Коротко проаналізуємо, що із того вийшло.

В КНР їхня економіка має офіційну назву, як «соціалістична ринкова». Згідно сьогоднішньої ідеології тамтешньої компартії, їхня економічна система це – перша стадія С. І ринок необхідний, щоб перейти від натурального виробництва до планового С., бо це не вдалося зробити за радянським зразком. З останнім твердженням згідні і їх в’єтнамські колеги.

Більшість експертів одначе це заперечує, і натомість заявляють, що в обох випадках встановлений державний капіталізм. Аргументом такої точки зору є те, що у обох випадках хоча держава і грає провідну роль, але існують елементи ринкової економіки, і саме головне, що економічна діяльність спрямовується в першу чергу на прибуток та накопичення капіталу. Останнє зближує їх із капіталістичною системою.

Тепер детальніше розглянемо «соціалістичну» економіку Китаю. Перше, що кидається в очі – це те, що величезна кількість китайців (в процентах), по-суті, працює на транснаціональні корпорації. Парадокс полягає в тому, що в «комуністичному» Китаї трудівники зазнають негативні наслідки капіталізму, як то жахливі умови праці, більше чим у капіталістичному Китаї (Гонконг, Макао, Тайвань).

А тепер щодо особливостей державного сектора. Виявляється, що держпідприємства функціонують мало не по всіх канонах західних корпорацій. Також необхідно наголосити про великий розрив між заробітною платнею низових працівників та менеджерів. І звісно ніякого контролю трудового колективу над виробництвом та розподілом доходів там немає. Цікавим є те, що у тамтешню компартію вступив мільярдер (!). Від такого «С.» Мао Цзедун точно перевернувся у труні. І так дивно, чого його і нині там шанують.

Капіталізм, як такий характеризується тим, що засоби на засоби виробництва у крупноприватних руках. С., навпаки, що власність є колективною. Тоді до якої суспільно-економічної формації ближча китайська «соціалістична ринкова економіка» ? Можна стверджувати, що в КНР йде реставрація капіталізму.

На рахунок В’єтнаму, то там ситуація дещо простіше. Приватний сектор та іноземний капітал не такі громіздкі відносно всього господарства, як в їхнього північного сусіда. А саме головне, їх «соціалістично-орієнтована економіка» – це лише перехідний стан до С., а не його перша стадія, як у китайців.

Андрій Дмитрук

[1]Масове суспільство – теоретична модель, щоописує соціальні перетворення,викликані модернізацією (насамперед урбанізацією), яка активно розроблялася в 19201960-і роки.Особливістю масового суспільства є розрив соціальних зв’язків, відособленість окремих індивідів, відсутності у них індивідуальності, стійких і загальнозначущих моральних цінностей.

[2]Імітаційна демократія – форма влаштування політичної системи держави, при якій, незважаючи на формально демократичне законодавство, вплив суспільства на владу  мінімальний.

[3]СРВ – Соціалістична республіка В’єтнам.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Пошук
Рубрики
Ми у Facebook