До слова кажучи (до слова “жіночка”), про смаки не сперечаються. Але що таке вся критика, як не суперечка про смаки? – запитує сам себе російський мислитель Дм. Мережковський. І сам себе переконує: “Є, втім, межа, за якою суперечка припиняється. Не можна довести кішці, що валер’ян пахне гірше за фіалку: треба перестати бути кішкою, щоб це зрозуміти”.Отже, про кішок. Кішки бувають різні: породисті, не дуже породисті й дуже непородисті. Але незалежно від ступеня породистості їх часом називають суками, кобилами, свинями й драними козами.
Вчені припускають, що це тому, що вони такими і є. Втім, цього великого і вдячного матеріалу ніхто ще не узагальнив, бо він має надто великий опір, отож чекає, відповідно, великого дослідника – такого, як А. Б. Нобель. Невідомо, як він ставився до восьмого дня першого місяця весни, але відомо, що він мав що сказати про свою втеклу кішку.
Взагалі, про свою кішку має що сказати кожен (не конче порядний) чоловік. Незалежно від того, вона порода чи пародія на породу. І часом будить її о пів на п’яту ранку, аби сказати, яка вона гарна. Чи просто щоб припинила так заливчасто хропти.
Не конче порядні чоловіки третю чарку п’ють завжди стоячи. Це для того, щоб тепло цієї та двох попередніх рівномірно розлилось їхнім тілом і дістало аж до п’ят. Те, що вони при цьому верзуть про присутніх жін[оч]ок, пояснюється двома вже випитими чарками і, можливо, ще традиційним келихом шампанського натщесерце. Чоловіки, особливо за третьою чаркою, дуже люблять жінок. Причому – на словах і всіх без розбору. На ділі свою любов їм постійно щось заважає доводити. Може, думка, що про смаки не сперечаються, а орган, яким жінки люблять, не лише в них між ніг. Вуха – такий самий повноцінний жіночий статевий орган, як і цитадель розпусти нижче пупка. І чоловіки цим парним органом користуються значно частіше. Як правило, щоб через нього потрапити в цитадель. А в решті випадків – за чаркою й за звичкою. Тобто – за традицією.
– Некрасивих жінок не буває! – захлинається пафосом який-небудь котоподібний добродій.
І хай він автора цієї вкрай цинічної статті звинуватить у цинізмі, але ж хай пояснить, чому не одружиться із желеподібною панною, яка сидить поруч за столом і мліє від насолоди, коли він третім тостом дрочить їй вуха. Панна його хоче бачити у своїй спальні, вітальні й кухні щодня – і в якості благовірного. Але ж – про смаки не сперечаються, їх мовчки мають.
– Ви варті кращого чоловіка! – скаже котоподібний джентльменським тоном. І скорботно схилить голову, щоб не бачити таких переваг панни, як заяча губа, відсутність талії і ледь помітний, але перспективний горбик за плечима. Те, що панна одним оком не бачить, а другим бачить неправильно, вже й не береться до уваги.
– Ви інтелектуалка, а я… Надто земний… – позадкує він у двері, думаючи щось не зовсім хороше.
А якщо перекошена від кохання панна його переслідуватиме собою й далі, в джентльменові прокинеться загалом властивий йому цинізм.
– Оця вся бодяга… Любовь-марковь, амурчики-купідончики… Я в це не вірю. Кохання – це гормони. І звичка! І взагалі – його не існує. А шлюб – це, знаєте… Добровільний союз чоловіка та жінки з метою спільного користування статевими органами. Кант сказав! А він на цьому тямився, бо філософ…
Що ж, котоподібного добродія можна зрозуміти. Страх опинитися в обіймах цілком конкретної красуні породжує втечу у відверте визнання. Визнання того, що негарних жінок не буває, але серед красунь є такі, яких люблять лише Господь Бог і держава – на певну кількість гривень у місяць.
Котоподібний сказав: і звичка! Так, звикнути можна до всього. Навіть до красуні, з якої за гріхи в попередніх життях неабияк позбиткувалася природа. Як втягнеться чоловік, то й те буде пити. Руданський сказав! А він на цьому тямився, бо класик. Але звичка – це одна з благодатей Господніх, тому дається важко і не всім.
Інша назва звички – традиція. Традиційно восьмого березня чоловіки з напівбожевільними очима мечуться містом, видивляючись у раптово зринулому морі квітів той єдиний букет для тієї єдиної, котрій, як божеству, треба принести його в жертву, виконати певний ритуал. Аби, як сказала восьмого березня моя єдина знайома, тим букетом і пляшкою парфумів затулити жінці рот, і вона не боролася за свої права. Традиційно восьмого березня вулицями міста з букетами й парфумами снують усі, хто сподівається на святковий секс, а також ті, хто сподівається, що ще на нього спроможний. Бо без сексу нема сенсу. Особливо восьмого березня. Бо, може, це один із тих небагатьох календарних днів, коли звична істота орієнтовно жіночої статі за допомогою вбрання та гриму намагається бути привабливою. А ще ж не забудьте про благодатний вплив горілки на чоловічу свідомість! Після плящини-другої, розпитої корпоративно чи родинно, чоловік раптом прозріває. Полуда спадає йому із очей, і він починає бачити, що істота, яка сидить навпроти за столом і на яку він на тверезу голову не звернув би уваги, а радше навпаки, – не така вже й не така. І якщо він ненароком вляпається з нею в шлюб, то протягом подальшого щасливого подружнього життя муситиме постійно приймати потрібну дозу чудодійного нектару, щоб полуда не налазила на очі.
Березнева блазенада триває… Заклопотані чоловіки мечуться містом, аби притягти своїм кішкам букети, парфуми, торти (породисті кішки тортів офіційно не їдять, тобто їдять, коли ніхто не бачить), м’які іграшки різноманітних розмірів та конфігурацій, еротичну білизну, золоті та срібні брязкальця, – й жоден із них не здогадається прихопити канчук фірми “Nietzsche”. З сімома хвостами й сталевими гачками на кінцях. А для жінки, між іншим (навіть якщо вона вже дружина), – це найкращий подарунок, рівний за значенням лише дорогоцінній чоловічій увазі.
СТУСЕНКО Олександр
