Під маркою соціалізму.

China enjoy capitalism (1)Загальний огляд

Ось одне із визначень соціалізму (далі С.) – економічна та соціально-політична система соціальної рівності, що характеризується тим, що процес виробництва і розподілу доходів знаходиться під контролем суспільства. Особливостями також є розподілення власності. Якщо мова йде про територіальний (природні ресурси) чи інтелектуальний простір, то це – суспільна власність. Тоді, як засоби виробництва належать трудовому колективу чи індивідууму, що там працюють.

А також С. називається ідеологія, що вказує шляхи втілення до такого суспільства. Соціалістичних концепцій існує не мало, тому спільного між ними не багато.  Також С. називають практику побудови соціалістичного суспільства. В даному випадкові маємо справу із тавтологією: С. – це практика побудови соціалістичне суспільство, що теж саме, що і С. Тобто два явища, а саме процес (рух до соцсуспільства) та результат (існування такого суспільства) називається одним поняттям. Це теж саме, що підготовку до весілля назвати весіллям. В радянські часи використовувалося більш адекватне словосполучення: «будівництво С.».

Чомусь достатньо поширеним явищем є ототожнення режиму правлячої групи із її ідеологією, навіть якщо остання була лише ширмою. Тобто не вірно говорити «при С.», а правильніше буде вживати «при соціалістах» чи навіть «при соціалістичній партії».

Як на думку Автора, фундаментальною особливістю С. є соціальна справедливість, яка витікає з того, що експлуатація людини людиною зведена, що найменше, до мінімуму. Головною запорукою цього є те, що працівники, що виробляють різноманітні суспільні блага є повноцінними власниками підприємства, де вони працюють. Це означає, що вони не тільки повинні бути акціонерами, а й і мати вільну безперешкодну можливість управляти справами підприємства, включаючи питання про заробітну плату та виборів начальства. Відсутність зовнішнього примусу є обов’язковою умовою.

Останню позицію ми візьмемо, як відправне положення для викриття «псевдосоціалізму»

Ленінізм та К0

СРСР та інші країни, так званого «соцтабору» привласнили поняття С., як свій торговий знак чи бренд. Всі вони несуть відповідальність за створення різко негативного іміджу даній ідеології. Нові ліві влучно вказують, що, марксисти-леніністи та їх похідні (старі ліві), впадають в ідолопоклоництво перед своїми авторитетами, а ідеологічні положення перетворюють в непогрішимі догми. Ще влучніше критикують ліві анархісти, справедливо вказуючи, що політичні режими комуністів експлуатували людей не гірше, а інколи ще і жорстокіше, ніж при капіталізмі.

Якщо виходити із відправного положення, то будь-якій незаангажованій людині стане зрозуміло, що в «соцтаборі», С., як такий не був досягнений. Була або фарс-вистава, або ж більш, ніж невдалий експеримент. А причина в тому, що не було досягнено вільного робочого самоуправління, а була лише її імітація. Адже трудящі не були повноцінними власниками підприємств на практиці. В даному випадку практика побудови С. закінчилася тоді, коли фабрично-заводські комітети (в СРСР) та аналогічні структури в інших країнах закрилися, або ж стали підконтрольні владі.

Насправді, встановлювалася навіть не диктатура, а точніше сказати тиранія державно-партійної номенклатури. Є хороший вислів, що СРСР – це країна із витонченою соціальною несправедливістю. Тобто насправді несправедливість є, і вона не маленька, але пропаганда галасує, що вона зведена до мінімуму. Якби Карл Маркс воскрес, то із справедливістю сказав би, що номенклатура – це новий експлуататорський клас.

Причина, як на думку Автора, є дві. По-перше: суб’єктивна. Коли партії приходять до влади, то вони із часом вироджуються. Тобто збільшується число тих, хто навіть і близько не сповідує ідеологію, а з часом стають провідною силою. Таким чином ідеологія, якою жорстокою чи суперечливою вона не була, із цілі/ідеалу стає інструментом для здобуття більшої влади та матеріальних благ. По-друге: об’єктивна. Самі ці ідеології містили в собі передумови для узурпації влади. А саме те, що проводилася надцетралізація. «Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно» – сказав би Джон Актон вданому питанні. Тобто позиція, що «наше вчення єдино істинне, а інші не мають право на існування», дало і дає свої гіркі плоди.

Нацизм і фашизм

Багато не розуміє, чому взагалі дані дві ультраправі ідеології розглядаються в рамках питання С. Але в свій час нацисти та били себе в груди, говорячи про свій С., а Беніто Муссоліні хотів назвати Італію соціалістичною республікою. І на сьогодні дана, як мінімум суперечлива, ідея існує.

Почнімо із того, що на початку і в середині ХХ ст. соцідеї були надзвичайно популярними. Тому багато партій використовували соціалістичну риторику чи демагогію в своїх інтересах. До прикладу, українська партія соціалістів-федералістів, насправді була скоріш консервативною, а слово «соціалістична» була лише даниною духові часу.

НСДАП на початку свого існування була справді соціалістичною. Але згодом все наростаюче націоналістичне крило, на чолі із тим самим Адольфом, витіснило власне соціалістів, на чолі із братами Штрассерами, із їх же партії. Гітлер розумів соціалізм дуже особливо: «Я вирву соціалізм із рук соціалістів. Соціалізм — древня арійська, німецька традиція.». Також він, як і сучасні соціал-демократи ототожнював соцсправедливість із С. Власне національними соціалістами (не читай «нацизм», а читай «не-інтернаціональний С.») були і є штрассеристи.

Якщо ж говорити про італьський фашизм, то варто зазначити, що сам Муссоліні півжиття і справді був соціалістом. Ба, навіть входив до соцінтерну. Але з приходом до влади, його фашистські погляди стали поступово домінуючими, а від С. залишилися лише декорації. Складну картину поглядів даного політика ускладнює те, що він ще додатково сповідував корпоративізм[1].

Автор від себе добавить два пункти.

1. Злиття партійно-державного апарату та крупного капіталу, що було в Італії та Німеччині, прямо протирічить колективній і суспільній власності.

2. Практика побудови С. в згадуваних країнах закінчилася тоді, коли закрили профсоюзи та робітничі комітети.

Шведська модель соціалізму і соціал-демократія

Автор хоче зазначити, що шведська модель перерозподілу доходів – це найбільш соціально справедлива модель із усіх, що були реалізовані на практиці.

Але, на жаль, ми знову стикаємося із надто широким тлумаченням, що ставить знак дорівнює між С. і соцсправедливістю. Пропоную прийом, що має назву зведення до абсурду. Якщо виходити, що попереднє ототожнювання є вірним, то виходить, що соціал-націоналісти та соціал-ліберали є теж соціалістами. Але ж насправді представники даних ідеологій і не тільки, вони хоч і за соцсправедливість, одначе соціалістами себе не визнають. Тому Автор пропонує вужче визначення С. і тоді все стане на свої місця.

Також варто сказати про різницю між демократичними соціалістами та соціал-демократами. Адже існує думка, що це лише синоніми. Насправді, чітко визначеної межі не має, бо ситуація ускладнюється тим, що соціал-демократи родом із соціалістів. Але все-таки, демократичний, він же еволюційний, С. виступає за демонтаж капіталізму. Тоді, як соціал-демократи виступають (до речі правильно роблять) за олюднення та соціалізацію капіталізму, при цьому не чіпаючи його економічних основ – приватної власності та найманої праці. Варто тут згадати Отто Штрассер, що сказав, якщо ви за збереження капіталізму, то не говоріть, що ви соціалісти.

Тому, виходячи з сказаного, у Швеції не С., а соціал-демократичне суспільство.

На кінець, поглянемо, як «шведська модель соціалізму» співвідноситься із фундаментальними ознаками С. В даній країні не борються із експлуатацією, але лише компенсують її  результати трудящим. Що теж звісно добре.

1. Власність. Мережа колективної власності не є значною. Тоді, як напроти економіка країни, більш, ніж на половину, у власності крупного капіталу.

2. Робоче управління, як такого, майже нема.

Дмитрук Андрій


[1] Корпоративізм – політична теорія, згідно якої елементарними складовими суспільства є визначені соціальні групи, а не окремі особи.

Коментування вимкнено

  • Дмитрук Андрій (Автор)

    В статті помилка. НСДАП була збірною партією, що об’єднувала різні течії від нацсоціалізму і до осіціаленого націоналізму. Штрассери не були засновниками партії, так само як і Гітлер.